№ 640/13329/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 640/13329/19

адміністративне провадження № К/990/4585/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 640/13329/19

за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року (суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року (суддя-доповідач - Карпушова О.В., судді: Губська Л.В., Епель О.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 25 лютого 2019 року № 72-19, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язання відповідача вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 захисту в Україні.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що є професійним спортсменом і у 2013 році покинув територію Російської Федерації задля участі у змаганнях на території Туреччини. Ще до від`їзду з Російської Федерації позивача схиляли до роботи в органах служби безпеки, проте після його відмови на вказану пропозицію на адресу позивача та його родини почали надходити погрози. За час відсутності позивача на території країни походження, до його родини приходили з обшуками та переконували переконати ОСОБА_1 повернутися та схилити до служби в органах безпеки. На підтвердження цього є лист правозахисної організації «Марш», який підтверджує те, що з 2014 року в родині ОСОБА_1 проводили обшуки, допитували батьків та родичів і психологічно тиснули задля переконання позивача повернутися до Російської Федерації. За цей час у позивача народилося дві дитини, які разом із дружиною переїхали на проживання до позивача. Наразі вся родина позивача знаходиться на території України, він продовжує займатись професійним спортом, закон не порушує та виконує всі покладені на нього обов`язки. Позивач уважає, що повернення до Російської Федерації створює загрозу його здоров`ю та життю, оскільки погрози щодо арешту та розправи продовжують надходити на адресу його родини. 19 вересня 2018 році позивач звернувся до міграційного органу із заявою про надання статусу біженця, однак рішенням ДМС України від 25 лютого 2019 року № 72-19 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення, на думку позивача, є протиправним, оскільки відповідачем належним чином не досліджено ситуацію у країні його походження, яка свідчить, що суб`єктивні побоювання позивача стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з-поміж іншого, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду та запропоновано усунути вказані недоліки шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду протягом десяти днів з моменту отримання ухвали.

20 серпня 2019 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою від 20 вересня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та призначив судове засідання щодо вирішення питання поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання адвоката позивача Симоненка З.В. від 20 серпня 2019 року про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

При постановленні зазначеної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень частини третьої статті 122 КАС України та статті 12 Закону України від 08 липня 2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (із змінами і доповненнями) строк для оскарження рішення Державної міграційної служби України від 25 лютого 2019 року № 72-19 встановлений у п`ять днів з дня письмового повідомлення про таке. Водночас, позивач звернувся до суду 19 липня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.

Оцінивши надані представником позивача докази на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції вказав про наявність обґрунтованих підстави вважати, що представником позивача здійснено спробу введення суду в оману шляхом подання недостовірного та недопустимого доказу у виді копії експрес накладної з номером 3382720 щодо звернення в інтересах позивача до Київського окружного адміністративного суду, що не може вважатися поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Також судом з відкритих джерел, а саме, Єдиного державного реєстру судових рішень та сайту «Судова влада України», установлено відсутність даних щодо провадження за позовом ОСОБА_1 і жодного процесуального документу Київського окружного адміністративного суду в період з 01 січня 2019 року.

З огляду на це Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду в порядку пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позивач звернувся до адміністративного суду з пропущенням встановленого законом строку звернення, а судом не встановлено поважності причин пропуску такого строку позивачем.

Не погодившись з указаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 залишено без задоволення. а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд у повному обсязі погодився із позицією Окружного адміністративного суду міста Києва та зазначив про недоведеність позивачем поважності причин пропуску строків звернення до суду, оскільки зазначені позивачем підстави є неповажними. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів неможливості звернутися до суду за захистом порушеного права у строк, визначений законодавством.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

01 лютого 2022 на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022року, в якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументуючи свою позицію скаржник зазначає, що судом першої інстанції порушено приписи частини другої статті 74 КАС України, оскільки суд, не отримавши відповіді від ТОВ «Текс-Україна» на запит щодо достовірності експрес накладної з номером 3382720, вирішив, що представник позивача вводить його в оману. Водночас, відсутність відповіді не може доводити вину представника позивача чи будь-які інші обставини. В свою чергу, судом апеляційної інстанції не взято до уваги наведені доводи. Зважаючи на відсутність доказів пропущення позивачем строку звернення до суду без поважних причин, суд підійшов до вирішення вказаного питання з надмірним формалізмом. Однак право на судовий захист, якого просить позивач, є важливішим, ніж встановлені державою процесуальні особливості реалізації ним цього права.

Скаржник наголошує, що рішення ДМС України про відмову в наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком виникнення у нього обов`язку повернутись до країни походження. Відтак, з огляду на інформацію про країну походження позивача та побоювання, така відмова є порушенням статті 28 Конституції України, статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 13 Римської Конвенції, статті 3 Конвенції ООН «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання».

В аспекті вищенаведеного скаржник уважає, що ухвалою суду йому фактично відмовлено у судовому захисті.

Окремо скаржник вказує, що дана справа має для нього виняткове значення, адже відмова у її розгляді тягне за собою обов`язок позивача покинути країну та повернутися до країни походження.

ухвалою від 15 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ДМС України відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надіслала, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою від 27 липня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

IV. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року, касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відносини у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту регулюються Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з частинами першою - другою статті 12 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Отже, законодавець установив строк у п`ять робочих днів для звернення особи до адміністративного суду з позовом про оскарження рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З установлених судами обставин слідує та не заперечується скаржником, що повідомлення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 04 березня 2019 року № 45 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отримано позивачем 12 березня 2019 року.

В свою чергу, даний адміністративний позов подано представником позивача до суду 18 липня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного статтею 12 Закону № 3671-VI.

У контексті спірних правовідносин принагідно звернути увагу на те, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків.

Колегія суддів також вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Скаржник зобов`язаний довести суду, з посиланням на відповідні докази, поважність причин з яких він пропустив встановлений у законі процесуальний строк.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року представником позивача подано заяву про поновлення пропущеного строку.

У цій заяві вказано, що позивачем 12 березня 2019 року отримано повідомлення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 04 березня 2019 року № 45 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Наступного ж дня - 13 березня 2019 року представник позивача через кур`єрську службу ТОВ «Текс-Україна» направив до Київського окружного адміністративного суду позов з метою оскарження рішення ДМС України від 25 лютого 2019 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та очікував процесуальне рішення Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі та призначення дати судового засідання. Зазначено, що після довготривалого ненадходження будь-якої інформації, представник позивача звернувся до Київського окружного адміністративного суду з проханням повідомити на якій стадії розгляд позову та яка дата судового засідання. Однак судом повідомлено, що позов в інтересах ОСОБА_1 не зареєстровано. У якості доказу надіслання кур`єрською службою ТОВ «Текс-Україна» позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду, представником позивача надано копію накладної від 13 березня 2019 року №3382720.

З метою отримання офіційної інформації щодо реєстрації накладної за ідентифікатором № 3382720 та руху поштового відправлення за цією накладною, Окружний адміністративний суд міста Києва листом від 02 грудня 2019 року № 640/13329/19/18118/19 надіслав запит до ТОВ «Текс-Україна».

На вказаний запит суду ТОВ «Текс-Україна» листом від 11 грудня 2019 року № 23, повідомило, що ним не здійснювалося реєстрації експрес накладної за № 3382720, як і не здійснювалося доставки відправлення під № 3382720, що підтверджується відсутністю даних в реєстрі відправлень щодо такої накладної. Водночас, для отримання додаткової інформації запропоновано суду надати ідентифікаційні дані відправника за накладною №3382720.

Листом від 04 лютого 2020 року №640/13329/19/2154/20 Окружний адміністративний суд міста Києва направив на адресу ТОВ «Текс-Україна» копію накладної № 3382720 від 13 березня 2019 року для отримання додаткової інформації, проте відповідь до суду не надійшла.

З огляду на те, що клопотання про поновлення строку звернення до суду вирішується уже тривалий час, суд першої інстанції дійшов висновку про його розгляд за відсутності відповіді ТОВ «Текс-Україна» на додатковий лист Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року.

За наслідками розгляду заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що представником позивача здійснено спробу введення суду в оману шляхом подання недостовірного та недопустимого доказу у виді копії експрес накладної за № 3382720 щодо звернення в інтересах позивача до Київського окружного адміністративного суду, що не може вважатися поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Верховний Суд уважає таку позицію суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, передчасною з огляду на наступне.

Приписами статті 72 КАС України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними - ті, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 73 75 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною третьою статті 73 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

В адміністративному процесі діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

Ураховуючи наведені норми процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що Окружний адміністративний суд міста Києва не вжив усіх можливих заходів для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання про поновлення позивачеві строку звернення до суду.

Так, суд першої інстанції двічі (02 грудня 2019 року та 04 лютого 2020 року) надсилав запит до ТОВ «Текс-Україна» з метою отримання інформації щодо реєстрації накладної за ідентифікатором № 3382720 та руху поштового відправлення за цією накладною.

При цьому, направляючи до ТОВ «Текс-Україна» повторний запит у лютому 2020 року, суд першої інстанції, вочевидь, виходив із необхідності отримання вичерпної (неспростованої) інформації щодо накладної за № 3382720, аби спростувати чи підтвердити наведені у заяві про поновлення строку обставини.

Разом із тим, постановляючи ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції обмежився лише констатацією факту відсутності відповіді ТОВ «Текс-Україна» на запит суду.

Понад те, колегія суддів звертає увагу, що повторний запит до ТОВ «Текс-Україна» датований судом 04 лютого 2020 року, тоді як оскаржувану ухвалу прийнято судом 21 серпня 2021 року.

Матеріали справи не містять відомостей щодо направлення судом першої інстанції додаткових запитів до ТОВ «Текс-Україна» у період 2020- 2021 років, або вжиття будь-яких інших заходів щодо отримання запитуваної інформації (наприклад, покладення обов`язку щодо доставлення такого запиту на позивача).

Більше того, матеріали справи не містять доказів вручення ТОВ «Текс-Україна» листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року №640/13329/19/2154/20 (рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення), на відміну від листа від 02 грудня 2019 року № 640/13329/19/18118/19.

Вказане свідчить, що на час постановлення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не володів інформацією, про запитування якої направляв запит, а отже, дійшов передчасного висновку про подання представником позивача недостовірного та недопустимого доказу у виді копії експрес накладної за № 3382720.

У цьому контексті Суд відзначає, що з одного боку, суд першої інстанції двічі робив запит до ТОВ «Текс-Україна» задля повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення заяви про поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду, з іншого - більше ніж понад рік суд не вчиняв жодних дій для отримання відповіді на свій запит.

За наведених обставин Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про формальний підхід суду першої інстанції до вирішення питання про поновлення пропущеного ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції).

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

У розглядуваній правовій ситуації суд першої інстанції, вирішуючи питання про поновлення строку на звернення до суду, не з`ясував обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення спірного питання, що, в свою чергу, призвело до передчасного висновку про застосування наслідків, передбачених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України.

Зважаючи на це Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвалияка перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Апеляційний суд, у свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

За таких обставин касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року скасувати.

Справу № 640/13329/19 направити для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов О.А. Губська Л.О. Єресько