ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 640/14019/21
касаційне провадження № К/9901/36958/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (далі - Управління), на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 (суддя Скочок Т.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Земляна Г.В., Файдюк В.В.) у справі за позовом Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний автомобільний сервіс ЛТД» (далі - Підприємство) про стягнення податкового боргу,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2021 року Управління звернулося до суду з позовом до Підприємства про стягнення з рахунків Підприємства, відкритих у банках, що обслуговують такого платника, податкового боргу у розмірі 222865,21 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 26.05.2021, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021, позовну заяву Управління було повернуто на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позовна заява підписана особою, яка не має право її підписувати.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовну заяву від імені позивача - Управління (яке є відокремленим підрозділом ДПС України, має самостійний код ЄДРПОУ ВП 44116011) підписано особою, яка не мала права підписувати зазначену позовну заяву, а тому наявні підстави для її повернення на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України. Зокрема, суди виходили з того, що на підтвердження повноважень представника Управління - Попадюхи С.В. був наданий лише Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформований відносно юридичної особи - ДПС України, код ЄДРПОУ 43005393. Зі змісту наданого витягу вбачається, що Попадюха С.В. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, тобто від імені ДПС України, яка не є позивачем у справі. Також, суди попередніх інстанцій зауважили, що згідно наданого Витягу не вбачається права у Попадюха С.В. підписувати позовні заяви від імені Управління, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, особою уповноваженою діяти від Управління (ідентифікаційний код ВП 44116011) є начальник - Лагутіна З.В. Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що у цьому випадку та щодо таких відносин позивачем має виступати ДПС України з окремим відображенням (в особі) того, що від імені ДПС України діє Управління, як відокремлений підрозділ (філія). З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем за поданою позовною заявою є особа, яка не має статусу правосуб`єктного утворення, а відтак не підтверджено наявності у Управління адміністративної процесуальної дієздатності.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Управління подало до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи невідповідність ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій нормам процесуального права, Управління посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки питанню правонаступництва, пов`язаному із утворенням територіальних органів, як відокремлених підрозділів ДПС України згідно наказу ДПС України від 24.12.2020 № 755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій». Зокрема, скаржник посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893, згідно якої територіальні органи ДПС як юридичні особи публічного права було ліквідовано, їх права та обов`язки перейшли до ДПС та її територіальних органів у межах, визначених положеннями про ДПС та її територіальні органи. Також, позивач зазначає про те, що за приписами пункту 7 Положення про ДПС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. Скаржник вказує, що наразі сторонами в адміністративних справах виступають територіальні органи ДПС України (зокрема, Управління), як юридичні особи публічного права.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.11.2021 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Підприємство у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.10.2022 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 20.10.2022.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Управління та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
При цьому, за змістом частин першої, третьої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України до суб`єктів владних повноважень процесуальний закон відносить, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу.
Частинами другою та третьою статті 21-1 Закону України від 17.03.2011 №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.
Положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
За змістом пункту 41.5 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів, зокрема, податкових органів, визначаються цим Кодексом та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова №893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком (у тому числі Управління).
Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Пунктом 2 постанови №893 передбачено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Згідно з наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), зокрема, Управління.
Відповідно до наказу ДПС України від 08.10.2020 №556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС», ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби України.
Згідно пункту 1 Положення про Управління, затвердженого наказом ДПС України від 12.11.2020 року №643, Управління є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України, забезпечує реалізацію повноважень ДПС України на території м. Києва та є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).
У наказі ДПС України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» визначено розпочати з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» повноважень та функцій територіальних органів Державної податкової служби України, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893.
Отже, Управління є територіальним органом, утвореним без статусу юридичної особи на правах відокремленого підрозділу ДПС України та забезпечує реалізацію повноважень на території м. Києва.
Матеріалами справи підтверджується, що Управління (ідентифікаційний код ЄДРПОУ ВП 44116011) звернулося до суду першої інстанції із даним позовом. Позовну заяву підписала представник Управління - Світлана Попадюха, яка, за висновками судів попередніх інстанцій, не має повноважень подавати та підписувати позовні заяви від імені відокремленого підрозділу (Управління).
На підтвердження своїх повноважень представником позивача було надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ДПС України, яка має ідентифікаційний код в реєстрі: 43005393.
Згідно наданого витягу Попадюха С.В. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг).
Враховуючи те, що позовна заява подана від імені Управління, як відокремленого підрозділу ДПС України, а також з урахуванням того, що ДПС України, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, надано право Попадюсі С.В. брати участь у судовому процесі в порядку самопредставництва Управління, як відокремленого підрозділу ДПС України, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовну заяву було підписано особою, яка не має право її підписувати.
Крім того, вирішуючи спірні питання, які виникли у правозастосовній практиці, що стосуються представництва/самопредставництва учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
У разі сумнівів щодо наявності у особи, яка підписала заяву (скаргу), повноважень на вчинення таких дій в порядку самопредставництва суб`єкта владних повноважень, суд може скористатися відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а у разі неусунення таких сумнівів - запропонувати заявнику (скаржнику) надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України.
Враховуючи вище викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність визначених пунктом 3 частини четвертої статті 169 КАС України підстав для повернення позовної заяви у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021 із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 3 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова