№ 640/19045/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 640/19045/17

провадження № 61-11041св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Штих Т. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора (далі - Дванадцята ХДНК), в якому просила суд:

- встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, з 1993 року;

- визнати її спадкоємицею четвертої черги за законом на спадкове майно ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - квартиру АДРЕСА_1 ;

- змінити черговість у спадкуванні після смерті ОСОБА_3 шляхом визнання її право на спадкування за законом квартири АДРЕСА_1 разом із спадкоємицею першої черги ОСОБА_2 ;

- визнати її право на обов`язкову частку у спадкуванні квартири АДРЕСА_3 , яка належала померлому ОСОБА_3 .

Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , з яким вона проживала з 1993 року як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони мали спільний бюджет i вели спільне господарство. Шлюб не реєстрували, оскільки вважали, що вже створили сім`ю. З початку їх стосунків вони проживали разом за місцем реєстрації ОСОБА_3 у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1 . За час їх спільного проживання ОСОБА_3 не працював, єдиним його доходом була невелика пенсія з інвалідності, в той час як вона працювала та мала постійний дохід.

У 2009 році вона разом з ОСОБА_3 за спільні кошти, більшість з яких належала їй, придбали квартиру АДРЕСА_3 , де і проживали без реєстрації місця проживання.

За час їх спільного проживання однією сім`єю вони зробили ремонт у зазначеній квартирі та придбали побутову техніку, зокрема, мікрохвильову піч; електричний водонагрівач; пральну машину; планшетний комп`ютер; електронний чайник, які зараз знаходяться у квартирі.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належні йому на праві власності квартири, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 .

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, за умовами якого квартиру АДРЕСА_1 він заповів своїй доньці ОСОБА_2 .

На початку листопада 2017 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, як дружина померлого спадкодавця, де їй було роз`яснено, що їй потрібно довести факт подружніх відносин у судовому порядку, але навіть у разі встановлення такого факту вона може претендувати на спадщину лише як спадкоємець четвертої черги.

Однак, ОСОБА_1 зазначила, що починаючи з 2001 року ОСОБА_3 мав ряд тяжких захворювань, з приводу яких постійно проходив лікування та потребував стороннього догляду. Оскільки вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу ОСОБА_3 , який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, вона вважає, що має право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту на користь ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання її та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, у період з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3 .

Крім цього, вона не довела того, що ОСОБА_3 не міг самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування.

Також, позивач не надала суду постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме про відмову в прийнятті заяви про видачу свідоцтва про спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , тому в неї не виникло право вирішувати спадкові спори з цього приводу в судовому порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення суду першої інстанції про залишення позову без задоволення, в його мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач надала суду належні та допустимі докази на підтвердження факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 знаходився у безпорадному стані, оскільки ОСОБА_1 та допитані судом свідки підтвердили, що майже до самої смерті ОСОБА_3 міг самостійно забезпечувати свої потреби.

Отже, позивач всупереч вимог статей 12 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не довела наявності юридичних фактів у їх сукупності для зміни в судовому порядку черговості спадкування. Доводи позивача про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем в силу стану здоров`я, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також, відповідно до вимог частини другої статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для визнання за нею права на обов`язкову частку у спадкуванні квартири АДРЕСА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не прийняли до уваги докази того, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, що також підтверджує лист Державної установи Національного інституту терапії імені Л. Т. Малої НАМН України від 09 листопада 2017 року. Відповідно до цього листа ОСОБА_3 з 2009 року до 2017 року щорічно перебував на стаціонарному лікуванні, під час якого, а також після виписки з медичної установи потребував стороннього догляду. Однак, цей лист безпідставно відхилено судом апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пелих Л. Д. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пелих Л. Д., в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення не відповідають нормам матеріального та процесуального права і підлягають скасуванню.

У жовтні представник ОСОБА_2 - адвокат Пелих Л. Д. подала до Верховного Суду заперечення на відповідь на відзив на касаційну скаргу, в яких зазначила, що касаційна скарга та відповідь на відзив не містять обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 20 жовтня 2017 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 30 вересня 2017 року № 894 причиною смерті ОСОБА_3 визначено мікронодулярний цироз печінки.

Згідно з інформацією Комунального підприємства «Жилкомсервіс» від 13 листопада 2017 року № 24786/2/0705 ОСОБА_3 з 03 липня 1985 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 12 жовтня 2017 року, Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою 12 жовтня 2017 року заведено спадкову справу № 806/2017 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент відкриття спадщини ОСОБА_3 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3 , відповідно до договору дарування квартири від 12 березня 2012 року, зареєстровано в реєстрі за № 11821, та на праві приватної спільної часткової власності 11/100 частки квартири АДРЕСА_1 , згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 29 липня 1989 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-99-194810.

Згідно із заповітом від 30 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калугіною О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 335, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому квартиру АДРЕСА_3 , заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині, та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Предметом позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, є вимоги позивача про: встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем з 1993 року; визнання її спадкоємицею четвертої черги за законом на спадкове майно спадкодавця; зміна черговості у спадкуванні після смерті спадкодавця шляхом визнання її права на спадкування за законом та визнання її права на обов`язкову частку у спадкуванні квартири АДРЕСА_3 , яка належала померлому ОСОБА_3 .

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

На підтвердження своїх доводів позивач надала до суду першої інстанціїписьмові докази, зокрема: фотокартки; квитанції про сплату комунальних послуг; постанову про закриття кримінального провадження від 31 жовтня 2017 року; виписку із історії хвороби № 1087; виписку із медичної картки № 4316 стаціонарного хворого; виписку із історії хвороби № 20882; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією.

Також, допитані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Відповідно до частини четвертої статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17 (провадження №61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що ОСОБА_1 та допитані в судовому засіданні свідки підтвердили те, що майже до самої смерті ОСОБА_3 міг самостійно забезпечувати свої потреби.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності надали змогу дійти висновку про перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані.

Крім того, відповідно до заповіту від 30 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калугіною О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 335, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому квартиру АДРЕСА_3 , заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела наявності зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості спадкування. Доводи позивача про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем в силу стану його здоров`я, не можуть бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

Позовна вимога щодо визнання за позивачем обов`язкової частки у спадкуванні квартири АДРЕСА_3 , також не може бути задоволена, оскільки цю квартиру спадкодавець заповів ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не є тією особою, перелік яких наведено у статті 1241 ЦК України, яка має право на обов`язкову частку.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку може бути встановлений такий факт, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем позивач пов`язує з можливістю спадкування за законом майна померлого.

Також, Верховний Суд вважає, що оскільки апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зміни черговості спадкування ОСОБА_1 за законом, є правильним і висновок апеляційного суду про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції про залишення позову без задоволення.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року в його незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник