Постанова
Іменем України
06 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 638/5567/17
провадження № 61-4612св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 вересня 2019 року в складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного банку Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 588 242, 79 грн, грошову компенсацію за роботу у вихідні дні з квітня 2008 року по квітень 2016 року в сумі 57 700, 71 грн, відшкодування моральної шкоди в сумі 52 200 грн, витрати за проведення соціально-психологічного дослідження в сумі 1 000 грн, витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, в сумі 12 500 грн, витрати, пов`язані з явкою до суду, у сумі 1 820, 34 грн та суму сплаченого судового збору.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 15 листопада 2005 року по 05 червня 2016 року він працював в АТ КБ «ПриватБанк», добросовісно відносився до своїх трудових обов`язків, дотримувався вимог «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПриватБанку», підтримував і покращував свій професійний рівень у відповідності до виконуваної роботи.
Зазначав, що, починаючи з квітня 2008 року по день звільнення - 05 червня 2016 року, він обіймав керівні посади та був зобов`язаний приймати участь у загальнобанківських та регіональних підсумкових нарадах, які проводились, у тому числі, у вихідні дні.
Посилався, що участь в нарадах відноситься до виконання ним роботи, за яку роботодавець повинен був виплатити заробітну плату. З квітня 2008 року по квітень 2016 року він був вимушений 65 днів працювати у вихідні дні без будь-якої плати за таку роботу. Зазначеними діями відповідач систематично порушував умови трудового договору та чинного законодавства стосовно умов та оплати його праці.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що з квітня 2008 року по квітень 2016 року ним було відпрацьовано 65 вихідних днів, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за роботу у вихідні дні та, відповідно, немає підстав для задоволення інших позовних вимог, як похідних.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року й направити справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що факт відпрацювання ним 65 вихідних днів у період з квітня 2008 року по квітень 2016 року підтверджений наданими ним копіями наказів про проведення нарад, планів проведення нарад, протоколів підсумкових регіональних нарад і не спростований відповідачем, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позовних вимог є безпідставним.
Також вважає необґрунтованими в даному випадку посилання судів на табель обліку робочого часу, у якому відсутня відмітка про його роботу у вихідні дні, оскільки в наказах про проведення нарад відсутня вимога про необхідність здійснювати реєстрацію через ПК «Промінь», під час його роботи не було технічної можливості в ПК «Промінь» подати заявку на виплату компенсації за працю у вихідні або святкові дні, технічно така можливість була лише по робочим дням відповідно до трудового договору.
Окрім цього вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про витребування доказів від оператора мобільного зв`язку про його місцезнаходження, що позбавило його можливості надати додаткові докази про його перебування у приміщеннях, де по суботам проводились наради.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
19 травня 2020 року справа № 638/5567/17 надійшла до Верховного Суду.
АТ КБ «ПриватБанк» надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Також АТ КБ «ПриватБанк» надіслало клопотання про закриття касаційного провадження, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню, оскільки ухвалені в малозначній справі, однак суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, оскільки враховуючи положення статей 19 274 ЦПК України дана справа не може бути віднесена до категорії малозначних.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 працював в АТ КБ «ПриватБанк» з 15 листопада 2005 року.
З 24 листопада 2014 року позивач був переведений на посаду заступника керівника напряму «Касове обслуговування» Печерської філії на підставі наказу від 20 листопада 2014 року.
З 02 березня 2015 року ОСОБА_1 переведений на посаду керівника Куренівського відділення Печерської філії на підставі наказу від 02 березня 2015 року.
З 26 травня 2015 року позивач був переведений на посаду керівника напряму «ЮніорБанк» Столичної філії на підставі наказу від 25 травня 2015 року.
Наказом від 26 травня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін. Погоджено, що останнім робочим днем є 05 червня 2016 року.
Сторони не заперечували, що протягом часу з 2008 року по 2016 рік у АТ КБ «ПриватБанк» проводились загальнобанківські підсумкові наради та регіональні підсумкові наради, що підтверджується відповідними наказами.
З регламенту проведення регіональних нарад установлено, що до участі в нарадах з директором Донецького РУ були запрошені керівники бізнесів та підтримуючих напрямків центрального офісу, керуючі відділеннями та ін.
З регламенту проведення загальнобанківських нарад установлено, що до участі в цих нарадах були запрошені керівники головного офісу та керівники регіональних підрозділів АТ КБ «ПриватБанк», а з 14 січня 2012 року - дистанційно учасники регіональних нарад.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Частинами першою та другою статті 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 97 КЗпП України конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Статтею 50 КЗпП України передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (статті 57 КЗпП України).
За приписами статті 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, із дотриманням вимог статей 64 65 КЗпП України.
Згідно зі статтею 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:
1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день, а також у святкові і неробочі дні обчислюється за правилами статті 107 КЗпП України (статті 72 73 КЗпП України).
Частинами першою та другою статті 107 КЗпП України визначено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У цій справі суди встановили, що в АТ КБ «ПриватБанк» проводились загальнобанківські підсумкові наради та регіональні підсумкові наради, що підтверджується відповідними наказами, які містять інформацію щодо надання права учасникам бути присутніми на цих заходах. Проведення цих нарад було спрямоване на інформування учасників заходу щодо стану справ банку та організацію дозвілля співробітників, інформування їх про нові тренди фінансової культури та інші цінності, пов`язані безпосередньо з банківською установою.
ОСОБА_1 був зазначений у списках учасників, які мали можливість прийняти участь у регіональних підсумкових нарадах та у загальнобанківських підсумкових нарадах. Участь у підсумкових нарадах не входила до трудових обов`язків позивача.
Належних та допустимих доказів факту перебування позивача на роботі в дні проведення нарад та виконання ним роботи у вихідні дні матеріали справи не містять.
Накази про залучення ОСОБА_1 до роботи у вихідні дні не видавалися.
Окрім цього, згідно з табелями обліку робочого часу ОСОБА_1 у період з квітня 2008 року по квітень 2016 року позивач працював з п`ятиденним робочим тижнем з понеділка по п`ятницю, дні проведення підсумкових нарад визначені як вихідні. З вимогами щодо зміни даних по відпрацьованому часу в дні проведення нарад позивач під час перебування у трудових відносинах з відповідачем не звертався.
Таким чином, установивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів роботи позивача у вихідні дні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 рокубез змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков