ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
03 березня 2020 року
справа №640/6912/19
адміністративне провадження №К/9901/1728/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року у складі судді Федорчука А.Б.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у складі суддів Ключковича В.Ю., Парінова А.Б., Беспалова О.О.
у справі №640/6912/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс"
до Офісу великих платників податків ДФС
про визнання протиправною та скасування податкової вимоги
У С Т А Н О В И В:
РУХ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2019 року №Ю-4824-25, з мотивів безпідставності її прийняття.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. 18 вересня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, відмовив у задоволенні позову.
3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що оскільки саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску, то знаходження позивача станом на момент прийняття оскаржуваної вимоги на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на підконтрольній території, свідчить про правомірність прийняття такої вимоги, адже у зв`язку із зміною основного місця обліку позивача відновлено обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску та можливість застосування до такого платника податків заходів впливу, стягнення і відповідальності за порушення вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі №640/6912/19 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Суди попередніх інстанцій установили, що до 29 грудня 2018 року Товариство знаходилось на обліку у Маріупольській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.
29 грудня 2018 року відповідно до рішення про зміну основного місця обліку та переведення на облік до контролюючого органу, що здійснює супроводження великих платників податків, чи іншого контролюючого органу №42317/6/99-99-07-06-01-15-ВПП змінено основне місце обліку Товариства шляхом переведення до Офісу великих платників податків ДФС.
Відповідач вказував, що з 01 січня 2019 року позивач перебуває на обліку в Запорізькому управлінні Офісу великих платників податків ДФС.
11 березня 2019 року Офіс великих платників податків ДФС сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4824-25, відповідно до якої станом на 28 лютого 2019 року заборгованість Товариства зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені складає 2 184 259,87 грн, з яких: сума недоїмки - 1 374 270,86 грн, сума штрафу - 1 526,47 грн, пені - 808 462,54 грн.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. У доводах касаційної скарги позивач вказує, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин пункт 9-3 статті 4 Закону України Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази, не встановили фактичні обставини справи. Зокрема, не встановили, що частина заборгованості сформувалася у жовтні-грудні 2018 року, коли на платника розповсюджувалася дія пункт 9-3 статті 4 Закону №2464-VI. Не встановили, що за січень та лютий 2019 року позивач сплатив задекларовані ним суми ЄСВ. Крім того, наголошує, що на момент винесення спірної вимоги термін сплати ЄСВ за лютий 2019 року ще не сплив.
8. У відзиві на касаційну скаргу позивача податковий орган посилаючись на її необґрунтованість, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
9. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464.
Частина перша статті 2.
Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Частина друга статті 6.
Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Частини п`ята, сьома, восьма статті 9.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частини перша, дуга, четверта 4 статті 25.
Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Пункт 9-3 Перехідних положень (з 13 березня 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 2 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4).
Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
10. Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09ю2014 №1669.
Стаття 1
Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
11. 30 жовтня 2014 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
05 листопада 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р" дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р зупинено.
02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (втратило чинність), від 02 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено м. Маріуполь.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року №1669-VІІ прийнято з метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
13. Платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
14. Водночас, Закон №2464 не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
15. Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
16. Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
17. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
18. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
19. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час винесення спірної вимоги позивач не перебував на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, а тому вимога про плату боргу (недоїмки) від 11 березня 2019 року №Ю-4824-25 є законною та такою, що не підлягає скасуванню.
20. Верховний Суд вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на наступне.
21. Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство до 29 грудня 2018 року знаходилось на обліку у Маріупольській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.
22. Суди попередніх інстанцій не встановили за який період виникла заборгованість позивача зі сплати ЄСВ. Також не встановили, в якому розмірі і за який період Товариство декларувало ЄСВ, чи сплачувало задекларовані суми.
23. Міністерством фінансів України наказом від 07.04.2016 № 422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за № 751/28881).
Пунктом 2 Розділ І цього Порядку визначено, що інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення (пункт 1 підрозділ 1 Розділ ІІ Порядку).
В матеріалах справи відсутні звіти платника єдиного внеску та інтегрована картка платника на дату формування спірної вимоги, а саме 28 лютого 2019 року та весь період виникнення недоїмки, яка є предметом цієї вимоги, що унеможливлює встановлення періоду виникнення боргу та суми такої заборгованості. Суди попередніх інстанцій зазначені документи не витребували та дослідили.
24. Суди попередніх інстанцій не встановили чи подавав позивач заяву про звільнення від сплати ЄСВ.
25. Відповідно до витягу з інформаційної бази податкового органу, наявного у матеріалах справи, нарахування заборгованості позивачу відбулося за період з жовтня 2018 року, тобто на час перебування позивача на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція.
26. Суди попередніх інстанцій не надали оцінку тому чи були у відповідача правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу від 11 березня 2019 року №Ю-4824-25 про сплату боргу (недоїмки) за період з жовтня 2018 року по 29 грудня 2018 року, ураховуючи, що позивач у вказаний період за законом був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та його своєчасної сплати, а орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464.
Суди попередніх інстанцій не врахували позицію Верховного Суду у справі № 812/5/17.
27. Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що згідно з вказаним розрахунком позивачу нараховувалася заборгованість за лютий 2019 року. Суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку вказаним обставинам з урахуванням приписів частини восьмої статті 9 Закону №2464 щодо терміну сплати єдиного внеску, нарахованого за календарний місяць.
28. Суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимог статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України не витребували та не дослідили докази, що мають істотне значення для вирішення справи.
29. Приписи Глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
30. Поряд з цим, посилання позивача в касаційній скарзі на платіжні доручення про сплату ЄСВ за січень-лютий 2019 року, копії яких надані до касаційної скарги, Суд не приймає в силу приписів частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вказані документи є новими доказами у справі, які не були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
31. За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
32. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
33. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
34. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
35. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
36. Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
37. За правилами пункту 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
38. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанції порушили принцип офіційного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі №640/6912/19 скасувати.
Справу №640/6912/19 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: С. С. Пасічник
В. П. Юрченко