ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 640/115/21
провадження № К/990/16619/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О.
розглянув у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, провадження у якій відкрите
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мигаль Христини Орестівни на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року (судді: Василенко Я. М., Ганечко О. М., Кузьменко В. В.) та
в с т а н о в и в:
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури, у якому просив:
- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 45403,00 грн;
- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 6 листопада 2020 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 2162,05 грн;
Просив також допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у межах суми стягнення за один місяць.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з вересня 2013 року.
Відомо, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ). На виконання вимог цього Закону ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву про переведення його до Офісу Генерального прокурора та намір пройти атестацію.
У підсумку Друга кадрова комісія (яка проводила атестацію позивача) 9 квітня 2020 року ухвалила [щодо ОСОБА_2 ] рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички».
На цій підставі в.о. керівника Київської обласної прокуратури видав наказ від 5 листопада 2020 року № 891к, яким звільнив ОСОБА_1 з посади начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язав провести розрахунок із ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не виплатив позивачеві вихідної допомоги при звільненні (відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто не провів остаточного розрахунку, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 1 листопада 2022 року позовні вимоги задовольнив частково: стягнув з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 7750,00 грн; стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 185632,15 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Крім того, за наслідками розгляду справи суд першої інстанції стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги суд першої інстанції, спираючись на позицію Верховного Суду щодо застосування статті 44 КЗпП України за подібних правовідносин, висловлену у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, зазначив про те, що частиною п`ятою статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Водночас цей перелік не передбачає виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, що таким чином не забороняє застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача (503 дні за період з 6 листопада 2020 року по 1 листопада 2022 року) складає (за розрахунками суду першої інстанції) 185632,15 грн (503 дні* 369,05 грн).
Зі змісту рішення цього суду видно, що на користь позивача стягнений середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі. Іншими словами, суд першої інстанції не зменшував суму стягнення (на підставі статті 117 КЗпП України) пропорційно сумі вихідної допомоги, у зв`язку із затримкою виплати якої цей середній заробіток стягується.
4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 квітня 2023 року скасував рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2022 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Київської обласної прокуратури середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 185632,15 грн та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги залишив без задоволення.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2022 року залишене без змін.
Суд апеляційної інстанції, коли скасовував рішення суду першої інстанції, виходив з того, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасні. З покликанням на статтю 117 КЗпП України апеляційний суд зауважив, що позовні вимоги у цій частині спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, тому не підлягають задоволенню.
Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі представник позивача - адвокат Мигаль Х. О. просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2022 року.
Касаційну скаргу її автор подала з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У цьому зв`язку представник позивача пояснила, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду з цього приводу, викладених у постановах від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 9 лютого 2023 року у справі № 620/2338/20, від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20, від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20, від 8 вересня 2022 року у справі № 420/4896/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 260/188/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 540/1820/21, від 28 грудня 2022 року у справі № 640/9375/20.
Наголосила, що в цих постановах Верховний Суд зазначив про наявність підстав для стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України одночасно при вирішенні спору щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури (за наслідками атестації).
Воднораз автор позову звернула увагу на те, що вихідна допомога (передбачена статтею 44 КЗпП України) була єдиною виплатою, яку відповідач мав виплатити позивачу при звільненні (адже до видання наказу про звільнення останній був у відпустці по догляду за дитиною). Тому суд першої інстанції, з уваги на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо обставин/чинників, які впливають на розмір відшкодування середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України), стягнув на користь позивача середній заробіток у повному обсязі, не зменшуючи його суми.
Наприкінці представник позивача зазначила також про порушення судом апеляційної інстанції частин першої та другої статті 308 КАС України щодо дотримання вимог щодо перегляду справи у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні її вимог.
З-поміж іншого відповідач зазначив про відсутність підстав для виплати позивачу вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України (внаслідок звільнення на підставі пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ). Додав також, що з цього приводу зважав на правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, в якій якраз і мовиться про те, що Закон № 1697-VII не передбачає виплати вихідної допомоги при звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Як можна зрозуміти з доводів відповідача, якщо не було законних підстав для виплати вихідної допомоги, то нема підстав для стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України за її невиплату.
Нормативне регулювання і висновки Верховного Суду
7. Відповідно до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції, яка діяла на дату, коли щодо позивача був виданий наказ про його звільнення) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; .
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
8. За пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до частини п`ятої статті 51 Закону № 1697-VII на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
9. Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до статті 44 КЗпП України (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача) при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
10. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
11. За статтею 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла на дату звернення до суду першої інстанції) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
12. За частинами першою, третьою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. У цій справі спір, який спричинив до звернення до суду з цим позовом, виник у зв`язку із невиплатою ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (внаслідок неуспішного проходження атестації відповідно до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ). З цим спором пов`язане стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (тобто вихідної допомоги) на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого теж заявив позивач.
Постанову суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Мигаль Х. О. оскаржила в касаційному порядку тільки в частині застосування статті 117 КЗпП України. З її погляду, апеляційний суд безпідставно відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і така його [апеляційного суду] позиція суперечить тій, якої за подібних обставин, характеру правовідносин і нормативного регулювання дотримується Верховний Суд. На підтвердження своїх доводів представник позивача зазначила постанови Верховного Суду, перелік яких наведений вище, у яких суд касаційної інстанції щоразу звертав увагу судам нижчих інстанцій на застосовності до правовідносин, спір у яких виник у зв`язку із невиплатою вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України (прокурорам, які звільнені внаслідок неуспішного проходження атестації відповідно до приписів пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ) положень статті 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а надто на тому, що позовні вимоги, які основані на положеннях цієї статті, можуть розглядатися одночасно з вирішенням спору про стягнення/виплату вихідної допомоги при звільненні (за затримку виплати якої стягується середній заробіток). Принагідно вказував й на те, що визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обов`язком суду, який виносить рішення по суті спору.
14. Колегія суддів звертає увагу на те, що постанови Верховного Суду, на які покликається представник позивача у касаційній скарзі, аргументуючи заявлені підстави касаційного оскарження, ухвалені у справах, спори в яких виникли з правовідносин, які подібні до тих, з яких виник спір в цій справі. Характер спірних правовідносин у цій справі у поєднанні з їхнім нормативним регулюванням дозволяє колегії суддів погодитися з тим, що суд апеляційної інстанції, коли відмовляв ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку, підійшов до застосування статті 117 КЗпП України - в окресленому вище контексті - інакше, аніж це робив суд касаційної інстанції за схожих обставин.
Зважаючи на існуючу правозастосовну практику Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів цієї категорії (зокрема висловлену у постановах, які зазначені у касаційній скарзі як приклад цієї практики), згідно з якою вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України можуть вирішуватися одночасно з вирішенням спору про виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про передчасність стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є помилковий.
15. Поза тим суд першої інстанції такої помилки не допустив, адже, як видно зі змісту судового рішення, крім того, що цей суд задовольнив (частково) позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги, він [суд] заодно і стягнув на користь позивача середній заробіток відповідно до статті 117 КЗпП України.
Водночас колегія суддів змушена звернути увагу на іншу обставину, яка має значення для правильного вирішення справи (в частині стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України) й ці зауваги пов`язані головно з існуючою правозастосовною практикою Верховного Суду щодо визначення суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню відповідно до статті 117 КЗпП України, яка має бути співмірна із заборгованістю, за невиплату чи за затримку виплати якої цей середній заробіток стягується.
Суд першої інстанції, за текстом його рішення, зазначив про постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, яка стосується окресленого вище питання, однак зміст рішення, а надто результат вирішення спору в частині стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України (на суму 185632,15 грн), наводить на думку, що висновки суду касаційної інстанції, висловлені у згаданій постанові (про компенсаційний характер відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та можливості зменшення суми відшкодування виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), суд першої інстанції, хоч і навів (процитував) у своєму рішенні, але практичного застосування їм - у своєму рішенні - не надав.
Суд апеляційної інстанції тим паче це питання - в означеному вище аспекті - не розглядав, з мотивів, про які написано вище.
Поза тим, на необхідності зважати на висновки суду касаційної інстанції щодо визначення співмірної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховний Суд звертав неодноразово, приміром у постанові від 9 лютого 2023 року у справі № 620/2338/20.
З уваги на приписи статті 341 КАС України суд касаційної інстанції в межах як цього провадження, так і своїх повноважень не може вдаватися до перевірки та/або визначення суми заборгованості і середнього заробітку, який у значенні статті 117 КЗпП України належало б стягнути на користь позивача. З`ясування цих обставин потребує оцінювання доказів, чого суд касаційної інстанції робити не може.
Колегія суддів виходить з того, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 185632,15 грн помилково, у зв`язку з чим не зупинився на питанні про компенсаційний характер відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про який мовиться вище, але яке має значення для вирішення спору. Зважаючи на положення частин другої, четвертої, п`ятої статті 353 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду апеляційної інстанції в окресленій частині треба скасувати, а справу направити на новий розгляд до цього суду (в частині спору, постанова щодо якого скасована).
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мигаль Христини Орестівни задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 640/115/21 в частині ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні і в цій частині справу № 640/115/21 направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 640/115/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько