ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №640/5486/19
адміністративне провадження №К/9901/36601/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Жука А. В.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року (прийняту у складі головуючого судді - Амельохіна В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі №640/5486/19 (головуючий - Оксененко О.М., судді: Лічевецький І.О., Мельничук В.П.)
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У квітні 2019 року громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просив визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо внесення подання про позбавлення позивача статусу біженця та визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 28.03.2019 №101-19 про позбавлення позивача статусу біженця.
2. В обґрунтування позову вказує, що Державною міграційною службою України протиправно прийнято оскаржуване рішення за відсутності правових підстав, а Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області протиправно внесено подання про позбавлення позивача статусу біженця.
Позивач зазначає, що до кримінальної відповідальності на території України не притягався, підозри у вчиненні будь-якого злочину йому на території України оголошено не було, що свідчить про незаконність оскаржуваного рішення Державної міграційної служби щодо позбавлення позивача статусу біженця.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (м. Київ, 02152, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) щодо внесення подання від 27.03.2019 про позбавлення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 статусу біженця.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) від 28.03.2019 №101-19 про позбавлення статусу біженця.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте на підставі клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24.12.2017 №14/3/2-27529; подання Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 23.03.2018 та подання Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України від 27.03.2019 №664/01/40-2019 про позбавлення статусу біженця. Разом з тим, перелічені документи не є доказами, які підтверджують, що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України, а надані документи лише повідомляють про знаходження позивача у міжнародному розшуку.
5. Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що знаходження позивача у міжнародному розшуку автоматично не свідчить про здійснення ним діяльності, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
6. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у справі відсутні докази, які б свідчили, що ДМС України до вирішення питання про позбавлення позивача статусу біженця звертався із відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо позивача.
7. Судами встановлено, що до матеріалів адміністративної справи №640/5486/19 після прийняття судового рішення від 26.12.2018 у справі №826/8764/18 було додано лише лист ДМС України від 27.03.2019 №8.5-2422/2-19 про проведення процедурних заходів щодо позбавлення позивача статусу біженця, яким надіслано подання Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України від 27.03.2019 №664/01/40-2019 та подання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо внесення подання від 27.03.2019 про позбавлення позивача статусу біженця. При цьому ДМС України рішення від 28.03.2019 №101-19 прийнято на тій самій підставі, що й рішення від 20.04.2018 №135-18 про позбавлення статусу біженця, однак, в даному випадку без проведення процедури щодо позбавлення особи статусу біженця та, як і раніше, за відсутності будь-яких доказів, які свідчать про те, що позивач займається діяльністю, яка становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
8. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області суди виходили з того, що обставини, покладенні в обґрунтування наявності підстав для позбавлення позивача статусу біженця в оскаржуваному рішенні, були відомі відповідачам ще на момент винесення рішення ДМС України від 20.04.2018 №135-18 про позбавлення статусу біженця, фактично досліджувались судом першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №826/8764/18 та були визнані такими, що належними та допустимими доказами не підтвердженні.
9. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області не було дотримано процедури внесення подання про позбавлення позивача статусу біженця, оскільки позивача не було повідомлено у письмовий формі про наявність підстав для втрати чи позбавлення його статусу біженця; не було повідомлено позивача, що він має право брати участь у розгляді матеріалів шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. 27.12.2019 відповідачем (касатор) подано касаційну скаргу.
У касаційній скарзі представник позивача просить:
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
11. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»), процесуального права (ст.ст. 6,77,90 та 242 КАС України та без врахування обставин, що мали значення для вірного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
12. Вказує, що судами не враховано, що відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення, зокрема, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і не наділено повноваженнями перевіряти достовірність інформації, наданої уповноваженим органом - поліцією.
13. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
14. Ухвалою Верховного Суду від 02.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі №640/5486/19.
15. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2019 для розгляду справи №640/5486/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.
16. Ухвалою судді Верховного Суду від 14.04.2020 дану адміністративну справу прийнято до провадження в складі зазначеної колегії та призначено її до попереднього касаційного розгляду.
IІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням ДМС України про позбавлення позивача статусу біженця від 20.04.2018 №135-18 відповідно до частин п`ятої та чотирнадцятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та підпункту "б" пункту 7.7 розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року №649, прийнято рішення про позбавлення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 статусу біженця у зв`язку із тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
18. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач оскаржив його до Окружного адміністративного суду міста Києва.
19. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 у справі №826/8764/18 позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про позбавлення статусу біженця від 20.04.2018 №135-18.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018р. скасовано в частині стягнення на користь Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06.08.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 залишено без змін.
20. Рішенням ДМС України про позбавлення позивача статусу біженця від 28.03.2019 №101-19 відповідно до частин п`ятої та чотирнадцятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та підпункту "б" пункту 7.7 розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, прийнято рішення про позбавлення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 статусу біженця у зв`язку із тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
21. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що процедура позбавлення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 статусу біженця ініційовано Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області у зв`язку з надходженням листа ДМС від 27.03.2019 №8.5-2422/2-19 про проведення процедурних заходів щодо припинення стосовно вказаної особи статусу біженця, яким надіслано подання Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України від 27.03.2019 №664/01/40-2019 щодо позбавлення статусу біженця громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
22. За результатами розгляду подання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 27.03.2019 та матеріалів справи №2017KYIV0025 було встановлено, що 03.01.2018 на адресу ДМС надійшло клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24.12.2017 №14/3/2-27529 щодо позбавлення статусу біженця громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
23. Позбавлення позивача статусу біженця мотивоване тим, що за результатами розгляду подання Управління від 23.03.2018 та матеріалів справи №2017КYIV0025 встановлено, що позивач згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу перебуває у міжнародному розшуку на підставі виявлених фактів організації ним міжнародного наркотрафіку важких наркотиків. При цьому за захистом в Україні позивач звернувся з метою уникнення кримінальної відповідальності, надавши при цьому підроблені документи.
24. Як слідує з надісланих матеріалів ГУБКОЗ СБУ, зазначена діяльність позивача може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров`ю населення України.
25. У результаті аналізу витягів з обліків Генерального секретаріату Інтерполу ДМС України встановлено, що підставою для оголошення Республікою Білорусь позивача у міжнародний розшук з 2014 року стало обвинувачення його у здійсненні злочинів, пов`язаних із незаконним обігом наркотиків, а саме: у 2009 році позивач зі співучасниками став членом організованої групи, яка входила до складу міжнародної організованої злочинної групи, створеної у 2008 році для отримання прибутку від незаконного обігу наркотиків в Росії, Таджикистані, Казахстані та Білорусі.
26. З 26.04.2010 до 02.05.2010 позивач та його співучасники закупили в Росії особливо небезпечний наркотик - героїн з наміром транспортувати, зберігати та перепродавати його в Білорусі незаконно. Так, у квітні 2010 року позивач організував покупку не менше 46 кг героїну в Росії (Омськ), але його співучасникам не вдалося транспортувати наркотики до Білорусі, оскільки вони були затримані російською міліцією 27.04.2010 та 46 673,5 г героїну вилучено.
27. У серпні 2010 року позивач також організував покупку не менше 27,5 кг героїну в Росії (м. Перм) для транспортування наркотиків до Білорусі автотранспортом для перепродажу, але 08.09.2010 білоруська міліція зупинила машину на шосе у Вітебській області (Республіка Білорусь) та вилучила 27 775,3 г героїну.
28. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
29. Конституція України.
29.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
30.1. Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
30.2. Частиною сьомою статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
30.3. Згідно частини восьмої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п`ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
30.4. Згідно із частиною дев`ятою статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30.5. Відповідно до положень частини десятої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
30.6. Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
30.7. Частиною чотирнадцятою статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30.8. Відповідно до частини шістнадцятої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз`ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.
31. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що рішення про позбавлення особи статусу біженця може бути прийнято, якщо ця особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України, на підставі відповідного клопотання органу Служби безпеки України та на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів.
IV. Позиція Верховного Суду
32. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Оцінюючи доводи касаційної скарги колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.
34. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуване рішення прийняте на підставі клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24.12.2017 №14/3/2-27529; подання Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 23.03.2018 та подання Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України від 27.03.2019 №664/01/40-2019 про позбавлення статусу біженця. Разом з тим, суди попередніх інстанцій з огляду на судові рішення у адміністративній справі № 826/8764/18, перелічені документи не є доказами, які підтверджують, що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України, а надані документи лише повідомляють про знаходження позивача у міжнародному розшуку.
35. В обґрунтування необхідності позбавлення позивача статусу біженця відповідачем надано копії наступних документів: лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства від 23.01.2018 №8.5-2013/8-18, у якому зазначав про клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24.12.2017 №14/3/2-27529; клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24.12.2017 №14/3/2-27529, у якому вказано, що згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу перебуває у міжнародному розшуку на підставі виявлених фактів організації ним міжнародного наркотрафіку «героїну» в особливо великих розмірах, що може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України; за наявними даними позивач з метою уникнення кримінальної відповідальності шляхом використанням підроблених документів, в поточному році отримав статус біженця, з урахуванням чого вбачається за доцільне розглянути питання щодо позбавлення позивача статусу біженця; лист Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 20.11.2017 №ІР/688/16/Е20/34939/SD6/А3/1, у якому повідомлено Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України про те, що згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу станом на 17.11.2017 позивач значиться у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Республіки Білорусь за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 285, частиною першою статті 14, частиною четвертою статті 238 Кримінального кодексу Республіки Білорусь; витяг з обліків Генерального секретаріату Інтерполу, з якого вбачається, що позивач, перебуває у міжнародному розшуку.
36. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 72 КАС України).
37. Частиною другою статті 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
38. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надані відповідачем документи не є доказами, які підтверджують, що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України. При цьому знаходження позивача у міжнародному розшуку автоматично не свідчить про здійснення ним діяльності, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
39. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування, не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
40. Крім того, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що ймовірна причетність позивача до організації міжнародного наркотрафіку у 2010 році на території інших країн, становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
41. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що до вирішення питання про позбавлення позивача статусу біженця відповідач звертався із відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо позивача.
42. Враховуючи викладене, з урахуванням висновків судів у справі № 826/8764/18 суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позбавлення позивача статусу біженця здійснено за відсутності правових підстав, визначених частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
43. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що оскільки при внесенні подання про позбавлення позивача статусу біженця Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області обставини, покладенні в обґрунтування наявності підстав для позбавлення позивача статусу біженця в оскаржуваному рішенні, були відомі відповідачам ще на момент винесення рішення ДМС України від 20.04.2018 №135-18 про позбавлення статусу біженця, та фактично досліджувались судом першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №826/8764/18, такі доводи були визнані такими, що належними та допустимими доказами не підтверджені.
Крім того необхідно зазначити, що судові рішення першої та апеляційної інстанції у справі №826/8764/18 були залишені без змін постановою Верховного Суду від 06.08.2019 (адміністративне провадження № К/9901/12180/19)
44. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача.
45. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
46. Доводи відповідача, про те, що відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення, зокрема, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і не наділено повноваженнями перевіряти достовірність інформації, наданої уповноваженим органом - поліцією колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки судам першої та апеляційної інстанцій встановлено, що після прийняття судового рішення від 26.12.2018 у справі №826/8764/18 відповідачем додано лише лист ДМС України від 27.03.2019 №8.5-2422/2-19 про проведення процедурних заходів щодо позбавлення позивача статусу біженця, яким надіслано подання Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України від 27.03.2019 №664/01/40-2019 та подання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо внесення подання від 27.03.2019 про позбавлення позивача статусу біженця.
47. При цьому колегія суддів Верховного Суду враховує, що рішення про позбавлення особи статусу біженця може бути прийнято, якщо ця особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України, на підставі відповідного клопотання органу Служби безпеки України та на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів.
48. Згідно із частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
49. При цьому, колегія суддів звертає увагу на прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, який у рішенні у справі "Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia" вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення "національної безпеки", що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
50. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
51. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
Жук А. В.
Білак М. В.
Калашнікова О. В.,
Судді Верховного Суду