№ 640/6858/17

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 640/6858/17

провадження № 61-12373св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прокопченка Сергія Валерійовича на рішення Київського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2018 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Котелевець А. В., Овсяннікової А. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 травня 2003 року вона отримала у дар від своєї матері ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування.

26 червня 2009 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування зазначеної квартири, за яким право власності на зазначену квартиру перейшло до відповідача.

Під час підписання договору дарування вона не у повній мірі усвідомлювала наслідки укладеного договору, оскільки на той час їй було лише 16 років. Після укладання договору вона продовжувала проживати разом із батьками у спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги, відповідач у спірній квартирі не проживав.

Вважає, що вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, її волевиявлення на дарування квартири було відсутнім, тому договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини третьої статті 203 ЦК України, а також є фіктивним.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування квартири, укладений між нею та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторони оспорюваного правочину мали повне уявлення про предмет договору, його наслідки та досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Також місцевий суд дійшов висновку про те, що сторонами не надано доказів наявності у сторін оспорюваного договору умислу на укладення фіктивного правочину. Послідуючі дії щодо відчуження квартири свідчать про реальність договору.

Суд не застосовує позовну давність, оскільки згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як про її застосування було заявлено третьою особою, яка відповідно до статті 48 ЦПК України не є стороною у спорі.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Прокопченка С. В. залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прокопченко С. В. подав касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 в силу свого віку (16 років) на час підписання договору дарування повністю не усвідомлювала правової природи даного правочину, наслідків правочину, а також була введена в оману щодо її правового статусу як власника квартири, в тому числі під впливом здійснення подальших маніпуляцій із квартирою. Позивач під час розгляду справи неодноразово зазначала про те, що відповідач після укладення договору дарування не проживав у спірній квартирі, натомість у ній залишилися проживати ОСОБА_1 із своїми батьками, що було також підтверджено самим відповідачем. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відсутня інформація щодо переходу права власності на спірну квартиру від ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , що ставить під сумнів об`єктивність та обачність суду при встановленні обставин справи. Суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що позивач наполягала на допиті свідків, не надав правової оцінки доказам примусового виселення позивача із спірної квартири та не прокоментував наявність відкритого кримінального провадження. Позивач при укладенні спірного договору з огляду на вік припустилася помилки щодо фактичних обставин правочину, її волевиявлення не відповідало внутрішній волі, не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Факт реєстрації позивача за іншою адресою не спростовує факту її проживання у спірній квартирі.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 червня 2009 року між позивачем ОСОБА_1 , як дарувальником та відповідачем ОСОБА_2 , як обдарованим, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І. та зареєстровано у реєстрі за № 1502.

Із змісту договору дарування судами встановлено, що під час укладання договору особу сторін встановлено, їх дієздатність та належність ОСОБА_1 спірної квартири перевірено.

Своїм особистим підписом ОСОБА_1 підтвердила, що дарування здійснюється за її доброю волею. Також сторонами підтверджено, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

25 червня 2009 року ОСОБА_1 була зареєстрована як Фізична особа-підприємець, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Харкова.

01 серпня 2019 року справа № 640/6858/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку з цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Відповідно до частини третьої статті 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування відповідно до статті 229 ЦК України, оскільки під час укладення договору було встановлено особу сторін, їх дієздатність та належність спірної квартири позивачу. Крім того, ОСОБА_1 своїм особистим підписом підтвердила, що дарування спірної квартири здійснюється за її доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Позивачу було роз`яснено про посвідчення заповіту, договору довічного утримання, але вона наполягала на посвідченні договору дарування, що підтвердила своїм особистим підписом.

Також є правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про недоведеність позовних вимог про укладення між сторонами фіктивного правочину, з огляду на таке.

Як зазначено вище, відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною першою статті 722 ЦК України передбачено, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно з частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, та правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного позивачем договору дарування недійсним, оскільки позивачем не доведено відсутність наміру щодо реального переходу права власності на нерухоме майно від неї до відповідача, правильно врахувавши, що обдарованим здійснено державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно, що спростовує доводи касаційної скарги про фіктивність оспорюваного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач при укладенні спірного договору з огляду на вік припустилася помилки щодо фактичних обставин правочину, її волевиявлення не відповідало внутрішній волі, не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України). Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження (частина перша статті 25 ЦК України).

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (абзац другий частини першої статті 30 ЦК України).

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України) Повну цивільну дієздатність має, зокрема фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (згідно із частиною першою статті 34 ЦК України). Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов`язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (частини четверта та п`ята статті 35 ЦК України).

Враховуючи викладене, на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 мала повний обсяг цивільної дієздатності, була здатна своїми діями набувати права, створювати обов`язки, тобто усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що позивач наполягала на допиті свідків, є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які клопотання щодо виклику та допиту свідків.

Також необґрунтованими є посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не прокоментував наявність відкритого кримінального провадження, оскільки сам по собі факт порушення кримінального провадження не є беззаперечним доказом вчинення протиправних дій іншими особами, а обвинувальний вирок суду, яким було б підтверджено факт незаконного виселення позивача із спірної квартири, відсутній.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прокопченка Сергія Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська