12.01.2024

№ 637/375/19

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 637/375/19

провадження № 61-21646св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Шевченківський районний суд Харківської області, Чугуївський міський суд Харківської області, Ізюмська місцева прокуратура Харківської області, Прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року в складі судді: Клімової С. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області, Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення передбачених статтям 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції та стягнення компенсації моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду Харківської області з позовом до дільничного інспектора Шевченківського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_2 про скасування протоколу та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а 09 квітня 2009 року Шевченківським районним судом Харківської області було відмовлено в задоволенні позовних вимог. 15 квітня 2009 року зазначену постанову на двох аркушах-листах машинописного тексту було направлено на адресу позивача. Під час ознайомлення з матеріалами справи позивачем виявлено сфальсифіковану постанову Шевченківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2004 року на трьох аркушах-листах машинописного тексту. 09 вересня 2009 року враховуючи вказану фальсифікацію матеріалів адміністративної справи № 2-А-7/2009 року, позивач звернувся до прокуратури Шевченківського району Харківської області та в подальшому до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області і прокуратури Харківської області із заявою на неправомірні дії службових осіб Шевченківського районного суду Харківської області, яка в порушення КПК України розглянута не була, не було встановлено звідки взялося дві неідентичні постанови суду. При цьому заяви розглядалися відповідно до Закону України «Про звернення громадян», що є недопустимим та порушенням статі 214 КПК України. З того часу, тобто, більше 10 років, звернення ОСОБА_1 не були внесені до ЄДРДР, чим було порушено статтю 13 Конвенції, що є підставою для компенсації моральної шкоди.

01 жовтня 2009 року Шевченківським районним судом Харківської області направлено на адресу позивача відповідь про проведення службового розслідування, у результаті якого до секретаря канцелярії суду були застосовані заходи дисциплінарного впливу.

05 липня 2012 року адміністративним судом Харківської області постанову Шевченківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2009 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

30 серпня 2012 року Шевченківським районним судом Харківської області винесено постанову про скасування постанови від 02 лютого 2009 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, справу про адміністративне правопорушення закрито. При цьому зазначену справу було розглянуто судом з перевищенням своїх повноважень, що є порушенням статті 6 Конвенції.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 у 2015 році звернувся із позовом про компенсацію моральної шкоди (справа № 636/664/15-ц, 637/228/15-ц, 636/228/15-ц), у яких ОСОБА_1 відмовлено в позовних вимогах в повному обсязі. Під час розгляду вказаних справ суддею Шевченківського районного суду Харківської області за попередньою змовою з Чугуївським районним судом Харківської області було залучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, у якому була надана недостовірна інформація стосовно надання позивачу судового рішення по вказаній адміністративній справі. Крім того за попередньою змовою зазначених суддів у справі № 636/664/15-ц суддею Стеганцовим С. М. не виконано ухвалу Чугуївського районного суду Харківської області стосовно надання матеріалів службової перевірки. У справах № 637/228/15-ц, № 636/228/15-ц не розглянуто жодного клопотання, не надана правова оцінка технічному запису судового процесу по зазначеній адміністративній справі, не розглянуто заяви про відвід складу суду, не витребувано від органів прокуратури наглядове провадження № 40/09, чим порушено статті 6, 13 Конвенції (право позивача на ефективне звернення до правосуддя). Вказаними неправомірними діями відповідачі спричинили моральну шкоду, яка виразилася в неодноразових порушеннях його прав на ефективне звернення до правосуддя та на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі: невнесення заяв про кримінальне правопорушення в ЄДРДР в розумний строк, передачі звернень до осіб, дії та бездіяльність яких оскаржуються, ненадання двох неідентичних постанов Шевченківського райсуду Харківської області, розгляд справ упередженим та небезстороннім судом без повідомлення про розгляд позивача, невиконання основних завдань кримінального провадження. ОСОБА_1 зазнає суттєвих душевних страждань та переживань в зв`язку з тим, що відчуває абсолютну безпомічність перед відповідачами щодо захисту своїх прав, що підриває у нього віру у можливість захисту своїх інтересів правовими методами.

ОСОБА_1 просив:

визнати факт порушення Шевченківським районним судом Харківської області статті 6 Конвенції;

визнати факт порушення Чугуївським міським судом Харківської області статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції;

визнати факт порушення Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області, Прокуратурою Харківської області права, передбаченого статтею 13 Конвенції;

зобов`язати Державну казначейську службу України списати з відповідного рахунку 900 000 грн на відшкодування завданої незаконними діями, бездіяльністю правоохоронних органів та суду моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не перешкоджали ОСОБА_1 у здійсненні процесуальних дій, спрямованих на реалізацію своїх прав та інтересів. Відповідачами не порушено право позивача в розумінні статті 6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини. Відповідачами також не порушено право позивача на доступ до правосуддя та право на ефективний спосіб захисту прав. Позивачем на підтвердження факту наявності моральної шкоди не надано будь-яких належних та допустимих доказів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року змінено, скасовано в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області про встановлення факту порушення Європейської Конвенції про захист основоположних прав та свобод людини та відшкодування моральної шкоди.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області в цій частині закрито.

В іншій частині рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

позов ОСОБА_1 пред`явлений до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області та стосується визнання фактів порушення зазначеними судами статті 6 та статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист основоположних прав та свобод людини. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Зазначене висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19). Суд першої інстанції не врахував, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави. Разом з тим, позивачами визначено відповідачем у справі суд, а не державу (постанова Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15). Тому провадження у справі в частині позовних вимог до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області, слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України;

ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та факту незаконної бездіяльності працівників прокуратури. Скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи не є свідченням незаконності дій працівників прокуратури та підставою для відшкодування моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/20052/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 607/14606/17, стосовно застосування статей 23 1173 1174 1176 ЦК України. Суди не було вирішили клопотання про виклик свідків та не надали оцінку накладенню дисциплінарного стягнення на секретаря Шевченківського райсуду Харківської області. Суди не перевірили фактів порушення норм процесуального права суддями Шевченківського районного суду Харківської області та Чугуївського районного суду Харківської області під час розгляду справ за участю позивача. Не враховано практику Європейського суду з прав людини щодо проведення ефективного розслідування кримінальних справ. Всі справи розглядалися судами упереджено та без належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

У січні 2020 року Ізюмська місцева прокуратура Харківської області засобами поштового зв`язку направила відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Зазначає, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Михаліка О. І. щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його письмовими зверненнями та на відповідь місцевої прокуратури, якою роз`яснено положення статей 8, 16 Закону України «Про звернення громадян» розглянута Шевченківським районним судом Харківської області (справа № 637/816/16-к). Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

У січні 2020 року Чугуївський міський суд Харківської області засобами поштового зв`язку направила відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження.

Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Зазначає, що вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Тобто, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справ, він мав можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної-) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вказаний висновок відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14- 399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року: в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування письмових матеріалів та виклик свідка відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 09 вересня 2009 року звернувся до прокуратури Шевченківського району Харківської області та в подальшому - до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області і прокуратури Харківської області із заявою про фальсифікацію Шевченківським районним судом Харківської області матеріалів адміністративної справи № 2-А-7/2009 року, яка в порушення КПК України розглянута не була, не було встановлено звідки взялося дві неідентичні постанови суду в одній адміністративній справі. При цьому заяви розглядалися відповідно до Закону України «Про звернення громадян», що є недопустимим та порушенням статті 214 КПК України. З 2009 року звернення ОСОБА_1 не були внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, чим порушено статтю 13 Конвенції, що є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Листом Шевченківського районного суду Харківської області за № 4031 від 01 жовтня 2009 року підтверджується, що службовою перевіркою було встановлено, що 15 квітня 2009 року секретарем канцелярії суду позивачеві помилково було направлено копію рішення на 2-х аркушах. За результатами перевірки за порушення інструкції з діловодства в місцевому загальному суді до вказаного працівника апарату суду застосовано заходи дисциплінарного впливу.

Відповідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 10 лютого 2012 року помічником прокурора прокуратури Шевченківського району Харківської області відмовлено у порушенні кримінальної справи у відношенні судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю в її діях складів злочинів, передбачених статтями 364 365 366 367 375 КК України та у порушенні кримінальної справи у відношенні ДІМ Шевченківського РВ ГУМВС України в Харківській області ст. лейтенанта міліції ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю в його діях складів злочинів передбачених статтями 364 365 366 367 КК України відмовлено.

Постановою Шевченківського районного суду Харківської області від 30 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову від 02 лютого 2009 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, складену ДІМ Шевченківського РВ ГУМВС України та провадження у справі закрито.

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області постанова слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 28 лютого 2011 року скасовано постанову слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 10 листопада 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю в її діях складів злочинів, передбачених статтями 364 365 366 367 375 КК України та у порушенні кримінальної справи у відношенні ДІМ Шевченківського РВ ГУМВС України в Харківській області ст. лейтенанта міліції ОСОБА_2, у зв`язку з відсутністю в його діях складів злочинів передбачених статтями 364 365 366 367 КК України. Матеріали повернуто для додаткової перевірки.

Відповідно до відповіді Генеральної прокуратури України від 17 січня 2012 року № 06/1-17054-11 скаргу ОСОБА_1 розглянуто, установлено, що прокуратурою Шевченуівського району Харківської області за заявою ОСОБА_1 щодо законності дій судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 під час винесення рішення від 09 квітня 2009 року про відхилення позову, а також неправомірних дій дільничного інспектора міліції ОСОБА_2 проведено перевірку в порядку статті 97 КПК України. За результатами 01 квітня 2011 року в порушенні кримінальної справи стосовно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 , за статтями 364 365 366 367 375 КК України та ДІМ Шевченківського РВ ГУМВС України в Харківській області ст. лейтенанта міліції ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю в його діях складів злочинів передбачених статтями 364 365 366 367 КК України. Відмовлено на підставі пункту 2 статті 6 КПК України. 16 січня 2012 року Генеральною прокуратурою України зазначені рішення скасовано та матеріали направлені для додаткової перевірки.

Відповіддю Чугуївського міського суду Харківської області № 636/664/15-ц від 16 лютоо 2016 року повідомляється, що 11 січня 2016 року винесено рішення по справі № 636/644/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Шевченкіського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. 21 січня 2016 року, 22 січня 2016 року та 26 січня 2016 року надійшли апеляційні скарги на зазначене рішення. 29 січня 2016 року цивільна справа направлена до апеляційного суду Харківської області для розгляду апеляційних скарг на рішення суду від 11 січня 2016 року.

Відповіддю Чугуївського міського суду Харківської області № 636/228/15-ц від 27 квітня 2016 року повідомляється про триваючий справи № 636/228/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Шевченкіського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області О. Михаліка відмовлено.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11 травня 2016 року в позові ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2017 року рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 21 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області, Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, прокуратури Харківської області, державної казначейської служби України, про встановлення факту порушення права на справедливий суд, порушення факту права на ефективний засіб правового захисту, та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 18 липня 2012 року скаргу ОСОБА_1 від 24 жовтня 2012 року на постанову помічника прокурора Шевченківського району від 10 лютого 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 18 липня 2012 року залишено без змін.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2012 року в позові ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Харківської області, Прокуратури Шевченківського району Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2012 року залишено без змін.

Відповіддю Ізюмської місцевої прокуратури від 06 червня 2019 року № 03-17-6159-19 повідомляється, що на виконання ухвали Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 23 травня 2019 року про витребування доказів у справі № 637/375/19, що затребувані матеріали, а саме: матеріали наглядового провадження за № 40/09 та кримінальне провадження № 4201220450000001 від 24 грудня 2012 року направлені Ізюмською місцевою прокуратурою до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області на виконання ухвал суду від 09 листопада 2018 року та 20 березня 2019 року.

Письмовою інформацією наданою в.о. ст. секретаря Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року повідомляється, що матеріали наглядового провадження за № 40/09 та кримінальне провадження № 4201220450000001 від 24 грудня 2012 року, які витребувані з Ізюмської місцевої прокуратури, разом з матеріалами цивільної справи № 628/598/18, провадження № 2/628/46/19 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області, Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, прокуратури Харківської області, державної казначейської служби України, про встановлення факту порушення права на справедливий суд, порушення факту права на ефективний засіб правового захисту та відшкодування моральної шкоди, 09 липня 2019 року направлено до Касаційного цивільного суду Верховного суду, згідно ухвали від 04 липня 2019 року про відкриття касаційного провадження.

На підтвердження незаконності дій працівників прокуратури ОСОБА_1 надав копію постанови помічника прокуратури Шевченківського району Харківської області від 10 лютого 2012 року, якою відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_1 від 09 вересня 2009 року; постанову Балаклійського районного суду Харківської області від 28 лютого 2011 року, якою скасовано постанову слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 10 листопада 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 ; лист Генеральної прокуратури України № 06/1-17054-11 від 17 січня 2012, яким ОСОБА_1 повідомлено, що постанову прокуратури Шевченківського району Харківської області від 01 квітня 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_4 скасовано, матеріали направлено прокурору Харківської області для організації додаткової перевірки, хід якої взято на контроль.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області, Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення передбачених статтям 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції та стягнення компенсації моральної шкоди.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 21-25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що: «згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені(пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)».

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі в частині позовних вимог до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18 (провадження № 14-83цс20) зазначено, що: «ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, у частині позовних вимог ОСОБА_6 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації відмовлено у відкритті провадження у справі. В іншій частині позовних вимог провадження у справі відкрито. Ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження у справі мотивовано тим, що спір щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції ЄСПЛ. […] Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. Заявлені ОСОБА_6 позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди, що є предметом судового розгляду».

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту порушення передбачених статтям 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення компенсації моральної шкоди, що є предметом судового розгляду.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказано, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України)».

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем на підтвердження факту наявності моральної шкоди не надано будь-яких належних та допустимих доказів.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди.

Натомість суд апеляційної інстанції при зміні мотивів рішення суду першої інстанції у частині стягнення компенсації моральної шкоди в мотивувальній частині постанови помилково зазначив, що скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи не є свідченням незаконності дій працівників прокуратури та підставою для відшкодування моральної шкоди. Тому рішення суду першої інстанції у цій частині належить залишити в силі.

ОСОБА_1 просив постановити окрему ухвалу до ДБР про притягнення винних осіб до відповідальності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «посилання в касаційній скарзі на непостановлення окремої ухвали не свідчить про несправедливу процедуру. При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи проводився без належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, колегія суддів відхиляє. Належне повідомлення про судове засідання позивача підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 155, 158) та повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 210).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати у частині позовних вимог про встановлення факту порушення передбачених статтям 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції та закрити провадження у справі у цій частині; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди скасувати і залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції; оскаржену постанову апеляційного суду у частині закриття провадження у справі залишити без змін; оскаржені рішення в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410, 413, 414 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 141 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення передбачених статтям 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод скасувати і провадження у справі № 637/375/19 у цій частині закрити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації моральної шкоди скасувати.

Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації моральної шкоди залишити в силі.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у частині закриття провадження у справі № 637/375/19 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області, Чугуївського міського суду Харківської області залишити без змін.

В іншій частині рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук