10.06.2024

№ 640/13564/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 640/13564/19

адміністративне провадження № К/9901/11207/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 640/13564/19

за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк»

до Національного банку України

про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Вєкуа Н.Г., суддів: Васильченко І.П., Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (колегія у складі: головуючого судді Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі також - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі також - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Національного банку України № 17/БТ від 18 січня 2019 року «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Універсал Банк».

2. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність у банку ознак здійснення ризикової діяльності, відсутність порушення інших вимог банківського законодавства, виявлення яких відповідачем стало підставою для накладення на позивача штрафних санкцій. Вважає, що відповідачем не доведено здійснення позивачем ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Крім того позивачем зауважено, що законом не встановлено критерії, за наявності яких відповідна діяльність вважається ризиковою, та такою, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано Рішення Національного банку України № 17/БТ від 18 січня 2019 року "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "Універсал Банк".

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року залишено без змін.

5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач належним чином виконав свої обов`язки як суб`єкт фінансового моніторингу, в той час як відповідачем неправомірно застосовано пункт 9.21 глави 9 розділу ІІ Положення №346, оскільки у випадку здійснення банками такого виду правопорушення, як здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу, розрахунок суми штрафних санкцій повинен здійснюватися за приписами пп. 9.20 глави 9 розділу 1 цього ж Положення. Крім того, суди звернули увагу, що під час вибору заходу впливу не враховані всі критерії адекватності, визначені п. 3.2 глави 3 розділу І Положення №346, оскільки НБУ враховано лише два критерії з огляду на зміст доповідних записок №В/25-0012/2286/БТ від 10.01.2019 та № В/25-0012/4905/БТ від 18.01.2019.Також, відповідачем не наведено чітких ознак ризикової діяльності, які можуть завдати шкоду інтересам вкладників та кредиторів банку, при цьому висновки контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях, які зроблені на основі неналежних та недопустимих доказів

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У квітні 2020 року Національний банк України звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

7. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначив про те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі №640/13564/19 застосовано висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування пунктів 9.20 та 9.21 глави 9 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346, викладений у постанові від 18.12.2019 у справі № 520/1636/19. Так, суд апеляційної інстанції зазначив: «Національний банк помилково ототожнює поняття «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність в сфері фінансового моніторингу» та відповідно, безпідставно застосував до позивача санкцію, передбачену пунктом 9.21 глави 9 розділу 1 Положення № 346». Отже, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що «у випадку вчинення банками такого виду правопорушення, як здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу, розрахунок суми штрафних санкцій повинен здійснюватися за приписами пункту 9.20 глави 9 розділу 1 Положення №346». Натомість, Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 у справі № 826/12735/17 визнав правомірним здійснення розрахунку розміру штрафу за здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу відповідно до вимог пункту 9.21 глави 9 розділу ІІ Положення № 346. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 11.03.2020 у справі №826/12735/17.

8. Скаржник наполягає на тому, що порушення банками законодавства з питань фінансового моніторингу (відповідальність за які передбачена п. 9.20 глави 9 розділу 1 Положення № 346) та здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу (яке вчинено позивачем) є різними за своєю суттю порушеннями, за вчинення яких передбачені різні санкції, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність застосування у даному випадку вимог пункту 9.20 глави 9 розділу 1 Положення № 346 є безпідставним, та зроблений з неправильним тлумаченням норм закону.

9. Також, скаржник зазначає, що у період з 21.01.2016 до 06.06.2017 групою клієнтів АТ «Універсал Банк» здійснювались фінансові операції на загальну суму 2 876 494 455, 17 грн, що становить 68 % від загальної суми дебетових оборотів у вказаний період. Діяльність групи клієнтів банку була переважно направлена на перерозподіл фінансових потоків від контрагентів за один вид товарів (послуг) для подальшого перерахування іншим контрагентам за зовсім інші товари (послуги), таким чином рахунки даних клієнтів використовувались як ланка в ланцюгу для здійснення безготівкового перерахування коштів між рахунками у декількох банках, при цьому, за результатами руху коштів за рахунками окремих учасників групи клієнтів встановлено відсутність платежів, пов`язаних із виплатою заробітної плати, сплатою податків, оплатою транспортних послуг, оренди майна тощо.

10. Крім того, скаржник посилається на наявність кримінальних проваджень щодо учасників зазначеної групи клієнтів та їх контрагентів за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема статтями 191-1, 209-2 та 212-3 КК України.

11. Під час перевірки встановлено, що у позивача відсутні документи щодо ідентифікації та/або верифікації, аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, які витребовує банк з метою виконання вимог законодавства і яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, що вказує на формальний підхід позивача щодо здійснення аналізу відповідних фінансових операцій вказаних клієнтів банку суті їх діяльності. Отже, позивач не забезпечив у своїй діяльності застосування ризик-орієнтовного підходу та не вжив належних та ефективних заходів, спрямованих на належний аналіз фінансових операцій клієнтів, що свідчить про здійснення банком ризикової діяльності.

12. Аргументація касаційної скарги містить доводи й про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо неможливості банку втручатись у порядок розрахунків та без вагомих підстав відмовляти у проведенні відповідних операцій, оскільки за приписами ст. 10 Закону № 1702-VII банк зобов`язаний відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу та має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. 21 квітня 2020 року у автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстрована вказана касаційна скарга.

14. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя (суддя-доповідач) Стеценко С.Г., судді: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.

15. Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №640/13564/19 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення.

16. 03.06.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання Національного банку України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому відповідач просить передати справу №640/13564/19 за касаційною скаргою Національного банку України на розгляд Великої Палати Верховного суду, про що постановити ухвалу. Також відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

16. Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2020 року у задоволенні вказаних клопотань відмовлено. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 29 липня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. З 02.04.2018 по 07.06.2018 фахівцями Департаменту фінансового моніторингу НБУ було проведено позапланову виїзну перевірку АТ «Універсал Банк» з питань дотримання банком окремих вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, результати якої оформлені довідкою від 20.07.2018.

19. За результатами вищевказаної перевірки, виявлено в діяльності позивача ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу за ознаками, визначеними абзацами 13, 14, 16, 17 пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346, а саме:

- проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу);

- участь банку (надання банком послуг) у проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що метою їх здійснення є виведення капіталів, легалізації кримінальних доходів, уникнення оподаткування, тощо (зокрема, пов`язаних зі зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, тощо);

- нездійснення банком достатніх заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

- невикористання банком права відмовити в проведенні клієнтами банку регулярних фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є використання послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму, фінансування розповсюдження зброї масового знищення чи вчинення іншого злочину; невикористання банком права відмовити в проведенні клієнтами банку регулярних фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з використанням послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму, фінансування розповсюдження зброї масового знищення чи вчинення іншого злочину.

20. Розглянувши доповідні записки Департаменту фінансового моніторингу від 10.01.2019 №В/25-0012/2286/БТ та від 18.01.2019 № В/25-0012/9405/БТ щодо застосування заходів впливу до АТ «Універсал Банк» за результатами позапланової виїзної перевірки Банку з питань дотримання ним окремих вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем НБУ прийнято рішення № 17/БТ від 18.01.2019, яким накладено на АТ «Універсал Банк» за здійснення Банком ризикової діяльності штраф у розмірі 14 382 472, 28 грн.

21. Не погоджуючись із рішенням Національного банку України № 17/БТ від 18 січня 2019 року «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Універсал Банк», позивач звернувся із даним позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. У статті 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІV (далі - Закон № 679-XIV) визначено, що банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства; банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

24. Відповідно до статті 2 Закону № 679-XIV, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

25. Частиною другою статті 6 Закону № 679-XIV передбачено, що Національний банк України у межах своїх повноважень сприяє дотриманню стабільності банківської системи, і відповідно до пункту 8 статті 7 вказаного закону здійснює банківське регулювання та нагляд.

26. Статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-ІІІ (далі - Закон №2121) встановлено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема у формі адміністративного регулювання, що включає: реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.

27. Відповідно до статті 67 Закону №2121 метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку.

28. Отже, Національний банк України наділений повноваженнями щодо здійснення нагляду за діяльністю банків, у тому числі в частині дотримання ними вимог законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у межах та порядку, передбачених законами України, актами Національного банку України.

29. Так, відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2121-III банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

30. Поняття ризикова діяльність банку або іншого суб`єкта первинного фінансового моніторингу Законом Україні «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII (далі - Закон №1702-VII) не визначене та будь-яка діяльність до такої не віднесена.

31. При цьому, частиною 2 статті 48 Закону № 2121-III встановлено, що перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Національного банку України про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом Національного банку України та оприлюднюється у встановленому законом порядку.

32. Так, Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 затверджено Положення про застосування Національним банком України заходів впливу (далі - Положення №346), яке визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а саме, зокрема здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

33. Відповідно до пункту 3.1 глави 3 Положення 346 Національний банк застосовує заходи впливу за порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об`єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки, банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу або здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

34. Пунктом 3.3 Положення № 346 передбачено, що рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку України або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем відповідно до вказаного Положення. Факт здійснення банком ризикової діяльності установлює Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду. Національний банк має право зробити висновок про здійснення банком ризикової діяльності на підставі результатів аналізу звітності банку, за результатами банківського нагляду, перевірок дотримання банками вимог валютного законодавства або законодавства з питань фінансового моніторингу.

35. Також, пунктом 3.3 Положення № 346 визначено ознаки здійснення банком ризикової діяльності та ознаки здійснення банками ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу.

36. Так, відповідно до абзаців 5-11 пункту 3.3 Положення № 346 ознаками здійснення банком ризикової діяльності, зокрема, можуть бути:

1) здійснення банком операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу);

2) здійснення опосередкованого кредитування пов`язаних із банком осіб;

3) невключення до переліку пов`язаних із банком осіб, які мають ознаки пов`язаності з банком, та з якими банк здійснює операції прямо чи опосередковано;

4) здійснення операцій з цінними паперами, що мають ознаки фіктивності;

5) використання банком фінансових інструментів, що призводить до штучного поліпшення фінансового результату банку або викривлення його звітності;

6) дострокове повернення строкових коштів, залучених від пов`язаних з банком осіб;

7) одноразове грубе або систематичні порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу.

37. Відповідно до абзаців 13-22 пункту 3.3 Положення № 346 ознаками здійснення банками ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу, зокрема, можуть бути:

1) проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають документального підтвердження очевидної економічної доцільності (сенсу) та/або, якщо у банку немає документів (інформації) щодо реальних фінансових можливостей здійснення фінансових операцій клієнтів, або в разі невідповідності фінансових операцій клієнта наявним у банку документам (інформації) щодо фінансового стану та/або змісту діяльності (соціального статусу) клієнта;

2) участь банку (надання банком послуг) у проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, конвертацією (переведенням) безготівкових коштів у готівку, здійсненням фіктивного підприємництва, уникненням оподаткування тощо (зокрема пов`язаних зі зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, використанням рахунків осіб не за призначенням тощо);

3) проведення банком або клієнтами банку фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з уникненням виконання вимог та обмежень, передбачених банківським, валютним законодавством, законодавством з питань фінансового моніторингу;

4) нездійснення банком достатніх заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

5) невикористання банком права відмовити в проведенні клієнтами банку регулярних фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з використанням послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму, фінансування розповсюдження зброї масового знищення чи вчинення іншого злочину;

6) здійснення банком або клієнтами банку фінансових операцій з використанням втрачених, викрадених документів або таких, що мають ознаки підроблених, недійсних (нікчемних);

7) здійснення фінансової операції клієнтом, який є публічним діячем, особою, близькою або пов`язаною з публічним діячем, щодо якого (якої) банк не має документально підтверджених відомостей стосовно джерел походження коштів (активів, прав на такі активи), достатніх для підтвердження його (її) реальних фінансових можливостей проводити чи ініціювати проведення відповідної фінансової операції;

8) створення/складення банком та/або подання ним Національному банку недостовірної(их) інформації/документів/висновків;

9) неодноразове проведення клієнтом банку фінансових операцій з перерахування коштів за кордон як здійснення авансових платежів (попередньої оплати) на виконання зовнішньоекономічного(их) договору(ів), стосовно якого(их) банку було відомо або могло бути відомо, зокрема із публічних джерел або від інших фінансових установ, що контрагент(и) неодноразово порушує(ють) виконання/не виконує(ють) умов(и) відповідного(их) зовнішньоекономічного(их) договору(ів);

10) проведення фінансових операцій клієнтів, щодо яких банком не вжито достатніх заходів стосовно встановлення їх кінцевого(их) бенефіціарного(их) власника(ів) [контролера(ів)] та/або щодо яких є підстави вважати, що вони використовують агентів, номінальних утримувачів (номінальних власників) або посередників з метою приховування кінцевого(их) бенефіціарного(их) власника(ів) [контролера(ів)].

38. Як вбачається з матеріалів справи, за результатами виїзної перевірки, виявлено в діяльності позивача ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу, визначені абзацами 13, 14, 16, 17 пункту 3.3 Положення № 346, а саме:

- проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають документального підтвердження очевидної економічної доцільності (сенсу) та/або, якщо у банку немає документів (інформації) щодо реальних фінансових можливостей здійснення фінансових операцій клієнтів, або в разі невідповідності фінансових операцій клієнта наявним у банку документам (інформації) щодо фінансового стану та/або змісту діяльності (соціального статусу) клієнта;

- участь банку (надання банком послуг) у проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, конвертацією (переведенням) безготівкових коштів у готівку, здійсненням фіктивного підприємництва, уникненням оподаткування тощо (зокрема пов`язаних зі зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, використанням рахунків осіб не за призначенням тощо);

- невикористання банком права відмовити в проведенні клієнтами банку регулярних фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з використанням послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму, фінансування розповсюдження зброї масового знищення чи вчинення іншого злочину.

39. Суди вірно зазначили, що абзаци 13, 14, 16, 17 пункту 3.3 Положення № 346, на які посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, відносяться до ознак ризикової діяльності саме в сфері фінансового моніторингу, а не взагалі ризикової діяльності, і передбачають:

40. Проаналізувавши Положення №346 в частині ознак ризикової діяльності, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вказаним Положенням визначено, що «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність у сфері фінансового моніторингу» не є тотожними поняттями, оскільки визначаються та характеризуються різними ознаками, та відповідно до Положення №346, в разі їх наявності, мають різні наслідки для банків.

41. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №520/1636/19.

42. Так, в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №520/1636/19 вказано, що штрафи, які застосовуються у якості заходу впливу за порушення банками вимог законодавства з питань саме фінансового моніторингу визначаються п. 9.20 Положення №346.

43. При цьому, відповідно до оскаржуваного рішення відповідачем до позивача був застосований захід впливу у вигляді штрафу за п. 9.21 Положення № 346, а саме штраф у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу банку за здійснення банком ризикової діяльності.

44. Верховний Суд звертає увагу, що згідно з п. 9.21 Положення № 346 штраф у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу банку накладається Національним банком за:

1) здійснення банком ризикової діяльності;

2) відображення в бухгалтерському обліку операцій, договорів, які не мають документального підтвердження, або операцій, проведених на підставі неукладених договорів.

45. Однак, пунктом 9.21 Положення № 346, на підставі якого відповідач застосував до позивача штраф в розмірі 14 382 472, 28 грн., не містить в якості підстави для накладення зазначеного штрафу таких ознак, як проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають документального підтвердження очевидної економічної доцільності (сенсу) та/або, якщо у банку немає документів (інформації) щодо реальних фінансових можливостей здійснення фінансових операцій клієнтів, або в разі невідповідності фінансових операцій клієнта наявним у банку документам (інформації) щодо фінансового стану та/або змісту діяльності (соціального статусу) клієнта; участь банку (надання банком послуг) у проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, конвертацією (переведенням) безготівкових коштів у готівку, здійсненням фіктивного підприємництва, уникненням оподаткування тощо (зокрема пов`язаних зі зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, використанням рахунків осіб не за призначенням тощо); нездійснення банком достатніх заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму; невикористання банком права відмовити в проведенні клієнтами банку регулярних фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з використанням послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму, фінансування розповсюдження зброї масового знищення чи вчинення іншого злочину.

46. Таким чином, НБУ у своїх твердженнях помилково ототожнює поняття «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність в сфері фінансового моніторингу» та, відповідно, безпідставно застосував до позивача санкцію, передбачену п. 9.21 Положення №346.

47. Щодо посилань скаржника на неоднозначність застосування норм права, а саме, що у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №826/12735/17, начебто, зазначено протилежний до вищевказаного висновок щодо застосування у спірних правовідносинах пунктів п. 9.20 та п. 9.21 Положення №346, колегія суддів звертає увагу на наступне.

48. Неоднозначність застосування норми правового акта - це коли одна й та сама норма правового акта застосовується органами державної влади по-різному за однакових обставин, а не коли одна і та ж правова норма по-різному застосовується за різних обставин у справах (абзац дев`ятий пункту 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 16 листопада 2006 року № 13-у/2006; абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 17 вересня 2008 року № 41-у/2008).

49. Однаковість практики застосування законодавства і усунення неоднозначності застосування законодавства судами в їх рішеннях забезпечується шляхом перевірки судових справ у касаційному порядку чи в порядку нагляду, узагальнення практики правозастосування Верховним Судом України і Вищим арбітражним судом України (абзаци четвертий - шостий пункту 3 мотивувальної частини ухвали Конституційного Суду України від 27 січня 2000 року № 16-у/2000).

50. Текст постанови Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №826/12735/17 не містить висновків щодо розмежування чи ототожнення понять «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність у сфері фінансового моніторингу», оскільки розмежування цих понять здійснено законодавчо, а саме п. 3.3 Положення № 346, яким визначено ознаки здійснення банком ризикової діяльності та ознаки здійснення банками ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу.

51. При цьому, Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 у справі №826/12735/17 вказав що погоджується з тим, що позивачем здійснювалася ризикова діяльність у сфері фінансового моніторингу. Тобто, у даній справі існувала певна позиція суду касаційної інстанції з врахуванням конкретних обставин справ.

52. Таким чином, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на неоднозначне застосування Верховним Судом норм права є безпідставним.

53. Крім того, що стосується неоднозначності правозастосування, колегія суддів зазначає наступне.

54. Як згадувалось вище, статтею 48 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

55. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

56. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

57. У зв`язку з наведеним, окрему увагу в даній справі колегія суддів вважає за необхідне приділити питанню «якості закону».

58. Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини в пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява №2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

59. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (п. 51 рішення у справі «Сєрков проти України», заява №39766/05, п. 51-52 рішення у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява №33014/05, п. 115 рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, п. 37 рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява №18139/91, п. 27 рішення у справі «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), заява №11801/85, п. 56 рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява №27798/95).

60. При цьому, законодавство України не містить визначення поняття «ризикова діяльність», а ознаки ризикової діяльності, визначені в п. 3.3. глави 3 розділу І Положення №346, мають досить нечіткий та загальний характер й не містять об`єктивних критеріїв, тобто не відповідають вимогам «якості закону» та юридичної визначеності як складових принципу верховенства права, що не дозволяє банкам відокремлювати правомірну поведінку від протиправної та передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

61. Закріплення в законодавстві нечітких ознак ризикової діяльності створює для банків небезпечну правову невизначеність, коли банк не може заздалегідь встановити, чи є відповідна діяльність забороненою, чи повинен банк заздалегідь припинити її здійснення та заборонити її клієнтам. З іншого боку, така правова невизначеність невиправдано розширює підстави для НБУ для застосування заходів впливу до банків за будь-яку правомірну дію виключно на підставі суб`єктивних суджень.

62. Ні нормами Положення №346, ні жодними іншими нормами законодавства не визначено: які саме критерії/ознаки свідчать про очевидну економічну недоцільність/відсутність економічного сенсу фінансової операції клієнта, які саме заходи будуть вважатись «достатніми» для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів.

63. В п. 3.3. глави 3 розділу І Положення №346 наводяться приблизні, а не конкретні ознаки діяльності, які, як визначено, «можуть бути» ризиковими. Більшість ознак - це загальний опис фінансових операцій банків та їх клієнтів без вказівки на конкретні фактори/критерії, що можуть свідчити про створення такими операціями надзвичайних та неприйнятних ризиків, загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

64. Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.05.2018 у справі №826/9686/17.

65. Що стосується вибору відповідачем заходу впливу відносно позивача, Верховний Суд зазначає наступне.

66. Відповідно до вимог статті 73 Закону № 2121-III Національний банк має право у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози застосувати відповідні заходи впливу, зокрема, накласти штраф на банк у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу.

67. В свою чергу, відповідно до п. 3.2. глави 3 розділу І Положення №346 заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.

68. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням:

- характеру допущених банком порушень;

- причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

- загального фінансового стану банку;

- розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників;

- інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон про систему гарантування), результатів перевірки банків Фондом гарантування.

69. Відповідач, здійснюючи вибір заходу впливу, врахував лише два критерії, про що свідчить зміст доповідних записок № В/25-0012/2286/БТ від 10.01.2019 та № В/25-0012/4905/БТ від 18.01.2019.

70. При цьому, відповідач зазначив, що не є обов`язковим врахування всіх 5 критеріїв при прийнятті рішення про застосування певної міри впливу до позивача.

71. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідно до п.3.2 розділу 3 Глави 1 Положення № 346 вибір адекватних заходів впливу має здійснюватися з урахуванням усіх п`яти критеріїв, які перелічені вище, оскільки структура даної норми зазначена таким чином, що не передбачає застосування лише окремого критерію (наприклад, з урахуванням одного з таких критеріїв, як…..), а повинна застосовуватись з урахуванням усіх критеріїв в сукупності.

72. В порушення вказаної норми Положення № 346, відповідачем при виборі заходу впливу не прийняті до уваги наступні обставини:

- причини, які зумовили виникнення виявлених порушень - у Довідці та у Доповідних записках відображена інформація про задовільний загальний рівень управління ризиками по Банку (у тому числі в частині виявлення фінансових операцій та здійснення інформаційного обміну з уповноваженими органами);

- розмір можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників, а саме відповідачем не наведено жодного факту репутаційного або юридичного ризику, що негативно впливає на діяльність банку;

- інформація Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, встановлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» результатів перевірки банку Фондом гарантування, результати якої свідчать про відсутність порушень позивача та можливості у разі необхідності виплатити належні суми відшкодувань своїм клієнтам.

73. Отже, виходячи з наведених положень законодавства, приймаючи рішення про застосування заходів впливу, відповідач мав не тільки виявляти обставини/дії/фінансові операції, які мають/можуть мати ознаки порушень вимог чинного законодавства в сфері фінансового моніторингу, а і переконатись, що такі обставини/дії/фінансові операції дійсно є ризиковими, є такими, що чітко вказують на порушення вимог чинного законодавства у сфері фінансового моніторингу, та реально загрожують завданням збитків кредиторам і вкладникам.

74. Підставою для висновків відповідача про ризиковість операцій послугував аналіз клієнтів банку та проведених ними операцій.

75. Так, в оскаржуваному рішенні відповідач робить висновок про наявність ознак фіктивності у фінансових операціях групи клієнтів банку (ТОВ «АКЛОРД», ТОВ «ГРАНДВЕЙ», ПП «Пріст Ком», ТОВ «Янекс Буд», ПП «Протекст», 0ТОВ «Смарт Скейп», ТОВ «Кірінвест», ТОВ «Ельмундо», ТОВ «Виробниче об`єднання «Екохім»), посилаючись, при цьому, на відсутність штату працівників, виробничих та складських приміщень для здійснення статутної діяльності, постійної зміни засновників, власників суб`єкта господарювання після офіційної реєстрації, неможливістю встановлення місцезнаходження службових осіб (директора, головного бухгалтера).

76. Також, на підтвердження наявності ознак здійснення фіктивної діяльності, відповідач зазначає про наявність судових ухвал в окремих кримінальних провадженнях за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191. 205, 209, 212 Кримінального Кодексу України.

77. При вирішенні спору в цій частині, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.

78. Так, відносно посилань відповідача на ухвали суддів у кримінальних провадженнях, слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 79 КАС України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

79. Тому зазначення відповідачем щодо фігурування певних осіб - засновників підприємств у кримінальному провадженні та здійсненні господарських операцій від імені такої юридичної особи, не має будь-якого правового значення для цілей визначення у даному випадку порушень позивачем законодавства у сфері фінансового моніторингу.

80. Враховуючи наведене, вказані відповідачем ухвали слідчих суддів не є належними та допустимими доказами в контексті спірних відносин, а відтак, не можуть братися судом до уваги.

81. Колегія суддів звертає увагу, що вцілому зі 143 ухвал, наведених відповідачем у Довідці, лише в 42 згадувались клієнти позивача, і лише 13 з них були оприлюднені протягом періоду обслуговування банком зазначених клієнтів. Інша частина ухвал, на які посилається відповідач, були винесені вже після припинення ділових відносин позивача з клієнтами банку, тобто на час проведення фінансових операцій відповідних ухвал не було, а тому позивач був позбавлений можливості врахувати вказану інформацію під час проведення фінансових операцій.

82. Більше того, ті судові рішення, що були доступні у відкритих джерелах протягом періоду обслуговування банком зазначених клієнтів, якраз стали підставою прийняття позивачем рішення про припинення ділових відносин з зазначеними в таких рішеннях клієнтами, що додатково підтверджує добросовісність позивача, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

83. Слід також зазначити, що відповідачем не надано рішення суду відносно клієнтів позивача чи їх контрагентів, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України (фіктивна діяльність суб`єкта господарювання). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

84. Окремо слід зауважити, що жодним законодавчим актом України не передбачене право Національного банку України визнавати будь-який договір недійсним або встановлювати факт, чи був він укладений чи ні, оскільки здійснення правосуддя - це виключна компетенція судової влади України. Таким чином, усі висновки НБУ щодо досліджених ним договорів не можуть прийматись до уваги, оскільки такі договори вважаються правомірними до моменту визнання їх недійсними в судовому порядку.

85. Щодо доводів відповідача про те, що протягом періоду перевірки позивачем обслуговувались клієнти, які не надавали банку відповідних документів (актів прийому-передачі, замовлення, специфікації, видаткові накладні), в яких зазначались би конкретні дані щодо ціни договорів та, які б дозволили банку здійснити достатній аналіз відповідності фінансових операцій клієнта суті його діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

86. Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 2121-III банк створює комплексну та адекватну систему управління ризиками, що має враховувати специфіку роботи банку, встановлені Національним банком України вимоги щодо управління ризиками. Система управління ризиками має забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку, моніторинг та контроль за всіма видами ризиків на всіх організаційних рівнях та оцінку достатності капіталу банку для покриття всіх видів ризиків.

87. Згідно із пунктом 1 частини 2 та частиною 5 статті 5 Закону № 1702-VII Національний банк України є суб`єктом державного фінансового моніторингу, а банки - суб`єктами первинного фінансового моніторингу (як такі, що здійснюють проведення на території України фінансових операцій).

88. Положеннями частини 2 статті 14, частини 7 статті 24 Закону № 1702-VII встановлено, що суб`єкти державного фінансового моніторингу в межах їх повноважень зобов`язані: здійснювати нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок, у тому числі безвиїзних, у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, який згідно з цим Законом виконує функції регулювання і нагляду за суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

89. Частиною 3 статті 6 цього Закону передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик.

90. Згідно з вимогами частини першої статті 9 Закону № 1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта).

91. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу в процесі обслуговування клієнта зобов`язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому суб`єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

92. Пунктом 2 частини десятої цієї ж статті встановлено, що ідентифікація, верифікація та вивчення клієнтів для юридичної особи - це повне найменування, місцезнаходження; реквізити банку, в якому відкрито рахунок, номер банківського рахунка; з`ясовують відомості про органи управління; ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном, дані, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів). Суб`єкту первинного фінансового моніторингу надається також копія легалізованого витягу з торгового, банківського чи судового реєстру або нотаріально засвідчене реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи.

93. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що закон чітко встановлює порядок та межі проведення ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку, підстави та умови проведення додаткового фінансового моніторингу банківських операцій.

94. Відповідно до підпункту б пункту 6 частини 2 статті 6 Закону № 1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний повідомляти спеціально уповноваженому органу про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, а також інформацію про свої підозри щодо діяльності осіб або їх активи, якщо є підстави вважати, що вони пов`язані із злочином, визначеним Кримінальним кодексом України, - в день виникнення підозри або достатніх підстав для підозри, або спроби проведення фінансових операцій, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.

95. Підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи джерела походження активів пов`язані із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи пов`язані із вчиненням іншого суспільно небезпечного діяння, яке визначене Кримінальним кодексом України як злочин або за яке передбачені міжнародні санкції (пункт 32 статті 1 Закону № 1702-VII).

96. Відповідно до частини 2 підпункту 3 п. 72 Положення «Про здійснення банками фінансового моніторингу», затвердженого Рішенням Національного банку України №417 від 26.06.2015, банк самостійно, з урахуванням ризик-орієнтованих підходів визначає перелік необхідної інформації (в тому числі інформації, що є публічною (відкритою) та або додаткових документів, в тому числі для оцінки (уточнення оцінки) фінансового стану клієнта, за умови, що обсяг інформації за такими документами для проведення відповідної ефективної оцінки (уточнення оцінки) фінансового стану клієнта, а також належного аналізу відповідності фінансових операцій клієнта його фінансовому стану (оцінці фінансового стану).

97. Так, позивачем на виконання своїх обов`язків, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу було надіслано на адресу клієнтів запити про надання додаткових документів, з метою проведення поглибленої перевірки відповідності фінансових операцій суті діяльності та /або фінансового стану клієнта, у відповідь на які клієнтами були надані відповідні господарські договори, які долучені до матеріалів справи та досліджені судом під час вирішення спору по суті.

98. Отже, позивач належним чином виконав свої обов`язки, як суб`єкт фінансового моніторингу, запитав документи для перевірки відповідності фінансової операції суті діяльності та/або фінансовому стану клієнта та врахував дану інформацію при прийнятті рішення про розірвання ділових стосунків із ними, в т.ч. з урахуванням фактів надання не в повному обсязі запитуваної інформації.

99. Крім того, банк не має права ставити під сумнів правомірність відповідних правочинів суб`єктів господарювання/фізичних осіб - клієнтів, враховуючи загальний принцип презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та зобов`язаний перевіряти інформацію, надану клієнтом, лише якщо є припущення та/або підозра про надання клієнтом недостовірної інформації.

100. Колегія суддів критично ставиться до посилань скаржника на характеристики клієнтів банку щодо реєстрації декількох юридичних осіб за однією юридичною адресою, наявності спільних керівників та/або кінцевих бенефіціарних власників, наявності спільних IP-адресів тощо, оскільки Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не містить таких заборон або обмежень.

101. Щодо доводів скаржника про необхідність припинення банком ділових відносин з клієнтами, колегія суддів зазначає наступне.

102. Відповідно до статті 10 Закону №1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися: від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

103. Статтею 64 Закону №2121-III також встановлено право Банку відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

104. Відповідно до статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунку, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

105. Проте, чинним законодавством не визначено вищезазначених випадках.

106. Відповідно до вимог п.23 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління НБУ від 26.06.2015 № 417 (далі - Положення №417), програма ідентифікації Банку має містити порядок відмови в передбачених Законом та Законом про банки від установлення (підтримання) ділових (договірних) відносин (в тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансових операцій.

107. При цьому, жодних рекомендацій банкам щодо порядку припинення ділових відносин Національним банком не надавалось. Лише листом № 25-0008/35533 від 17.05.2017 (ділові відносини з зазначеними клієнтами на той час вже були припинені) НБУ рекомендовано передбачити порядок розірвання договорів у договорах на надання банківських послуг.

108. З іншого боку, згідно ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

109. Відповідно до ст. 1068 ЦК України Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка; Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом; Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

110. Чинне законодавство не містить будь-яких вимог (обов`язку) щодо припинення будь-яких операцій по рахунку клієнта з моменту ініціювання Банком розірвання ділових відносин до моменту фактичного припинення договору банківського рахунку.

111. З дотриманням усіх вищезазначених вимог Банком у внутрішніх нормативних документах встановлено порядок, яким передбачено:

- право Банку ініціювати розірвання ділових відносини на підставі відповідного рішення Відповідального працівника банку за здійснення фінансового моніторингу;

- інформування ДСФМ не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення;

- інформування клієнта про прийняте рішення та про його обов`язок протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідного повідомлення перевести залишки коштів в інший банк та подати заяву про закриття рахунку (слід підкреслити, що чинним законодавством не встановлено обмежень що таких строків).

112. Також, встановлення вищезазначеного строку, протягом якого клієнт зобов`язаний закрити рахунки, не суперечить іншій вимозі, визначеній в Положенні №417, якою передбачено, що Банк зобов`язаний уточнювати інформацію щодо ідентифікації та вивчення клієнта: 1) протягом місяця з моменту встановлення неприйнятно високого рівня ризику проведення клієнтом фінансових операцій з легалізації кримінальних доходів / фінансування тероризму та має по відношенню щодо таких клієнтів вживати з метою зменшення виявлених ризиків інші заходи, передбачені законодавством.

113. Це означає, по-перше, що встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, не означає припинення операцій по його рахунку; по-друге, встановлюються граничні строки, протягом яких банк має знизити ризики, пов`язані з клієнтами, яким встановлено неприйнятно високий ризик. Щодо жодного з наведених клієнтів ці строки не були порушені.

114. Таким чином, позивач виконав свою функцію щодо протидії по суті: виявив клієнтів, що здійснювали підозрілу діяльність, проінформував ДСФМ про операції таких клієнтів, та припинив ділові стосунки з такими клієнтами. При цьому розірвання ділових відносин здійснювалось Банком у порядку, визначеному у внутрішніх документах банку, який відповідає усім вимогам чинного законодавства.

115. Щодо порушення банком статті 10 Закону №1702-VII про запобігання, що полягає у невиконанні банком обов`язку відмовити клієнту в обслуговуванні у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта фінансового моніторингу.

116. Даний висновок Національного банку України ґрунтується на інформації, яку він отримав під час здійснення виїздного/безвиїздного нагляду діяльності банків або з інших інформаційних джерел, до яких він як суб`єкт владних повноважень має доступ та до якої у банків доступу немає. Також слід зазначити, що банки не мають доступу до інших ресурсів, які б дали змогу оперативно перевіряти достовірність такої інформації під час відкриття рахунку.

117. Відповідно до підпункту 3 пункту 9 статті 9 Закону №1702-VII банки, як суб`єкти первинного фінансового моніторингу можуть не встановлювати щодо резидентів (фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб) реквізити іншого банку, в якому відкрито рахунок.

118. Чинним законодавством України також не встановлено обов`язок клієнта надавати до банку інформацію щодо відкриття рахунків в інших банках, якщо така інформація змінюється під час обслуговування, оскільки ці дані не включені Національним банком до переліку даних, зміна яких вимагає обов`язкового уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення клієнта (п. 63 Положення 417).

119. Таким чином, банк не міг виконати свій обов`язок щодо відмови від обслуговування, у зв`язку з тим, на момент отримання документів у банка не було можливості встановити факт подання до банку недостовірної інформації щодо наявності відкритих рахунків в інших банках, та відповідно до цього банк не мав підстав для відмови клієнту в обслуговуванні через подання недостовірних даних. Тому висновок щодо невиконання банком обов`язку щодо відмови в обслуговуванні в цьому випадку необґрунтований.

120. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач в повній мірі, належним чином та у відповідності до вимог чинного законодавства України вчиняв необхідні дії та заходи стосовно вчасного виявлення операцій, які підпадають під ознаки фінансового моніторингу, здійснював вивчення клієнтів, аналіз фінансових операцій, повідомляв спеціально уповноважений орган з питань фінансового моніторингу стосовно фінансових операцій своїх клієнтів.

121. Відповідачем не було належним чином доведено, що позивач приймав участь у проведені фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, здійсненням фіктивного підприємництва, уникнення оподаткування тощо.

122. За таких обставин, колегія суддів не встановила, що банком були допущені будь-які порушення правил здійснення фінансового моніторингу, а відтак факт проведення банком діяльності, яка має ознаки ризикової, не підтвердився.

123. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Національного банку України № 17/БТ від 18 січня 2019 року «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Універсал Банк» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що вірно встановлено судами попередніх інстанцій.

124. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

125. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

126. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

127. Керуючись статтями 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій