Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 640/11441/17
провадження № 61-9019св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська державна академія фізичної культури,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю. від 01 квітня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із уточненими в подальшому вимогами до Харківської державної академії фізичної культури та просила: визнати незаконним проведення конкурсного відбору для заміщення посади старшого викладача кафедри фізичної реабілітації та рекреації, затвердженого протоколами засідання вченої ради Харківської державної академії фізичної культури від 21 червня 2017 року № 14 та від 23 червня 2017 року № 15; визнати незаконним наказ Харківської державної академії фізичної культури від 17 березня 2017 року № 35 про оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників Харківської державної академії фізичної культури в частині оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри фізичної реабілітації та рекреації; визнати її звільнення на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України незаконним; скасувати наказ Харківської державної академії фізичної культури від 23 червня 2017 року № 153-ОС про звільнення; зобов`язати Харківську державну академію фізичної культури працевлаштувати її в академії на посаді, що відповідає її освіті, професії (спеціальності) та кваліфікації; стягнути з Харківської державної академії фізичної культури на її користь середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; зобов`язати Харківську державну академію фізичної культури відшкодувати завдану їй моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Позов мотивовано тим, що з 01 жовтня 2005 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи з 30 червня 2006 року на посаді старшого викладача кафедри спортивної медицини та фізичної реабілітації у зв`язку з обранням за конкурсом на умовах строкового трудового договору. 22 червня 2016 року між нею, як науково-педагогічним працівником, та Харківською державною академією фізичної культури був укладений контракт № 543, на підставі якого позивач була призначена на посаду старшого викладача кафедри фізичної реабілітації і рекреації. Строк дії контракту встановлено з 22 червня 2016 року по 21 червня 2017 року. Порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Харківської державної академії фізичної культури та укладення з ними трудових договорів (контрактів) був затверджений вченою радою 29 січня 2016 року. Посилається на те, що конкурс на заміщення посади старшого викладача в порядку конкурсного відбору оголошується лише з моменту набуття цією посадою статусу вакантної, але не пізніше, ніж через два місці після набуття такого статусу. У порушення вимог чинного законодавства, у березні 2017 року, тобто за три місці до закінчення строку дії її контракту, відповідачем було оголошено конкурсний відбір для заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри фізичної реабілітації і рекреації та запропоновано позивачу прийняти участь у конкурсному відборі. 07 квітня 2017 року вона подала заяву для участі в конкурсному відборі для заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри фізичної реабілітації і рекреації та була допущена до участі у конкурсному відборі. 21 червня 2017 року перші результати конкурсного відбору були скасовані і оголошено проведення конкурсного відбору повторно. У зв`язку із указаними обставинами, 21 червня 2017 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до контракту від 22 червня 2016 року № 643, відповідно до якої строк дії контракту було продовжено до 23 червня 2017 року. За результатами повторного голосування членів вченої ради на засіданні 23 червня 2017 року позивач не отримала більше 50% голосів присутніх членів вченої ради, у зв`язку з чим, була звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Вважає звільнення незаконним, оскільки воно відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 184 КЗпП України, якою передбачено, що звільнення вагітних жінок не допускається, крім повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Станом на 22 червня 2017 року позивач знаходилась на 6 тижні вагітності. Викладені обставини викликали нервове перенапруження, вона була направлена на стаціонарне лікування до КЗОЗ «Харківський міський пологовий будинок № 3». Звільнення у стані вагітності призвело не лише до фізичних страждань, але й до втрати психологічної рівноваги, у зв`язку з чим вона має докладати зусиль для організації свого життя та життя своїх близьких, суму відшкодування моральної шкоди оцінює в розмірі 20 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним проведення конкурсного відбору на заміщення посади старшого викладача кафедри фізичної реабілітації та рекреації, яку до 23 червня 2017 року обіймала ОСОБА_1 , затвердженого протоколами засідання вченої ради Харківської державної академії фізичної культури № 14 від 21 червня 2017 року та № 15 від 23 червня 2017 року. Визнано незаконним наказ Харківської державної академії фізичної культури від 17 березня 2017 року № 35 про оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників Харківської державної академії фізичної культури в частині оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри фізичної реабілітації та рекреації, яку до 23 червня 2017 року обіймала ОСОБА_1 . Визнано звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України незаконним і скасовано наказ Харківської державної академії фізичної культури № 153-ОС від 23 червня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 . Зобов`язано Харківську державну академію фізичної культури працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду, що відповідає її освіті, професії (спеціальності) та кваліфікації. Стягнуто з Харківської державної академії фізичної культури на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу в розмірі 96 472,08 грн. Зобов`язано Харківську державну академію фізичної культури відшкодувати моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в розмірі 5 000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Харківської державної академії фізичної культури на користь держави судовий збір в розмірі 1 600 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників та його проведення відбулось з порушенням норм чинного законодавства; звільнення позивача відбулося з порушенням норм частини 3 статті 184 КЗпП України; середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача розраховано відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» та правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; моральні страждання, які зазнала позивач, з урахуванням вимог розумності, справедливості та співмірності судом першої інстанції оцінено в розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року апеляційну скаргу Харківської державної академії фізичної культури задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про судовий збір.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту здійснене відповідачем з дотриманням вимог КЗпП України, тому підстави для визнання його незаконним та скасування наказу про звільнення задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників та його проведення відбулось з порушенням норм чинного законодавства; звільнення позивача відбулося з порушенням норм частини 3 статті 184 КЗпП України.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У липні 2019 року Харківська державна академія фізичної культури подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно встановлені всі обставини фактичні обставини справи, що мають значення для правильного його вирішення, а доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. При звільненні позивача були дотримані вимоги чинного трудового законодавства, а підстави для поновлення позивача на роботі, її працевлаштування на іншій посаді, з урахуванням її вагітності, відсутні, у зв`язку з чим не підлягають вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 640/11441/17 з Київського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що між Харківською державною академією фізичної культури та ОСОБА_1 22 червня 2016 року було укладено трудовий контракт з науково-педагогічним працівником № 643, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначена на посаду старшого викладача кафедри фізичної реабілітації і рекреації. Згідно з пунктом 8.1 контракту строк його дії встановлено до 21 червня 2017 року.
21 червня 2017 року між Харківською державною академією фізичної культури та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до контракту від 22 червня 2016 року № 643, відповідно до умов якої строк дії контракту подовжено до 23 червня 2017 року.
Наказом Харківської державної академії фізичної культури від 21 червня 2017 року за № 151-ОС ОСОБА_1 , як старшому викладачу кафедри фізичної реабілітації і рекреації, продовжено термін перебування на посаді з 22 червня 2017 року по 23 червня 2017 року.
Наказом Харківської державної академії фізичної культури від 23 червня 2017 року за № 153-ОС ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри фізичної реабілітації і рекреації, звільнено на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінчення строку дії трудового договору.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працює.
При укладенні трудового договору на визначений строк встановлюється погодження сторін і може визначатись як конкретнимтерміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилася з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
У справі, що переглядається, сторони уклали контракт та ними було погоджено його строк до 23 червня 2017 року.
У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У частині третій статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
Згідно з положеннями частин 9, 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.
Пунктом 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, передбачено, що при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін».
Отже норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові правовідносини у вищих навчальних закладах, передбачають, зокрема обіймання посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) виключно шляхом проходження конкурсного відбору.
Апеляційний суд обгрунтовано не прийняв доводи позивача щодо порушення порядку проведення конкурсного відбору для заміщення посади старшого викладача кафедри фізичної реабілітації та рекреації Харківської державної академії фізичної культури, оскільки вони не впливають на висновки про припинення трудового договору після його закінчення. Свою волю на укладення строкового трудового договору працівник уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
За таких підстав, висновки апеляційного суду про безпідставність вимог про визнання незаконним оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників та його проведення є правильними. Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині, з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає.
Проте з висновками апеляційного суду щодо законності звільнення позивача погодитись неможливо.
Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обо`вязкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.
Таке звільнення можливе, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов`язковим працевлаштуванням, однак власник зобов`язаний при цьому працевлаштувати на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Однак відносини між власником (підприємством) і працівницею з дня закічення строку трудового договору мають істотну специфіку. Передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місця з дня закінчення строкового трудового договору.
Тобто звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).
Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.
У разі якщо працівника звільнено обгрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.
Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особю може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працеваштуванню.
Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статтів 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 21-303а13, та у постанові Великої Палати Верховного Суду № 759/19440/15 (провадження № 14-105цс18) від 16 травня 2018 року.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із зазначеним вище позовом, серед іншого, пред`явила позовні вимоги про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню та дійшов помилкового висновку про залишення позову ОСОБА_1 в цій частині без задоволення.
Ухвалюючи рішення у справі у цій частині, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну, встановивши, що при звільненні позивача було допущено порушення вимог чинного трудового законодавства, зокрема, звільнення позивача з роботи відбулося у період вагітності ОСОБА_1 , та те, що у відповідності до статті 184 КЗпП України не допускається звільнення вагітних жінок, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про працевлаштування позивача на посаді, що відповідає її освіті, професії (спеціальності) та кваліфікації.
Положеннями статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Протиправними діями відповідача, позивачу була заподіяна моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях, хвилюванні на фоні вагітності.
Суд першої інстанції, виходячи з вимог розумності, справедливості та співмірності дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Доводи касаційної інстанції про те, що позивач не повідомила відповідача, що на час звільнення вона була вагітна, відповідних довідок підприємству не надала, не заслуговують на увагу, оскільки застосування частини третьої статті 184 КЗпП України до виниклих правовідносин не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в частині позову ОСОБА_1 до Харківської державної академії фізичної культури про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та працевлаштування, стягнення середньої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди скасувати, та в цій частині позовних вимог залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року.
Постанову Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в частині позову ОСОБА_1 до Харківської державної академії фізичної культури про визнання результатів конкурсного відбору незаконним залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов