ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 640/15473/22
адміністративне провадження № К/990/17964/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року (головуюча суддя Бєлова Л.В., судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) про визнання протиправною викладену в листі від 19.08.2022 №18/7674 відмову звільнити її з посади директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та зобов`язання відповідача звільнити її з посади директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у травні 2019 року НКЦПФР незаконно звільнила її з посади з порушенням установленої трудовим законодавством процедури, а потім протягом майже трьох років не виконувала рішення суду про поновлення її на роботі. На думку позивачки, допущені відповідачем систематичні порушення законодавства про працю дають їй право розірвати трудовий договір за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, в чому відповідач їй протиправно відмовив.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
4. Суд першої інстанцій дійшов висновку про порушення НКЦПФР трудового законодавства щодо ОСОБА_1 під час звільнення її з посади і поновлення на роботі, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили. У зв`язку з цим суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправною відмови відповідача у розірванні з позивачкою трудового договору відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
6. Протилежне рішення по суті позовних вимог суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що правовідносини, пов`язані зі звільненням ОСОБА_1 з посади та поновленням її на посаді, вичерпали свою дію, оскільки вони вже були предметом судового розгляду і права позивачки у цій частині в повній мірі захищені. Виходячи з цього, апеляційний суд дійшов висновку, що на час звернення до НКЦПФР із заявою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України позивачка не зазначила обставин порушення відповідачем вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, які були би підставою для звільнення її відповідно до наведеної норми Кодексу.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати прийняте ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. За доводами позивачки, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції застосував у спірних правовідносинах положення частини третьої статті 38 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №813/2869/17 і від 26 листопада 2020 року у справі №821/1685/16. Зокрема, позивачка наголошує на тому, що звернення працівника до суду за захистом порушених трудових прав і звільнення з підстави, передбаченої частиною третьою статті 38 КЗпП України, не є взаємовиключними формами реагування на невиконання роботодавцем вимог трудового законодавства.
9. У відзиві на касаційну скаргу НКЦПФР просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на її законність і обґрунтованість.
10. Свою позицію відповідач будує на тому, що трудові правовідносини між НКЦПФР і ОСОБА_1 були припинені наказом про звільнення від 10.05.2019 №247-к та відновлені з 03.08.2022 - дня поновлення її на роботі. Отже, на думку відповідача, відсутні підстави звільняти позивачку внаслідок порушень, які мали місце до 03.08.2022, або перестали існувати в момент видачі наказу про поновлення її на роботі.
11. У поданих до Верховного Суду 07 грудня 2023 року додаткових поясненнях НКЦПФР звертає увагу на наявну, на думку Комісії, правову колізію у питанні безперервності трудових відносин з моменту звільнення працівника до часу поновлення його на роботі та просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення цієї виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
12. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
13. З 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР.
14. Наказом НКЦПФР від 10.05.2019 №247-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
15. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19, яке набрало законної сили, визнано протиправним і скасовано наказ НКЦПФР від 10.05.2019 №247-К та поновлено ОСОБА_1 на роботі з 12 травня 2019 року.
16. Цим рішенням суду встановлено порушення відповідачем при звільненні позивачки вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
17. При цьому, незважаючи на те, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню, НКЦПФР до 02 серпня 2022 року (включно), тобто понад 2 роки, не виконувала рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року й лише 03 серпня 2022 року видала наказ №209-К, яким на виконання вказаного судового рішення поновила ОСОБА_1 на посаді директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР з 12 травня 2019 року.
18. 04 серпня 2022 року позивачка надіслала відповідачу засобами електронної пошти та цінним листом з описом вкладення заяву, в якій просила в день отримання цієї заяви звільнити її з посади за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням НКЦПФР щодо неї законодавства про працю, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19.
19. У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 08.08.2022 №18/7077 повідомив позивачку про необхідність особистого подання нею заяви про звільнення з метою впевненості в автентичності заяви та беззаперечності особистого волевиявлення.
20. 11 серпня 2022 року ОСОБА_1 надіслала на електронну пошту НКЦПФР заяву, підписану кваліфікованим електронним підписом, в якій зазначила про порушення щодо неї як норм законодавства про працю, вказаних у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19, так і частини восьмої статті 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. У зв`язку з цим просила звільнити її з посади 12 серпня 2022 року за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги.
21. Листом від 19.08.2022 №18/7674 НКЦПФР відмовила ОСОБА_1 у звільненні на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, посилаючись на те, що з моменту її працевлаштування відповідно до наказу від 03.08.2022 №209К та на час складання нею заяв про звільнення від 04.08.2022 і від 11.08.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року у справі №640/10796/19 було виконане, що унеможливлює звільнення з указаної підстави.
V. Позиція Верховного Суду
22. За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в межах доводів позивачки про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини третьої статті 38 КЗпП України щодо умов для звільнення працівника за власним бажанням та не врахування судом висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №813/2869/17 і від 26 листопада 2020 року у справі №821/1685/16.
24. Відповідно до частин другої і третьої статті 5 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
25. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
26. Статтею 86 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (частина перша). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (частина друга). Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя).
27. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначені у статті 38 КЗпП України.
28. Згідно з частиною третьою цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
29. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово висловлював висновок про можливість звільнення особи, яка є державним службовцем, з підстави, передбаченої частиною третьою статті 38 КЗпП України, що узгоджуються з положеннями частини третьої статті 5 Закону №889-VIII (зокрема, у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №813/2869/17 і від 26 листопада 2020 року у справі №821/1685/16).
30. У вказаних постановах Верховний Суд також підтримав й доповнив раніше сформовані Верховним Судом України у постанові від 22 травня 2013 року у справі №6-34цс13 і Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №754/1936/16-ц висновки про те, що для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України достатньо самого лише факту невиконання роботодавцем законодавства про працю, тоді як істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність, факт усунення таких порушень чи відсутність негативних наслідків для працівника від таких порушень не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні його за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені.
31. При цьому в разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
32. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків і вважає їх застосовними при розгляді цієї справи.
33. Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що факт порушення НКЦПФР законодавства про працю під час звільнення ОСОБА_1 підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19, яким звільнення позивачки визнано незаконним і поновлено її на роботі.
34. Водночас факт порушення стосовно позивачки вимог частини восьмої статті 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі підтверджується датою наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді - 03 серпня 2022 року, що виданий відповідачем через два роки і вісім місяців з дня ухвалення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19.
35. Зазначені обставини встановлені також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року у справі №640/39867/21, яким стягнуто з НКЦПФР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2019 у справі №640/10796/19.
36. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов мотивованих висновків про підтвердження фактів невиконання НКЦПФР щодо ОСОБА_1 законодавства про працю та неправомірність відмови відповідача звільнити у зв`язку з цим позивачку за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
37. Суд апеляційної інстанції не спростував висновку суду першої інстанції щодо допущених відповідачем порушень трудового законодавства, а виходив з того, що позивачка вже отримала судовий захист своїх прав у відповідних правовідносинах, що не дає їй права на звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.
38. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, адже положення частини третьої статті 38 КЗпП України не ставлять можливість звільнення працівника за цією нормою у залежність від того, чи є порушення законодавства про працю триваючими та чи поновлені права працівника після відповідних порушень.
39. Додатковим підтвердженням цього висновку є зміни, внесені до частини третьої статті 38 КЗпП України згідно із Законом України від 16.11.2022 №2759-IX, яким цю норму викладено в такій редакції: «Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили».
40. Отже, виходячи з наведених змін, ухвалення на користь працівника судового рішення у спорі про поновлення його трудових прав є радше підтвердженням відповідних обставин, а не перешкодою для звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
41. Аргументи НКЦПФР про фактичне укладення з ОСОБА_1 нового трудового договору з дня видання наказу від 03.08.2022 №209-К про поновлення її на роботі, що унеможливлює порушення будь-яких трудових прав позивачки з дня її звільнення й до дня поновлення на роботі, ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем норм трудового законодавства і роз`яснень Пленуму Верховного Суду України про те, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу (пункт 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
42. Так, поновлення незаконно звільненого працівника на роботі повертає сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення. Отже, внаслідок скасування підстави припинення трудового договору незаконно звільнений працівник вважається таким, що весь цей час перебував у трудових відносинах, що гарантує йому оплату часу вимушеного прогулу та зарахування цього часу до його страхового стажу.
43. При цьому видання роботодавцем наказу про поновлення працівника на роботі є способом виконання відповідного рішення суду, передбаченим чинним законодавством (частина друга статті 65 Закону України «Про виконавче провадження»), що полягає у скасуванні розпорядчим актом роботодавця раніше виданого ним наказу про звільнення та відновленні з працівником трудових відносин з наступної після дня звільнення дати, що засвідчує безперервність трудових відносин з дня прийняття працівника на роботу, а не укладення з ним нового трудового договору.
44. Наведеним спростовуються доводи відповідача про відсутність в нього будь-яких обов`язків щодо ОСОБА_1 , які випливають із трудових правовідносин, у період з 12.05.2019 по 03.08.2022.
45. Слід зазначити, що судова практика застосування положень статті 235 КЗпП України при поновленні працівника на роботі наразі є сталою й узгодженою, будь-якої правової колізії у питанні перебігу трудових відносин у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника колегія суддів не знаходить. У зв`язку з цим відсутні підстави для задоволення поданого відповідачем клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
46. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
47. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не враховує висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
48. У зв`язку з цим оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, яке відповідає закону.
49. У підпунктах «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України встановлено, що у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
50. Наведеним нормам кореспондують приписи статті 139 КАС України, які визначають правила розподілу судових витрат за результатами ухваленого судом рішення по суті позовних вимог (задоволення позову повністю або частково, відмова в задоволенні позову) та, зокрема, передбачають, що в разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
51. Як убачається з матеріалів справи, сплачена позивачкою сума судового збору за подання позовної заяви в розмірі 992,40 грн стягнута на її користь з відповідача рішенням суду першої інстанції в цій справі.
52. Доказів понесення позивачкою будь-яких витрат в суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять.
53. Водночас на дату постановлення судом касаційної інстанції рішення у цій справі документально підтвердженими є витрати позивачки на сплату судового збору за подання касаційної скарги в сумі 1984,80 грн (платіжна інструкція від 17.05.2023 №0.0.3003514167.1, видана АТ КБ«ПРИВАТБАНК»).
54. Таким чином, сплачена позивачкою сума судового збору за подання касаційної скарги підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139 345 352 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року.
3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року залишити в силі.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (01010, місто Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 30, код ЄДРПОУ 37956207) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп.
5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська