ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2022 року
м. Київ
справа № 640/13572/20
адміністративне провадження № К/9901/27041/21
Верховний Суд у складі колеги суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Білокура Віталія Вікторовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року (суддя- доповідач - Бужак Н.П., судді: Кобаль М.І., Костюк Л.О.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката - Білокура Віталія Вікторовича (далі- позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13 листопад 2019 року № 353 про скасування дозволу на імміграцію від 23 березня 2006 року, виданого громадянину Азербайджанської республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язати відповідача поновити дію посвідки на постійне проживання від 12 квітня 2006 року № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та поновити дію посвідки на постійне проживання від 10 квітня 2013 року № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 ;
- зобов`язати відповідача направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення від 13 листопада 2019 року № 353 про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання від 12 квітня 2006 року № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та поновлення дії посвідки на постійне проживання від 10 квітня 2013 року № НОМЕР_2 на імя ОСОБА_1 .
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є незаконним, оскільки прийнято із порушенням приписів статті 12 Закону України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію».
IІ.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан, паспортний документ, що засвідчує особу № НОМЕР_3 , виданий 10 лютого 2006 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджану.
4. У березні 2006 року позивач звернувся до відділу імміграції з клопотанням про надання йому дозволу на імміграцію, як особі, яка є неповнолітнім сином іммігрантки, громадянки Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (пункт 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію").
5. 23 березня 2006 року керівництвом УГІРФО ГУМВС України в м. Києві прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію".
6. 12 квітня 2006 року позивач документований посвідками на постійне проживання серії НОМЕР_1 та в подальшому, у порядку обміну, серії НОМЕР_2 від 10 квітня 2013 року.
7. 04 вересня 2019 року ГУ СБУ в м. Києві та Київській області ініційовано подання про скасування дозволу на імміграцію у зв`язку з порушенням позивачем Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Відповідно до інформації, зазначеної у поданні ГУ СБУ у м. Києві та Київській області позивач надав до Шевченківського районного відділу Головного управління ДМС України в м. Києві підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 від 12 травня 2004 року, виданий 1-м відділом Ялтинського МУ ГУМВС України в Криму, з метою реєстрації місця проживання.
8. 13 листопада 2019 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 353 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та скасовано посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 від 10 квітня 2013 року (далі - Рішення №353, спірне рішення). Вказане рішення прийнято на підставі пунктів 3, 4 та 5 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію.
9. Вважаючи Рішення №353 протиправним, позивач звернувся до суду із позовом.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року позовні вимоги задоволено.
10.1. Визнано протиправним та скасовано рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13 листопада 2019 року №353 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської республіки ОСОБА_1 .
10.2. Зобов`язано ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області поновити посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 та в подальшому, у порядку обміну, серії НОМЕР_2 від 10 квітня 2013 року.
10.3. Зобов`язано ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомити адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 13 листопада 2019 року №353 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської республіки ОСОБА_1 .
10.4. Стягнуто на користь ОСОБА_1 здійснені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2522,40 грн. (дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області.
11. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про скасування дозволу на імміграцію є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки факт відкриття кримінального провадження не є беззаперечним свідченням вчинення особою підробки паспорта громадянина України. Окрім того, судом вказано про нездійснення відповідачем всебічної перевірки підстав для скасування дозволу на імміграцію, зокрема, не надано позивачу права на пояснення; не враховано, що позивач має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною.
12. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
13. Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з дати видання позивачу посвідки виникли обставини, передбачені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», які тягнуть за собою скасування дозволу на імміграцію, а саме: позивач, проживаючи на території України після отримання дозволу на імміграцію весь час порушував чинне законодавство, оскільки користувався паспортом громадянина України, виданого у 2004 році, тоді як такий паспорт було видано у 1996 році іншій особі.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
14. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач через представника звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року.
15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
16. У касаційній скарзі позивач підставою касаційного оскарження судових рішень вказує застосування судом апеляційної інстанції статті 12 Закону України від 7 червня 2001 року N 2491-III «Про імміграцію» без урахування висновків, викладених в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі №825/2971/14; та про застосування пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, без врахування висновку, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/1859/19-а.
17. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити без змін оскаржуване судове рішення, а скаргу - без задоволення.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.
20. Згідно з пунктами 6, 17 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI), іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
21. Відповідно до статті 1 Закону України від «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
22. Статтею 6 Закону № 2491-III визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
23. Стаття 9 Закону № 2491-III встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.
24. Відповідно до статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
25. Згідно зі статтею 13 Закону № 2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
26. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі-Порядок №1983).Вказаний порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
27. Згідно з пунктом 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: 1) ДМС - стосовно іммігрантів, які є: діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тис. доларів США; особами, імміграція яких становить державний інтерес.
У разі необхідності ДМС може приймати рішення стосовно інших категорій іммігрантів; 2) територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
28. Пункт 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
29. Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
30. Відповідно до пункту 23 Положення № 1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
32. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.
33. Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
34. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року не відповідає вимогам статті 242 КАС України з огляду на наступне.
35. Предметом спору у справі, що розглядається, є рішення органу міграційної служби про скасування дозволу на імміграцію.
36. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 .
37. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, вказав на законність та обґрунтованість скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 .
38. Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на наступне.
39. Із матеріалів справи вбачається, що дозвіл на імміграцію позивача був скасований на підставі пунктів 3, 4 та 5 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію", оскільки:
- дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
- це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
- іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття Рішення №353 стала інформація, викладена у подані ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 04 вересня 2019 року про надання ОСОБА_1 підроблених документів для оформлення паспорту громадянина України, закордонного паспорта та паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі ІD-картки.
41. Отже, у поданні вказано про можливість здійснення позивачем підробки документів, що є підставою для скасування дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію".
42. Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі №825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону № 2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону № 2491-III.
43. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили, які конкретні протиправні дії були вчинені позивачем на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні; які саме норми законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства порушив позивач та які обґрунтування необхідності скасування дозволу на еміграцію позивача для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
44. Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.
45. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
46. Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
47. У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.
48. Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
49. Верховний Суд зазначає, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.
50. У постанові від 04 вересня 2020 року у справі №120/1859/19-а Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 23 Порядку №1983, територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання. Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
51. Суди апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржуване рішення, не надав оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям частини другої статті 2 КАС України, не перевірили чи вживалися відповідачем заходи на виконання пункту 23 Порядку №1983, чи досліджувалися відповідачем у процедурі скасування іммігранту дозволу на постійне проживання в Україні будь-які інші документи чи докази, окрім подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 04 вересня 2019 року. Суд першої інстанції обмежився лише встановленням відсутності доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.
52. Верховний Суд наголошує, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.
53. Неправильно застосувавши норми пункту 23 Порядку № 1983, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки чи вплинула указана обставина на ефективність засобів юридичного захисту, наданих законодавством позивачу, як іммігранту, у цій процедурі, виходячи з принципу гласності прийняття рішень, відповідно до якого особа, стосовно якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження. Зокрема, суди не переконались у тому, що позивач був обізнаний про порушену процедуру скасування йому дозволу на імміграцію та чи мав він інші процесуальні можливості особисто або через уповноваженого представника приймати участь у цій процедурі, надати відповідачу свої пояснення або докази на спростування, викладених у поданні УСБУ у Вінницькій області відомостей, що стали підставою для порушення означеного питання.
54. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.
55. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
56. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що підстави касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року, наведені у касаційній скарзі представника позивача в частині неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду викладених у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі №825/2971/14, від 04 вересня 2020 року у справі №120/1859/19-а підтвердилися під час касаційного розгляду справи.
57. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
58. Згідно частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
59. З огляду на викладене, а також ураховуючи той факт, що судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх не встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі касаційної скарги, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
60. Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 КАС України принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
61. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 344 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Білокура Віталія Вікторовича задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року скасувати.
Справу №640/13572/20 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді О.В. Калашнікова
В.Е. Мацедонська
Н.М. Мартинюк