ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року
м. Київ
Справа № 639/3848/18
провадження № 61-6686св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Єрмоленко В. Б., та постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила суд визнати недійсним договір поруки від 07 серпня 2014 року № HAFPLON06072/DPІ, укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк».
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 07 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит на реструктуризацію за іншим договором про надання банківських послуг у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 239 117,08 грн зі сплатою процентів строком до 06 травня 2015 року. У цей же день, у забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 укладено з банком договір поруки.
У 2018 році їй стало відомо про ухвалення у 2016 році Жовтневим районним судом м. Харкова рішення про солідарне стягнення з неї та позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі 312 335,21 грн.
Зазначала, що має психічне захворювання, неодноразово проходила лікування від цієї хвороби у Харківській обласній клінічній психіатричній лікарні № 3 та перебуває на обліку у Харківському міському психоневрологічному диспансері з 1999 року. Внаслідок хвороби на час укладення договору поруки вона не усвідомлювала значення своїх дій та вважала, що це є підставою для визнання його недійсним.
Посилаючись на вказані обставини та на вимоги статті 225 ЦК України, ОСОБА_1 просила визнати договір поруки № HAFPLON06072/DPІ, укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк» 07 серпня 2014 року, недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог.
Також суд першої інстанції зазначав про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки зважаючи на наявність рішення про стягнення заборгованості, після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів, поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги.
Постановою Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала суду доказів, що на час укладення оспорюваного договору поруки вона мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що є її процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12 81 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки судово-психіатричних експертиз від 04 квітня 2019 року та 27 липня 2021 року не є беззаперечними доказами доведеності факту того, що ОСОБА_1 саме у момент укладення спірного договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а тому погодився з висновком суду першої інстанції, що вони не були категоричними і не встановили абсолютну неспроможність позивачки на укладення договору поруки, а лише констатували, що вона не повною мірою усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
09 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Харкова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20), від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (провадження № 11-1008апп19), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) та у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18), від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17 (провадження № 61-4822св21), від 16 травня 2022 року у справі № 127/8183/19 (провадження № 61-5691св21), від 13 жовтня 2022 року у справі № 757/28174/18-ц (провадження № 61-10971св21), від 27 жовтня 2022 року у справ № 355/899/18 (провадження № 61-6731св22) у контексті питання «абсолютної неспроможності» і її відміни від «внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними».
Стверджує, що Конституція та інші Закони України не передбачають відмови у позові у випадку, якщо обраний спосіб захисту не є ефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки обмеження права позивача на обрання певного способу захисту можливе лише у випадках, прямо передбачених законом .
Крім того, заявник указує, що суди неправильно дослідили докази, оцінили їх з порушенням норм процесуального права, внаслідок чого ухвалили помилкові судові рішення про відмову у задоволені позову.
Вважає, що суди надали неправильну оцінку висновкам судово-психіатричних експертиз, якими встановлено її стан на час укладення договору поруки.
Вказує, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи, яка є обов`язковою на підставі пункту 2 статті 105 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 серпня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладений кредитний договір № HAFPLON06072, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 239 117,08 грн на реструктуризацію заборгованості за договором про надання банківських послуг, раніше укладеного між ОСОБА_2 та банком.
Зобов`язання позичальника забезпечувалось, зокрема, договором поруки від 07 серпня 2014 року № HAFPLON06072/DР1, укладеним між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк», позивач є поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 червня 2016 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07 серпня 2014 року № НАFPLON06072 у розмірі 299 381,06 грн, судовий збір у розмірі 2245,36 грн з кожного відповідача.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 липня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.
Також, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами заочного рішення Жовтневого районного суду від 01 червня 2016 року.
23 грудня 2021 року ОСОБА_1 подала на вказану ухвалу апеляційну скаргу, яка ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишена без руху.
Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Міжрайонний ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області) від 13 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56171920 з виконання заочного рішення суду від 01 червня 2016 року.
Постановою Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області від 19 квітня 2018 року накладено арешт на майно ОСОБА_1
27 вересня 2021 року проведено електронні торги з продажу належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Переможцем вказаних торгів став учасник 13 - ОСОБА_3 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , призначено у справі судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам відділення судово-психіатричної експертизи Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3».
Із експертного судово-психіатричного дослідження № 217, складеного 09 квітня 2019 року, встановлено необхідність проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4 для відповіді на питання, що поставлені експерту.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , призначено у справі стаціонарну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам відділення судово- психіатричної експертизи Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3».
Із висновку судово-психіатричної експертизи № 10, складеного 27 липня 2021 року, встановлено, що у період часу, що відноситься до укладання договору поруки, ОСОБА_1 виявляла і в даний час виявляє хронічне психічне захворювання у формі біполярного афективного розладу. На це вказують анамнестичні відомості, дані матеріалів цивільної справи, медичної документації, що свідчать при виникнення у позивача з 1999 року чітко окреслених, часто повторюваних і тривало протікаючих фазних станів розладів настрою (афекту), супроводжувані зміною загального рівня активності, що зумовило її госпіталізації в психіатричну лікарню, нагляд на обліку у психіатра. ОСОБА_1 виявляла і в даний час виявляє становлення інтермісії при біполярному афективному розладі, на що вказує відповідно постійний рівень настрою, відсутність виражених афективних хвилювань при деякій нестійкості уваги, емоційній неврівноваженості, легковажній оцінці ситуації та усього стану. Зазначені зміни психіки, наявні при цьому хронічному психіатричному захворюванні, виражені в такій мірі і супроводжуються такими розладами пам`яті, мислення, критики, що позбавили її здатності повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними в період укладання договору поруки від 07 серпня 2014 року. За своїм психічним станом ОСОБА_1 в період часу, до якого відноситься укладання договору поруки від 07 серпня 2014 року не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину, суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19), яка відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі у справі № 465/1217/16-ц (провадження № 61-1333св18), підкресливши, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного договору поруки мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надала, що є її процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12 81 ЦПК України.
За таких обставин, установивши, що висновки судово-психіатричних експертиз від 04 квітня 2019 року та від 27 липня 2021 року не є беззаперечними доказами доведеності факту, що ОСОБА_1 саме у момент укладення оспорюваного договору поруки не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, суди дійшли правильного висновку, що вони не були категоричними і не встановили абсолютну неспроможність ОСОБА_1 на укладення договору поруки, а лише констатували, що вона не повною мірою усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку доказам у справі, дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору поруки та вірно відмовив у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи, хоча зобов`язаний був це зробити у відповідності до вимог пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України, спростовуються матеріалами справи.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Стародубова С. М. про призначення додаткової стаціонарної судово-психіатричної експертизи, на розгляд якої представник просив поставити питання про те, чи була ОСОБА_1 абсолютно неспроможна у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи від 27 липня 2021 року, врахувавши положення статей 110 89 ЦПК України, ухвалою від 30 березня 2023 року відмовив у задоволенні цього клопотання, обґрунтовуючи недоцільністю та безпідставним затягуванням часу розгляду справи.
Вказана ухвала відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, не порушує положення статті 105 ЦПК України і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) та інших є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається.
У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.
Доводи заявника щодо права позивача на обрання ефективного способу захисту не спростовують висновків, наведених вище, а суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, фактично усунув допущені судом першої інстанції процесуальні порушення.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник