ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
Київ
справа №640/2265/19
адміністративне провадження №К/9901/31300/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шишова О.О.,
суддів - Дашутіна І. В., Яковенка М.М.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 640/2265/19
за позовом ОСОБА_1 до Міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2019 року (прийняте у складі головуючого судді - Огурцова О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Кузьменка В.В., суддів: Лічевецького І.О., Степанюка А.Г.),
УСТАНОВИВ:
I. Суть спору.
1. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - відповідач) про визнання незаконним рішення від 08.08.2018 про переведення ув`язненого ОСОБА_1 з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)".
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті 08.08.2018 рішення про переведення ув`язненого ОСОБА_1 з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" відповідачем перевищено надані йому законом повноваження та порушено частину другу статті 19 Конституції України, оскільки станом на 08.08.2018 та на час звернення до суду позивач не має статусу засудженого в розумінні статті 62 Конституції України Кримінального процесуального кодексу України, Кримінально - виконавчого кодексу України, Закону України "Про попереднє ув`язнення", а також було відсутнє рішення суду про зміну місцезнаходження ув`язненого щодо позивача. Також позивач зазначив про те, що Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за № 265/30133 не поширює свою дію на осіб, обвинувальний вирок відносно яких не набрав законної сили.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2019 року залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у задоволені позову відмовлено
4. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що є рішення суду, яке набрало законної сили, яким визнано законним переведення позивача з державної установи «Київський слідчий ізолятор» до дільниці слідчого ізолятора при державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№35)», рішення щодо якого позивач оскаржує.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції.
5. Позивач, не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій звернувся з касаційною скаргою, у якій посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
6. На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 зазначає, що ухвала від 15.08.18, на яку посилався суд першої інстанції, не може мати преюдиційного значення і відповідно, висновки цієї ухвали не можуть бути покладені в основу судового рішення у цій справі. Із зазначеного вище очевидно випливає, що ухвала слідчого судді, постановлена за правилами ст.206 КПК України, не є судовим рішенням у розумінні ч.6 ст.78 КАС України.
6.1. Також, позивач указує на те, що ухвалюючи рішення про переведення із Київського СІЗО до Білоцерківської виправної колонії (№35), відповідачеві було достеменно відомо, що ув`язнений ОСОБА_1 буде знаходитися в одиночній камері (одиночне ув`язнення). Тобто, рішення відповідача ухвалено з порушенням ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
6.2. Крім того, судами першої та апеляційної інстанції було порушено частину другу статті 19 Конституції України, оскільки станом на 08.08.2018 та на час звернення до суду позивач не має статусу засудженого в розумінні статті 62 Конституції України Кримінального процесуального кодексу України, Кримінально - виконавчого кодексу України, Закону України "Про попереднє ув`язнення".
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений вироком Оболонського районного суду м.Києва від 07.04.2017 за ст.ст. 146 ч. 3, 127 ч. 2, 153 ч. 2, 289 ч. 3, 120 ч. 1, 342 ч. 2, 27 ч. 3, 353 ч. 2 70 Кримінального кодексу України до 11 років позбавлення волі.
8. З 23.05.2017 кримінальне провадження перебуває в провадженні Апеляційного суду м.Києва.
9. 08.08.2016 Міжрегіональною комісією з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції прийнято рішення оформлене протоколом № 16 щодо переведення ув`язненого ОСОБА_1 з державної установи «Київський слідчий ізолятор» до дільниці слідчого ізолятора при державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№35)».
10. 09.08.2019 ОСОБА_1 вибув з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" на підставі наряду Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 09.O8.2O19 №2.3-7817, про що державною установою "Київський слідчий ізолятор" 09.08.2018 направлено повідомлення до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та до Апеляційного суду м.Києва.
11. 10.08.2019 повідомлено про прибуття ОСОБА_1 до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)".
12. 15.08.2018 слідчим суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» уточнюючої заяви адвоката Костенка Вадима Павловича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 про незаконне перебування у місцях позбавлення волі та негайне звільнення винесено ухвалу у справі № 357/9368/18 (1-кс/357/3596/18), якою уточнюючу заяву задоволено частково, зобов`язано начальника Державної установи «Київський слідчий ізолятор» забезпечити невідкладне судово-медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_1 , доручено начальнику Шевченківського районного відділу поліції м. Києва провести дослідження фактів, викладених в заяві адвоката Костенка Вадима Павловича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 від 13.08.2018 та в іншій частині уточнюючої заяви відмовити.
13. Позивач вважаючи незаконним рішення від 08.08.2018 про переведення його з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" звернувся з відповідним позовом до суду.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
15. Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
16. Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
17. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
18. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
19. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
20. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
21. Відповідно до частини першої статті 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
22. Згідно зі статтею 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
23. Приписами статті 20 КПК зазначено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
24. Частиною першою статті 24 КПК передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
25. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є обвинуваченим у розумінні норм КПК.
26. Параграфом 1 глави 18 КПК встановлено порядок застосування запобіжних заходів, затримання особи в порядку кримінального провадження.
27. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (частина перша статті 206 КПК).
28. Частина перша статті 1 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення, встановлює, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
28. Статтею 22 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» встановлено, що нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
29. Крім того, частиною першою статті 306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК.
30. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання незаконним рішення відповідача щодо переведення ув`язненого ОСОБА_1 з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35), та наслідком цього стало застосування до нього недозволених методів фізичного впливу.
31. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 15 серпня 2018 року була прийнята ухвала слідчого судді з питання законності перебування ОСОБА_1 в ДУ «Білоцерківська ВК № 35. Тобто по суті розглядалися такі ж самі питання правомірності утримання ОСОБА_1 в місцях позбавлення волі.
32. Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що оскільки оскаржувані в цій справі дії щодо незаконного тримання в місцях позбавлення волі передбачено оскаржувати в порядку КПК України, колегія суддів вважає, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів також звертає увагу на те, що питання правомірності місцезнаходження ОСОБА_1 в ДУ «Білоцерківська ВК № 35 була предметом розгляду в порядку КПК України.
33. Здійснюючи касаційний перегляд справи та надаючи оцінку доводам касаційної скарги та її вимогам, колегія суддів зазначає, що цей висновок не суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 280/85/19, щодо застосування відповідних норм права при вирішенні спірних правовідносин.
34. Так, висновок Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що оскільки розгляд оскаржуваних дій врегульовано нормами КПК України то і оскарження таких дій повинно здійснюватися відповідно до норм КПК України.
35. Щодо застосування судів попередніх інстанції правових висновків, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 822/3059/17, колегія суддів зазначає, що відповідно частина 2 статті 43 КПК України встановлює, що засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. У зазначеній постанові йдеться мова про особу, відносно якої є вирок, який набрав законної сили.
36. У справі що розглядається відносно ОСОБА_1 відсутній вирок, який набрав законної сили. Тобто, суди попередніх інстанцій застосували правовий висновок Великої Палати до обставин справи які не є тотожними.
37. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
38. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
39. Європейський суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)".
40. Таким чином, зважуючи на тлумачення ЄСПЛ поняття "судом, встановленим законом", суд касаційної інстанції з метою дотримання юрисдикції, визначеної чинним законодавством України, виходячи з характеру спірних правовідносин, які підлягають врегулюванню в рамках іншого судочинства, дійшов висновку, що адміністративний суд не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно цих спірних правовідносин.
41. Враховуючи суть спірних правовідносин, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої та апеляційної інстанцій про підсудність цієї справи адміністративному суду та наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову, були помилковим.
42. За правилом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
43. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених, відповідно, статтями 238, 240 цього Кодексу.
44. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
45. З огляду на наведене, Верховий Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у справі.
46. Керуючись статтями 344 349 354 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 640/2265/19 скасувати.
3. Провадження у адміністративній справі № 640/2265/19 за позовом ОСОБА_1 до Міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції - закрити.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.О. Шишов
Судді: І. В. Дашутін
М.М. Яковенко