ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2024 року
м. Київ
справа №640/35340/21
адміністративне провадження № К/990/18200/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 640/35340/21
за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022, ухвалену у складі: судді-доповідача Губської Л.В., суддів Епель О.В., Карпушової О.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) з вимогами визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.10.2021 № НОМЕР_1.
На обґрунтування позову позивач зазначив, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, пред`явлено не за місцем виконання та з пропуском встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2021 №759/1165/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 122-2, частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 200, 00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.
На підставі вказаної постанови заступником начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Макаревич Я.А. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 19.10.2021.
Не погоджуючись з указаною постановою про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2022 позов задоволено:
- визнано протиправною і скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, винесену заступником начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Макаревич Яною Анатолівною 19.10.2021;
- стягнуто з Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Як установив суд першої інстанції, зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 . З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що виконавчий документ (постанова Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2021 № 759/1165/21) до виконання був пред`явлений з порушенням вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд першої інстанції зазначив, що нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо).
З урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2022 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи протилежне рішення по суті спору, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що порушення правил територіальної підвідомчості органу державної виконавчої служби може спричинити порушення прав боржника і, як наслідок, бути підставою для визнання постанови про відкриття виконавчого провадження протиправною.
Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, у спірних правовідносинах заява стягувача про порушення виконавчого провадження не містила відомостей про іншу адресу боржника; боржник отримав оскаржувану постанову засобами поштового зв`язку, що ним не заперечується та підтверджується наявними у матеріалах справи результатами відстеження поштового відправлення № 0314819832611.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції уважав, що у відповідача об`єктивно не могло виникнути сумнівів щодо порушення ним правил територіальної діяльності й не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження (повернення виконавчого документа), чи підстав для непроведення виконавчих дій.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції застосував пункт 10 частини четвертої статті 4 та частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування висновку щодо застосування указаних норм, викладених у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі 380/7750/20, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20.
Як зазначає позивач, у цих постановах Верховний Суд, серед іншого, сформулював правову позицію про те, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо фізичної особи-боржника має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення. Виконавець на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження має реальну можливість та зобов`язаний перевірити місцезнаходження боржника.
Позивач доводить, що за адресою, вказаною у виконавчому документі, на підставі якого відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, він не зареєстрований, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про неправомірність оскаржуваної постанови.
Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга надійшла до Суду 18.07.2022 та за наслідками автоматизованого розподілу передана на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.
Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2022 відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Вимоги до виконавчого документу регулюються статтею 4 Закону №1404-VIII, відповідно до частини першої якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
VI. Позиція Верховного Суду
Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що місце виконання рішення, визначене відповідачем на підставі місця проживання, що зазначене у виконавчому документі, не відповідало зареєстрованому місцю проживання позивача як боржника.
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції.
Місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині першій статті 24 Закону №1404-VIII, до яких законодавець відносить: місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.
Верховним Судом 31.03.2021 розглянуто справу № 380/7750/20, предметом якої була постанова про відкриття виконавчого провадження (з тією відмінністю, що ухвалена приватним, а не державним виконавцем), як на підставу для скасування якої позивач у справі також посилався на порушення встановлених у статті 24 Закону №1404-VIII правил визначення місця виконання рішення.
Особливістю спірних правовідносин у справі № 380/7750/20 було те, що виконавчий документ, поряд з відомостями про зареєстроване місце проживання боржника, містив також відомості про місце його фактичного проживання, і саме цьому місцю проживання боржника було віддано перевагу при визначені належного місця виконання відповідного виконавчого документа.
У вказаній справі Верховний Суд, відповідаючи на питання, які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні «місця виконання рішення», у значенні Закону №1404-VIII як умови, з якою пов`язана підвідомчість виконавчого документа приватному виконавцю з огляду на територіальні межі його діяльності, зазначив, що, спираючись на цільове тлумачення статті 24 Закону №1404-VIII, у системному зв`язку з іншими положеннями зазначеного Закону, таку її конструкцію можна пояснити тим, що виконавчі дії мають провадитися з урахуванням (в межах) дійсного/фактичного місця проживання боржника. Отже, примусове виконання рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення).
У постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, у якій, зокрема, вирішувалося питання відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, Верховний Суд дійшов висновку, що у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.
Статтею 19 Закону №1404-VIII встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.
Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов`язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.
У зв`язку з цим Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у постанові від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника.
При цьому Верховний Суд урахував, що Законом № 1404-VIII передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголосив, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону №1404-VIII.
В аспекті особливостей спірних правовідносин у справах № 380/7750/20 та № 380/9335/20, що полягала в наявності у виконавчому документі різних адрес боржника, Верховний Суд у справі № 380/9335/20 зазначив, що визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Виходячи з приписів статті 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.
Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд виходив з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом №1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи, у розумінні Закону №1382-IV.
Резюмуючи, Верховний Суд у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 зазначив, що за встановлених обставин справі [коли виконавчий документ поряд із зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання містить іще одну «адресу проживання»] визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника, відомості про яке виконавець зобов`язаний перевірити, виходячи із основних засад виконавчого провадження.
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що в межах спірних правовідносин оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята на підставі постанови Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2021 № 759/1165/21, у якій місцем проживання боржника (позивача) зазначено адресу « АДРЕСА_2 ».
Отже, постанова Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2021 № 759/1165/21, на підставі якої було прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, не містила альтернативних адрес місця проживання позивача, у зв`язку з чим його аргументи (з посиланням на правові висновки, викладені у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20) про протиправність оскаржуваної постанови через те, що державний виконавець не упевнився, що зазначена у постанові Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2021 № 759/1165/21 адреса проживання позивача є його зареєстрованим місцем проживання, є безпідставними.
Суд також уважає за необхідне звернути увагу на ще одну відмінність обставин цієї справи та справ № 380/7750/20 та № 380/9335/20, на які позивач посилається як на приклад неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Так, у справах № 380/7750/20 та № 380/9335/20 виконавчі провадження відкрито на підставі виконавчих написів нотаріуса, у яких адреса «місця проживання» (місця фактичного проживання) визначена ним самостійно або ж зі слів стягувача (із заяви про видачу виконавчого напису).
Водночас у цій справі виконавчим документом була постанова суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а відповідне місце проживання було визначено судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.07.2023 у справі № 211/4347/15-ц Верховний Суд уже оцінював юридичні наслідки відкриття виконавчого провадження на підставі рішення (ухвали) суду, у якому місцем проживання боржника зазначена адреса, що відрізняється від зареєстрованого місця проживання боржника.
Оцінюючи вказану особливість, у тому числі в аспекті висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 [що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника; щодо обов`язку виконавця упевнитися, що виконавчий документ поданий з дотриманням правил підвідомчості], Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що з огляду на обов`язок суду щодо належного повідомлення учасників справи про судові засідання та належне направлення процесуальних документів, можна стверджувати, що суд тримає під контролем відповідність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) учасників справи.
Отже, завдяки зазначеним вимогам процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов`язків й незловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом. З урахуванням викладеного, немає підстав вимагати від виконавця здійснення додаткової перевірки інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувана під час відкриття виконавчого провадження.
Водночас перед прийняттям виконавчого документа, пред`явленого до виконання, виконавець має упевнитися, що адреса місцезнаходження, місця проживання (перебування) боржника належить до території виконавчого округу приватного виконавця.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Закон не містить норми, що встановлює безпосередньо обов`язок виконавця перевірити інформацію про місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) сторін виконавчого провадження.
Якщо інформація про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника, що міститься у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації.
Суд ураховує, що справа № 211/4347/15-ц, у якій Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов зазначених висновків, є цивільною, і що таких висновків Суд дійшов, аналізуючи положення Цивільного процесуального кодексу України. Водночас КУпАП, за правилами якого було ухвалено постанову від 11.03.2021 у справі № 759/1165/21, також містить положення, що зобов`язують суд при розгляді справи визначити місце проживання особи.
Так, статтею 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол (у якому обов`язково зазначається місце проживання/перебування особи) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
У статті 283 КУпАП передбачено, що, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі. Постанова повинна містити, зокрема, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування.
З урахуванням викладеного, Суд уважає, що висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.07.2023 у справі № 211/4347/15-ц можуть бути застосовані до обставин цієї справи.
Доводи позивача про те, що Святошинський районний суд міста Києва справу № 759/1165/21 розглянув за його відсутністю і місця проживання позивача не з`ясовував, Суд відхиляє, адже як убачається зі змісту постанови від 11.03.2021 у справі № 759/1165/21 позивач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений, а підставою для розгляду справи за відсутності позивача була його заява, у якій він визнав вину у вчинені відповідних адміністративних правопорушень та просив розглядати справу без його участі.
З обставин, установлених судом апеляційної інстанції, також випливає, що позивач отримав оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, указаною у постанові Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2021 у справі № 759/1165/21, як місце проживання.
З урахуванням викладеного, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що зазначені у виконавчому документі відомості про місце (фактичного) проживання позивача були недостовірними і вимагали додаткової перевірки та/або не могли вважатися місцем проживання/перебування для цілей визначення місця виконання рішення за правилами частини першої статті 24 Закону №1404-VIII.
З огляду на вказані обставини у сукупності у спірних правовідносинах також відсутні підстави вважати, що примусове виконання рішення не було «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування позивача, унаслідок чого були порушені права позивача як учасника виконавчого провадження.
Зміст статті 24 Закону №1404-VIII та висновки Верховного Суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 щодо її правильного застосування, на які посилається позивач, не свідчать про неможливість відкриття виконавчого провадження, виходячи з місця перебування (місця фактичного проживання), про що помилково зазначає позивач у касаційній скарзі.
Таким чином, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в спірних правовідносинах відповідач не мав підстав для повернення виконавчого документа у зв`язку з тим, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Беручи до уваги встановлені у цій справі фактичні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що в спірних правовідносинах державний виконавець на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження не був зобов`язаний самостійно встановлювати адресу боржника, відповідно не здійснення дій щодо перевірки місця реєстрації позивача як боржника не може свідчити про те, що виконавче провадження було відкрито протиправно.
Отже, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновками про відсутність підстав для задоволення позову.
Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що підстави для його скасування чи зміни відсутні.
VII. Судові витрати
Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022 залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко