ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 640/22143/19
адміністративне провадження № К/9901/17276/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУР.СИСТЕМ» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2020 (головуючий суддя: Федорчук А.Б., судді: Каракашьян С.К., Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 (головуючий суддя: Коротких А.Ю., судді: Сорочко Є.О., Єгорова Н.М.) у справі № 640/22143/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУР.СИСТЕМ» до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Кабінету Міністрів України про визнання протиправним висновку, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БУР.СИСТЕМ» (далі - ТОВ «БУР.СИСТЕМ» або позивач) звернулося до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності» або Укрпатент), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономіки), Кабінету Міністрів України, в якому просило:
скасувати остаточний висновок про невідповідність винаходу умовам патентоздатності за результатами кваліфікаційної експертизи №7335/ЗА/19 ДП «Український інститут інтелектуальної власності» по заявці на винахід №а201706964;
визнати бездіяльність Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Кабінету Міністрів України незаконною;
зобов`язати правонаступника Міністерства економічного розвитку і торгівлі розглянути заявку № а201706964 повторно.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 02.09.2020 відмовив у задоволенні позову.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.03.2021 скасував рішення суду першої інстанції, і закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Одночасно позивачу роз`яснено, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.07.2017 ТОВ «БУР.СИСТЕМ» подало до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» заяву про видачу патенту України на винахід «Чохол захисний для блокування електромагнітного сигналу електронного приладу з приймачем чи передавачем сигналу шляхом електромагнітних хвиль» (заявка №а201706964).
У додатку до вказаної заявки наведено опис загальних принципів та креслень конструкції захисного чохла.
За результатами розгляду цієї заявки, ДП «Український інститут інтелектуальної власності» 14.02.2018 надало попередній висновок кваліфікаційної комісії №3872/ЗА/18, згідно якого внаслідок кваліфікаційної експертизи встановлено, що згідно із статтею 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, визначеним для нього частиною 1 статті 7 Закону: за пунктом 1 формули не є новим.
Одночасно із посиланням на підпункту 6.5.4.1 Правил розгляду заявнику запропоновано висловити свою думку стосовно наведених експертом аргументів і, за потреби, подати формулу винаходу у відкоригованому вигляді, залишаючись у межах первинних матеріалів заявки.
12.04.2018 позивач подав до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» відзив-заперечення щодо попереднього висновку кваліфікаційної експертизи за заявкою №а201706964 головного експерту ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 14.02.2018, у якому просив розглянути текст заявки на винахід «Чохол захисний для блокування електромагнітного сигналу електронного приладу з приймачем чи передавачем сигналу шляхом електромагнітних хвиль» №а201706964 з урахуванням теоретично-практичних тез та доводів, наведених у даному документі, а також виправлень, які було зроблено у тексті відповідної заявки на предмет видачі патенту України на винахід.
11.06.2018 ДП «Український інститут інтелектуальної власності» надало попередній висновок кваліфікаційної експертизи №14318/ЗА/18, який стосується заявки №а201706964, зі змісту якого вбачається, що за результатами кваліфікаційної експертизи, проведеної відділом ДП «Український інститут інтелектуальної власності», встановлено, що згідно зі статтею 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, визначеним для нього частиною першою статті 7 цього Закону: за пунктами 1-4 формули не є новим.
Позивачу запропоновано згідно із пунктом 6.5.4.1 Правил розгляду висловити свою думку стосовно наведених експертом аргументів і за потреби подати формулу винаходу у відкоригованому вигляді, залишаючись у межах первинних матеріалів заявки.
Водночас 17.08.2018 ТОВ «БУР.СИСТЕМ» звернулося до Кабінету Міністрів України та у приймальню Президента України зі скаргою на попередній висновок кваліфікаційної експертизи від 11.06.2018, у якій просило приділити увагу розгляду матеріалів у ракурсі вимог частини другої статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до приписів якої Уряд вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі органів виконавчої влади.
Крім того, 03.09.2018 позивач подав до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» клопотання щодо розгляду повторно доопрацьованої заяви на винахід №а201706964 «Чохол захисний для блокування електромагнітного сигналу електронного приладу з приймачем чи передавачем сигналу шляхом електромагнітних хвиль» на предмет видачі патенту України на винахід.
За наслідками розгляду цього клопотання, 13.11.2018 відповідачем-2 сформовано попередній висновок кваліфікаційної експертизи № 27261/ЗА/18, згідно змісту якого за результатами кваліфікаційної експертизи, проведеної відділом ДП «Український інститут інтелектуальної власності» встановлено, що згідно зі статтею 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, визначеним для нього частиною першою статті 7 цього Закону: за пунктами 1-4 формули не є новим; за пунктами 1-4 формули не має винахідницького рівня.
14.01.2019 позивач повторно звернувся до Уряду із скаргою щодо вжиття останнім заходів стосовно усунення недоліків у роботі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з точки зору базової теорії електромагнетизму.
Також, 18.01.2019 ТОВ «БУР.СИСТЕМ» подало відповідачу-1 клопотання щодо розгляду втретє доопрацьованої заявки на винахід №а201706964 на предмет видачі патенту України.
06.02.2019 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України листом №2321-06/5359-09 повідомило заявника, що всі відповіді на висновки експертизи були йому надіслані. Водночас за ТОВ «БУР.СИСТЕМ» залишається право повторно ініціювати проведення експертної наради з розгляду питань, що виникли під час проведення експертизи. Іншого порядку оскарження (висловлення незгоди) висновків експертизи по суті заявленого винаходу законодавством не передбачено.
ДП «Український інститут інтелектуальної власності» 25.03.2019 сформував остаточний висновок про невідповідність винаходу умовам патентоздатності за результатами кваліфікаційної експертизи № 7335/ЗА/19, затверджений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, який набув статусу рішення про відмову у видачі патенту на винахід.
Зі змісту цього висновку вбачається, що за результатами кваліфікаційної експертизи, проведеної відділом ДП «Український інститут інтелектуальної власності» з урахуванням змін і додаткових матеріалів, поданих у зв`язку із одержанням заявником попереднього висновку кваліфікаційної експертизи №27261/ЗА/18 від 13.11.2018 встановлено, що заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, визначеним для нього частиною першою статті 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» за пунктами 1-5 формули не є новим; за пунктами 1-5 формули не має винахідницького рівня.
Вказаний остаточний висновок ґрунтується на тому, зокрема, що формула винаходу від 18.01.2019 не містить нових ознак. Також зазначено, що усі ознаки винаходу, заявленого у пунктах 1, 2 формули, відомі з Д1, а отже заявлений винахід є частиною рівня техніки і тому, згідно з підпунктом 6.5.2.1 Правил розгляду, винахід за пунктом 1 не є новим. Оскільки ознака «метали або сплави або матеріали з високою електропровідністю» відома з Д1, то група винаходів за п. 3 не є новою.
Крім того, оскільки ознака «стінки з`єднані за допомогою струмопровідних ниток таким чином, що розмір щілин у з`єднаннях у будь-якому напрямку не перевищує розмір комірки в тканині, з якої виконано чохол» відома з Д1, тому згідно з пунктом 6.5.2.1 та 6.5.4.2 Правил розгляду група винаходу за пунктом 4 не є новою, оскільки один з винаходів групи не є новим.
У висновку зазначено, що усі ознаки винаходу, заявленого у пункті 5 формули відомі з Д1, а отже винахід є частиною рівня техніки і тому винахід за п. 5 не є новим.
В частині перевірки винахідницького рівня винаходу в остаточному висновку зазначено, що винахід є очевидним для фахівця і явно випливає з рівня техніки, а тому згідно із пунктом 6.5.3.1 та 6.5.3.5 Правил розгляду за п. 1-5 не має винахідницького рівня.
У зв`язку із наведеним, експерт прийняв остаточний висновок, що даний винахід не відповідає умовам патентоздатності «новизна» і «винахідницький рівень», оскільки він є частиною рівня техніки (п.6.5.2.1 Правил розгляду) та для фахівця в цій галузі він явно випливає з рівня техніки (ч. 7 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», п.6.5.3, 6.8 Правил розгляду).
Незгода позивача із остаточним висновком про невідповідність винаходу умовам патентоздатності за результатами кваліфікаційної експертизи № 7335/ЗА/19 зумовила його звернення із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що звернувся до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» із заявкою на винахід «Чохол захисний для блокування електромагнітного сигналу електронного приладу з приймачем чи передавачем сигналу шляхом електромагнітних хвиль». У цій заявці позивачем наведено опис загальних принципів та креслень конструкції захисного чохла, який може бути використано для блокування електромагнітного сигналу телефону чи смартфону, або іншого сучасного пристрою з приймачем та/або передавачем електромагнітного сигналу. Одночасно позивач зауважив, що з боку теорії електромагнетизму забезпечення розробкою ТОВ «БУР.СИСТЕМ» заявленого функціоналу досягається через утворення конструкції, яку наразі широко відома, як клітка Фарадея. Водночас розробка ТОВ «БУР.СИСТЕМ» включає до себе і додаткові інженерно-конструкторські особливості.
Проте відповідачем-1 через змінене формулювання аргументів, наданих авторами заявки №а201706964, відмінність винаходу позивача не було визнано ані у порівнянні з пристроями, які описано у Д1 та Д2, ані його новизну загалом.
Також позивач вказує на порушення відповідачем-1 вимог Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 15.03.2002 № 197 (далі - Правила № 197).
Відповідач-3 позов не визнав. Зазначив, що у Кабінету Міністрів України відсутні повноваження та правові підстави для розгляду скарги на дії Першого віце-прем`єр-міністра України. Водночас наголосив, що у межах спірних правовідносин відсутні ознаки бездіяльності, оскільки надання відповіді позивачу листом Секретаріату Кабінету Міністрів України вчинене в межах повноважень та на підставах, передбачених законодавством.
Також, відповідач-3 стверджує про відсутність порушеного права позивача та, як наслідок, невідповідність обраного способу захисту своїх прав.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Укрпатент діяв у межах та у спосіб повноважень, визначених Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та Правил № 197, водночас доказів, які б спростували висновки остаточної експертизи та, як наслідок, свідчили б про протиправність рішення, позивачем суду не надано, а судом не встановлено.
Також суд першої інстанції визнав необґрунтованими позовні вимоги, заявлені до Мінекономіки та Кабінету Міністрів України.
Таким чином, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що суд першої інстанції розглянув справу із порушенням правил юрисдикційної підсудності цього спору. Суд апеляційної інстанції констатував, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Проаналізувавши положення статті 418 420 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний спір безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності. Доводи апеляційної скарги позивача такий висновок не спростовують.
Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, зазначений спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
При ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 16.06.2015 у справі № 21-227а15, та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.06.2018 у справі №804/629/16.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Доводи касаційної скарги, з урахуванням уточнень, обґрунтовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято без урахуванням істотних обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Також скаржник посилається на допущені судом першої інстанції процесуальні порушення.
Оскаржуючи закриття провадження у справі, скаржник наполягає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 826/16606/17.
Також скаржник вважає, що правова природа правовідносин у справах, наведених судом апеляційної інстанції, є відмінною від тієї, яка має місце у спорі, що розглядається.
Від Мінекономіки надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-2 наполягає, що даний спір є спором про приватне цивільне право, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Кабінет Міністрів України також скористався процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу, у якому погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що даний спір пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності, а отже не може бути вирішений за правилами адміністративного судочинства.
Від Укрпатенту також надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній зазначає, що оскільки між позивачем та відповідачами виник спір, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності, тому, з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову, його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №826/15263/18 (постанова від 29.05.2019).
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оскільки апеляційний суд у оскаржуваній постанові не здійснював оцінки висновків суду першої інстанції та аргументів учасників справи по суті спору, а закрив провадження у цій справі, посилаючись на неналежність її розгляду за правилами адміністративного судочинства, то ключовим питанням, яке належить вирішити під час розгляду цієї справи у касаційному порядку, є питання юрисдикційної підсудності цієї справи і перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо дотримання правил предметної юрисдикції.
Своєю чергою, рішення суду першої інстанції у межах цього касаційного провадження перегляду не підлягає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:
«Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Натомість приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.
Таким чином, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин».
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення цієї справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно із частиною першою статті 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп`ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що спір про визнання протиправним і скасування висновку, затвердженого Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, який набув статусу рішення про відмову у видачі патенту за заявкою позивача із зобов`язанням правонаступника Міністерства економічного розвитку і торгівлі повторно розглянути заявку №а201706964 безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності ТОВ «БУР.СИСТЕМ», яке полягає у виключному праві на використання патенту на винахід.
Положеннями частини другої статті 20 ГПК України визначено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування.
Згідно із частиною першою розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев`ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті «Голос України» повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
Пунктом 16 частини першої розділу ХІ «Перехідних положень» ГПК установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності, тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/18195/17 (провадження № 12-159гс18) та від 29.05.2019 у справі № 826/15263/18, а також Верховний Суд у постанові від 06.04.2023 у справі №820/2982/17.
Таким чином, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, колегія суддів погоджується із висновком апеляційної інстанції, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, проте вважає, що суд апеляційної інстанції помилково визначив юрисдикційну підсудність цього спору (в порядку цивільного судочинства), оскільки ця справа має розглядатись за правилами господарського судочинства.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що частина перша статті 238 КАС України, у редакції чинній з 08.02.2020, визначає, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Відповідно до приписів статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у мотивувальній та резолютивній частинах підлягає зміні - з урахуванням мотивів наведених у цій постанові Верховного Суду.
Одночасно колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на подібність правовідносин у справі, що розглядається, із справою № 826/16606/17, оскільки правовідносини у справі, на яку посилається скаржник, виникли під час виконання ДФС та її територіальними органами владних управлінських функцій, у зв`язку з чим такий спір є публічно-правовим.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивача.
Керуючись статтями 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУР.СИСТЕМ» залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі №640/22143/19 у частині встановлення підсудності цієї справи суду цивільної юрисдикції змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Доповнити резолютивну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суд у від 15.03.2021 у справі №640/22143/19, визначивши право позивача на звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи до господарської юрисдикції.
У решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі №640/22143/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
В. М. Кравчук
В. М. Шарапа