ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2021 року
м. Київ
справа № 640/10311/19
адміністративне провадження № К/9901/19939/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (судді: Єгорова Н.М., Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, військової прокуратури Південного регіону України, Генерального прокурора третя особа без самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, військової прокуратури Південного регіону України, Генерального прокурора, за участю третьої особи ОСОБА_2 , у якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 06 травня 2019 року №325-вк "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк";
поновити ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Південного регіону України з 06 травня 2019 року;
стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він був призначений на посаду військового прокурора Південного регіону України наказом Генерального прокурора України №1182 від 26 серпня 2014 року на умовах строкового трудового договору. Наказом Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, тобто, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 наказ Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України визнано протиправним та скасовано, поновлено позивача на посаді військового прокурора Південного регіону України з 23 березня 2015 року.
06 травня 2019 року Генеральним прокурором України видано наказ №324вк, якими поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора з 23 березня 2015 року, а наказом №325вк від 06 травня 2019 року «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк», яким позивача звільнено з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
За доводами позивача вказаний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з тих підстав, що поновлення останнього на посаді з 06 травня 2019 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 засвідчило факт відновлення дії строкового трудового договору саме з 06 травня 2019 року.
Позивач вважає, що після його поновлення на посаді він може бути звільнений лише після 06 травня 2019 року.
Також позивач послався й на те, що Генеральною прокуратурою України неправомірно застосовано положення Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, який втратив чинність з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, оскільки правовідносини між сторонами відновлені та існують у 2019 році, а тому застосуванню, за твердженнями позивача, підлягають положення саме Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року.
Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №325-вк від 06 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Поновлено ОСОБА_1 з 07 травня 2019 року на посаді військового прокурора Південного регіону України.
Стягнуто з військової прокуратури Південного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов`язкових відрахувань до бюджету, за період з 07 травня 2019 року по 11 березня 2020 року в сумі 100259,00 грн (сто тисяч двісті п`ятдесят дев`ять гривень 00 копійок).
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 07 травня 2019 року на посаді та в частині стягнення з військової прокуратури Південного регіону України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9370,00 грн (дев`ять тисяч триста сімдесят гривень 00 копійок).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не має статусу військовослужбовця та був призначений на посаду на умовах трудового строкового договору до призначення на посаду військового прокурора Південного регіону України військовослужбовця, тому суд дійшов висновку, що до позивача не застосовуються вимоги законодавства, які регулюють порядок проходження військової служби, тобто, застосуванню підлягають загальні положення законодавства, що регулюють порядок проходження служби в органах прокуратури. Зауважив, що ОСОБА_1 ставилась вимога перед Генеральною прокуратурою України про припинення трудових відносин, шляхом подання відповідної заяви про звільнення із займаної посади на підставі частини першої статті 39, частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, проте, вказана заява позивача залишена Генеральною прокуратурою України без розгляду з невідомих причин. Наголосив, що оскаржуваний наказ №325-вк від 06 травня 2019 року не містить такої обов`язкової складової, як підставу звільнення ОСОБА_1 .
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, військової прокуратури Південного регіону України, Генерального прокурора, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17 вказав, що у цьому випадку відсутні передбачені законом підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1 , оскільки закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення в силу прямої вказівки закону. З урахуванням того, що строк дії трудового договору ОСОБА_1 закінчився 24 березня 2015 року, з моменту призначення на посаду військового прокурора Південного регіону України військовослужбовця полковника юстиції ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 06 травня 2019 року №325-вк "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк".
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.
Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Скаржник просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах про звільнення з публічної служби через закінчення строку дії трудового договору.
Зокрема, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові помилково послався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17.
На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що строк дії трудового договору позивача, який розпочався 26 серпня 2014 року, закінчився 24 березня 2015 року, з моменту призначення на посаду військового прокурора Південного регіону України військовослужбовця полковника юстиції ОСОБА_2 . Адже строковий трудовий договір, укладений позивачем з відповідачем було припинено 23 березня 2015 року, тобто з часу незаконного звільнення позивача з посади і з органів прокуратури через протиправне застосування Закону України «Про очищення влади». Водночас полковник юстиції ОСОБА_2 був призначений на посаду військового прокурора Південного регіону України 24 березня 2015 року за умови, коли ця посада була вакантною після незаконного звільнення напередодні 23 березня 2015 року позивача. Вказані обставини не досліджені судом апеляційної інстанції достатньо повно і цим фактичним обставинам суд апеляційної інстанції надав неправильну правову оцінку та невірно застосував норми законодавства про працю, про прокуратуру.
ОСОБА_1 в касаційній скарзі вказує на те, що його поновлено на посаді військового прокурора Південного регіону України постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/5842/15, якою наказ Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року про звільнення позивача з посади військового прокурора Південного регіону України визнано протиправним та скасовано. Вказане судове рішення було виконано відповідачем лише 06 травня 2019 року у спосіб видання наказу. Отже, 06 травня 2019 року відновлено право позивача на працю в органах прокуратури та водночас визначено відповідно до статті 15 Закону України «Про прокуратуру» статус позивача як прокурора. Проте відповідач, діючи у порушення ст.ст. 24 36 Кодексу законів про працю України, ст.ст.41, 51 Закону України «Про прокуратуру» прийняв протиправне рішення, а саме - наказ №325-вк від 06 травня 2019 року «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24.03.2015 №29-вк» про звільнення позивача з посади з 24 березня 2015 року, застосувавши при виданні цього протиправного наказу норми законодавства про працю, про прокуратуру, які діяли у 2015 році. Вказаними протиправними діями відповідачем - Генеральним прокурором порушено вимоги і положення статті 58 Конституції України стосовно дії закону у часі. Зазначеним обставинам щодо застосування норм матеріального права судом першої інстанції надано правильну оцінку і прийнято законне рішення, яке безпідставно скасовано оскаржуваною постановою судом апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників справи.
До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому військова прокуратура Південного регіону України, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Зі змісту цієї ухвали слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
06 серпня 2014 року наказом Генерального прокурора України №1182 к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 призначено на посаду військового прокурора Південного регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця та затверджено головою колегії військової прокуратури цього регіону, звільнено в порядку переведення з посади прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та увільнено від обов`язків голови колегії цієї прокуратури (т.1, а.с. 38).
Наказом Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №206к ОСОБА_1 звільнено з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (т.1, а.с. 39).
Наказом Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк на посаду військового прокурора Південного регіону України призначено полковника юстиції ОСОБА_2 строком на п`ять років, затверджено його головою колегії прокуратури цього регіону, звільнено з посади заступника Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України (т.1, а.с. 41).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, третя особа: Військова прокуратура Південного регіону України про визнання протиправним та скасування рішення, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №206к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору, відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, поновлено останнього на посаді з 23 березня 2015 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання (т.1, а.с. 54-60).
04 лютого 2019 року за вх. №№23903-19 та 23890-19 Генеральною прокуратурою України зареєстровані заяви ОСОБА_1 про поновлення останнього на посаді військового прокурора Південного регіону України, перерахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 та про звільнення з займаної посади на підставі частини 1 статті 39, частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України у день видачі наказу про поновлення на посаді (т.1, а.с. 43,44).
Листом від 04 березня 2019 року №10/7-26560-15 Генеральна прокуратура України повідомила ОСОБА_1 про те, що питання щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 буде вирішено після надходження на адресу прокуратури ухвали суду про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення у вказаній справі (т.1, а.с. 45).
02 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України з заявою про направлення йому трудової книжки рекомендованим листом (т.1, а.с. 46).
Наказом Генерального прокурора України "Про поновлення на посаді" від 06 травня 2019 року №324-вк скасовано наказ від 23 березня 2015 року №206к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору, відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю та поновлено останнього на посаді (т.1, а.с. 47).
Наказом Генерального прокурора України "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк" від 06 травня 2019 року №325-вк наказ Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк викладено в такій редакції:
"Керуючись ст. ст. 15, 16, 46-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, п. 2 ст. 36 КЗпП України,
1. Державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнити з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
2. Полковника юстиції ОСОБА_2 призначити на посаду військового прокурора Південного регіону України строком на п`ять років та затвердити головою колегії прокуратури цього регіону, звільнивши його з посади заступника Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України.
Керуючись п.п. 2, 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" встановити ОСОБА_2 з дня призначення на посаду надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років" (т.1, а.с. 48).
Листом від 06 травня 2019 року №10/7-26560-15 на адресу позивача направлені трудова книжка, копії наказів Генерального прокурора України №324-вк від 06 травня 2019 року та №325-вк від 06 травня 2019 року (т.1, а.с. 49).
Не погоджуючись із цим наказом, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України ( КЗпП України) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особам зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Частиною першою статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Статтею 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України врегульовані Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі Закон №1697-VII) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною другою статті 15 Закону №1697-VII Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Накази Генерального прокурора нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів публікуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України з додержанням вимог режиму таємності.
Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону №1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді врегульовано статтею 41 Закону №1697-VII.
Частиною першою статті 51 Закону №1697-VII встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі:
1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я;
2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;
3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";
4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;
7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;
9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.
Пунктом 3 частини другої Закону №1697-VII визначено, що особою, яка в установленому цим Законом порядку приймає рішення про звільнення прокурора з посади є військовий прокурор регіону - стосовно прокурорів відповідної військової прокуратури регіону та прокурорів військових прокуратур гарнізонів, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної військової прокуратури регіону.
Згідно з пунктами 7, 8 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді.
Частиною другою статті 51 Закону №1697-VII передбачено, що військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
Предметом судового контролю у цій справі є наказ Генерального прокурора України від 06 травня 2019 року №325-вк "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача поновлено на посаді військового прокурора Південного регіону України постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/5842/15, якою наказ Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року про звільнення позивача з посади військового прокурора Південного регіону України визнано протиправним та скасовано.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини зазначені у справі №826/5842/15 не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.
Вказане судове рішення виконано відповідачем 06 травня 2019 року у спосіб видання наказу від 06 травня 2019 року №324-вк, яким скасовано наказ Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року.
Верховний Суд звертає увагу на те, що сутність будь-якого способу захисту і головний критерій вибору того чи іншого способу - це той конкретний результат, якого прагне заінтересована у захисті свого права особа.
Верховний Суд у низьці своїх рішень вказував на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Згідно з частинами 3-5 статті 245 КАС України спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку. Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень учинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, по захист яких він звернувся до суду.
Статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal vs. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Відновлення становища, що існувало до порушення права, як спосіб захисту застосовується в тих випадках, коли порушене суб`єктивне право унаслідок цього не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач прийняв протиправне рішення, а саме - наказ №325-вк від 06 травня 2019 року «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк» про звільнення позивача з посади з 24 березня 2015 року, застосувавши при виданні оскаржуваного наказу норми законодавства про працю, про прокуратуру, які діяли у 2015 році.
Верховний Суд зазначає, що оскільки відновлення прав та становища позивача, яке існувало до прийняття спірного акту відповідачем відбулось 06 травня 2019 року, то під час вирішення цієї справи по суті суди попередніх інстанцій повинні були керуватися Законами та нормативно-правовими актами, які були чинними на 06 травня 2019 року, тобто на час відновлення порушеного права ОСОБА_1 .
Верховний Суд вказує, що 23 березня 2015 року позивача звільнено з посади військового прокурора Південного регіону України, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади»).
За таких обставин, твердження суду апеляційної інстанції про те, що 24 березня 2015 року строковий трудовий договір позивача закінчився не відповідає обставинам справи, тому що 24 березня 2015 року трудових відносин між позивачем і відповідачем не існувало, оскільки трудові відносини були протиправно припинені відповідачем 23 березня 2015 року.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що строк дії трудового договору позивача, який розпочався 26 серпня 2014 року, закінчився 24 березня 2015 року, з часу призначення на посаду військового прокурора Південного регіону України військовослужбовця полковника юстиції ОСОБА_2 . Адже строковий трудовий договір, укладений позивачем з відповідачем було припинено 23 березня 2015 року, тобто з часу незаконного звільнення позивача з посади і з органів прокуратури через застосування Закону України «Про очищення влади». Водночас полковник юстиції ОСОБА_2 був призначений на посаду військового прокурора Південного регіону України 24 березня 2015 року за умови, коли ця посада була вакантною після незаконного звільнення, напередодні - 23 березня 2015 року, позивача.
Відповідно до матеріалів справи, 04 лютого 2019 року Генеральна прокуратура України зареєструвала за вх.№ 23890-19 заяву ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади на підставі частини першої статті 39, частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України у день видачі наказу про поновлення на посаді.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що підтверджують належний розгляд цієї заяви ОСОБА_1 з прийняттям відповідного наказу про звільнення останнього з посади або відмову у звільненні з зазначенням підстав такої відмови.
Натомість, відповідачем прийнято наказ Генерального прокурора України «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк» від 06 травня 2019 року №325-вк, відповідно до якого, як вже зазначалось вище, до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк внесено доповнення щодо звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тобто відповідачем прийнято рішення всупереч обставинам, викладеним у рішенні суду у справі №826/5842/15, яке набрала законної сили. Судовими рішеннями у справі №826/5842/15 встановлено факт незаконного звільнення позивача з посади військового прокурора Південного регіону України, а тому відповідач протиправно прийняв рішення про звільнення позивача з 23 березня 2015 року, у зв`язку із закінченням дії строкового договору, тим самим знівелювавши правами позивача бути поновленим на посаді, з якої його незаконно було звільнено.
Також колегія суддів Верховного Суд вважає безпідставними посилання суду апеляційної інстанції на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17, де вирішено питання щодо визнання незаконним Указу Президента України за позовом про звільнення члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, про поновлення позивача на посаді. Адже вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду не є висновком у подібних правовідносинах, оскільки правовідносини позивача та відповідачів у справі №640/10311/19 стосуються проходження державної служби в органах прокуратури, урегульовані, окрім норм Кодексу законів про працю України, спеціальним законом, яким є Закон України «Про прокуратуру».
Період вимушеного прогулу позивача та сума, присуджена судом першої інстанції у якості середнього заробітку за час такого прогулу, не є предметом касаційного оскарження.
У зв`язку з викладеним суд апеляційної інстанції безпідставно вважав, що висновки суду першої інстанції є помилковими і що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Отже, Верховний Суд констатує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, цей суд під час розгляду справи, оцінки доказів не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи а доводи зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Ураховуючи, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 328 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі №640/10311/19 скасувати, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов