ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 640/12080/22
адміністративне провадження № К/990/15210/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/12080/22
за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Шелест С.Б., суддів Мєзєнцева Є.І., Пилипенко О.Є.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті їй грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.06.2006 по 27.11.2014;
1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.06.2006 по 27.11.2014 в сумі 33 725,00 грн;
1.3. зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказує на те, що після її звільнення з посади відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 09.06.2006 №1915 ОСОБА_1 зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 з 01.06.2006 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
4. Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 22.11.2007 №6873 ОСОБА_1 звільнено 23.11.2007 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням повноважень народного депутата на підставі частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» (пункт 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)) та вирішено провести виплату компенсації за 44 календарні дні невикористаної основної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_2 , для оплати праці помічників-консультантів, відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».
5. Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2007 №9370 ОСОБА_1 з 26.11.2007 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
6. Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 03.01.2013 №225 ОСОБА_1 з 13.12.2012 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» шляхом переведення, увільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_3 .
7. Також указаним розпорядженням вирішено провести виплату компенсації за 151 календарний день основної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України шостого скликання ОСОБА_3 , для оплати праці помічників-консультантів, відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».
8. Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 26.11.2014 №7212 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 27.11.2014 у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) та вирішено провести виплату компенсації за невикористані 29 календарних днів основної відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України.
9. Апаратом Верховної Ради України не здійснювалося нарахування та виплати компенсації за всі невикористані дні основної відпустки за період роботи позивачки з 01.06.2006 по 27.11.2014, у зв`язку з цим остання звернулася до суду із цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи за період з 01.06.2006 по 23.11.2007 - 44 календарні дні основної відпустки, за період з 26.11.2007 по 12.12.2012 - 151 календарний день щорічної основної відпустки та за період роботи з 13.12.2012 по 27.11.2014 - 29 календарних днів щорічної основної відпустки. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи за період з 01.06.2006 по 23.11.2007 - 44 календарні дні основної відпустки, за період з 26.11.2007 по 12.12.2012 - 151 календарний день щорічної основної відпустки та за період роботи з 13.12.2012 по 27.11.2014 - 29 календарних днів щорічної основної відпустки. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку та з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку.
11. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з наявності ознак протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати позивачці грошової компенсації за всі невикористані нею дні щорічних основних відпусток за період роботи з 01.06.2006 по 27.11.2014, як такої, що суперечить положенням частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
12. Також суд першої інстанції із посиланням на положення статей 116 117 КЗпП України та факт нездійснення відповідачем повного розрахунку із позивачкою при її звільненні, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
13. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/12080/22 в частині задоволення позову про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку та з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку. У вказаній частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/12080/22 залишено без змін.
14. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір щодо ненарахованої та невиплаченої компенсації за невикористану відпустку при звільненні виник більш ніж через 8 років після звільнення позивачки. Зважаючи на те, що при нарахуванні і виплаті позивачці належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
15. Аналогічний висновок щодо застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум, викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
16. 27.04.2023 до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023.
17. У касаційній скарзі скаржниця, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку та з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
18. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
19. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом скаржниця наголошує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми статей 116 117 КЗпП України без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/11699/21.
20. У цьому аспекті скаржниця зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/11699/21 сформовано правову позицію відповідно до якої, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
21. У цій справі Верховним Судом зауважено на усталеній позиції суду касаційної інстанції щодо застосування статті 117 КЗпП України в частині обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору.
22. За наслідком автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Уханенку С.А., Кашпур О.В.
23. Суд ухвалою від 11.05.2023 відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
24. Від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу позивачки, в яких він наполягає на її безпідставності, просить у задоволенні відмовити і залишити оскаржуване судове рішення без змін.
25. Відповідач, зокрема, наголошує на тому, що Апарат Верховної Ради України не є і ніколи не був роботодавцем щодо позивачки.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
26. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
28. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 №2790-XII (далі - Закон № 2790-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
29. Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2790-XII народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
30. Частиною третьою статті 34 Закону №2790-XII передбачено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
31. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
32. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
33. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
34. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
35. Згідно з частиною шостою статті 34 Закону № 2790-XII у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
36. Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов`язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення № 379/95-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частиною сьомою статті 1.1 якого помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
37. Згідно з частиною першою статті 4.1. Положення № 379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
38. Приписами частин першої та третьої статті 4.4 Положення № 379/95-ВР передбачено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
39. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
40. Згідно з частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
41. Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
42. В силу частини четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
43. Положення частин першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються з приписами статті 83 КЗпП України.
44. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
45. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
46. Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
47. Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
48. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
49. Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
VI. Позиція Верховного Суду
50. Позивачка працювала на таких посадах: з 01.06.2006 по 23.11.2007 - на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , з 26.11.2007 по 12.12.2012 - на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 та з 13.12.2012 по 27.11.2014 - на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 .
51. Як установлено судами попередніх інстанцій, при звільненні позивачці не було виплачено компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи за період з 01.06.2006 по 23.11.2007 - 44 календарні дні основної відпустки, за період з 26.11.2007 по 12.12.2012 - 151 календарний день щорічної основної відпустки та за період роботи з 13.12.2012 по 27.11.2014 - 29 календарних днів щорічної основної відпустки.
52. Отож спірні правовідносини в цій справі виникли щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та відповідальності роботодавця у зв`язку із цим за статтею 117 КЗпП України.
53. Водночас рішення суду апеляційної інстанції оскаржується скаржницею лише в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
54. В іншій частині вирішення позивних вимог рішення суду апеляційної інстанції скаржницею не оскаржується, а тому Суд не перевіряє застосування судом норм матеріального та процесуального права у цій частині судового рішення.
55. Щодо посилання відповідача на те, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у справі (адже не є роботодавцем щодо помічника-консультанта народного депутата України), то Суд зазначає таке.
56. Специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України фактично обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого виду діяльності.
57. Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.
58. У пункті 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000 №459 (далі - Положення №459; у редакції зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14.03.2006 №217, чинного на період роботи позивачки на посаді помічника-консультанта народних депутатів України), визначено, що Апарат Верховної Ради України є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.
59. Пунктом 12 Положення №459 обумовлено, що до інших функцій діяльності Апарату Верховної Ради України належить, зокрема, організація та здійснення роботи по кадровому обслуговуванню народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників апарату, забезпечення виконання положень Закону України «Про державну службу»; підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів з кадрових питань.
60. У подальшому, Положення №459 втратило чинність на підставі розпорядження Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, яким затверджено нове Положення про Апарат Верховної Ради України (далі - Положення № 769; у редакції зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України від 20.11.2014 №734).
61. Згідно з пунктом 1 розділу І Положення №769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
62. Підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІ Положення № 769 визначено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.
63. Із наведеного випливає, що саме на Апарат Верховної Ради України покладено повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати.
64. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачка перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не із відповідним народним депутатом України.
65. Повертаючись до порушеного у касаційній скарзі питання, у цій справі позовна вимога про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з дня звільнення позивачки по день фактичного розрахунку заявлена одночасно з вимогою про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачці грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, тобто сум, які належали позивачці при звільненні.
66. Відмовляючи у частині виплати позивачці середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд апеляційної інстанції обґрунтував свою позицію постановою Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 (яка застосована також у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №380/693/20).
67. Так, Верховний Суд у справі №825/742/16 зазначив, що підставою для виплати, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відшкодуванням відповідно до частини першої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відшкодуванням відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Як свідчать матеріали справи, здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації з травня 2008 року по грудень 2009 року виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
68. Проте у касаційній скарзі скаржниця вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/11699/21, у якій викладена інша правова позиція щодо питання застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі.
69. Так, у вказаній постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21 Верховний Суд звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку було ухвалено в часі пізніше ніж постанову Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.
70. Характерною особливістю справи №821/1083/17 було те, що Велика Палата Верховного Суду розглядала питання щодо застосування приписів статей 116 117 КЗпП України у контексті рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).
71. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування згаданих приписів в окресленому аспекті відрізняється від того, який обґрунтував суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, та який застосований у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.
72. У постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц».
73. З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Суд має враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені чинні підходи щодо застосування приписів статей 116 117 КЗпП України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
74. Послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (постанови Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20; від 25.04.2023 у справі № 460/49364/22).
75. Таким чином, Верховний Суд констатує помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
76. Однак, задовольняючи вказану позовну вимогу, суд першої інстанції вказав лише на період з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку та з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, за який відповідач повинен нарахувати і виплатити позивачці відшкодування.
77. Застосовуючи приписи статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції не зазначив суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не навів розрахунку цієї суми.
78. Необхідність такого обчислення висловлена також практикою Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21.
79. Необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
80. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
81. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
82. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Отже, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
83. Ураховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами попередніх інстанцій не з`ясовано також загального розміру належних позивачці при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки у співвідношенні до загальної суми, що є підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки, виходячи з принципу пропорційності, Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки з направленням справи на новий судовий розгляд.
84. Суд зазначає, що діє в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
85. Отже, доводи касаційної скарги, що слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.
86. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
87. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
88. Відповідно до Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності з 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Проте у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа у зазначеній частині направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
89. Під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно визначити середньомісячний та середньоденний заробіток позивачки за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, встановити період затримки розрахунку при звільненні та здійснити розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням принципу пропорційності та співмірності при обрахунку такого середнього заробітку.
90. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
91. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
92. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 скасувати в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а справу № 640/12080/22 в цій частині направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
93. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко