ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 640/7737/21
адміністративне провадження № К/990/23932/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції у письмовому провадженні адміністративну справу № 640/7737/21
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022, прийняте у складі: головуючого судді Добрівської Н.А., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, ухвалену у складі: головуючої судді Шелест С.Б., суддів Кузьмишиної О.Є., Пилипенко О.Є.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач) з вимогами:
- визнати протиправним наказ відповідача від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у частині формулювання причин звільнення;
- зобов`язати відповідача у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням ДФС України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України»;
- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 34 000,00 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 25.02.2021 по день фактичної виплати такої допомоги.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що у зв`язку з порушеннями законодавства про працю, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, він звернувся до відповідача із заявою про звільнення, відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Розглянувши вказану заяву, відповідач не визнав зазначені у ній порушення та звільнив його відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» (за власним бажанням).
Позивач доводить, що відповідач не мав права на власний розсуд обирати підставу звільнення, якщо вважав, що зазначені в заяві про звільнення, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, причини є необґрунтованими.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №826/6889/17 визнано протиправним і скасовано наказ ДФС України від 28.04.2017 №985-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 29.04.2017.
4. Рішення суду у цій частині залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019.
5. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №826/6889/17 наказом ДФС України від 22.01.2021 №43-о «Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 » скасовано наказ ДФС України від 28.04.2017 №985-о та поновлено позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 29.04.2017.
6. 03.02.2021 позивач звернувся до ДФС України із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України [якщо роботодавець не виконує законодавство про працю] у зв`язку із тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №826/6889/17 встановлено факт невиконання ДФС України вимог частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
7. Наказом ДФС України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача, відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу», звільнено 24.02.2021 з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України); підстава: заява ОСОБА_1 .
8. 26.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу від 16.02.2021 №112-о в частині формулювання підстави звільнення.
9. Стверджуючи, що змін до вказаного наказу відповідач не вніс, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, у задоволенні позову відмовлено.
11. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у випадку волевиявлення працівника звільнитися з роботи з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, працівник зобов`язаний письмово повідомити роботодавця про ті порушення законодавства чи умов трудового та колективного договорів, в зв`язку з якими він бажає розірвати трудовий договір.
12. Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, позивачем не було повідомлено про будь-які конкретні дії чи бездіяльність, які виходять за межі трудових відносин, порушують трудові права позивача, законодавство України про працю, умови колективного чи трудового договору, а отже, відповідач при розгляді заяви був позбавлений можливості встановити факт порушень законодавства щодо позивача, а самого лише бажання позивача для звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, як було зазначено, недостатньо.
13. Суд апеляційної інстанції також додав, що обставини порушення відповідачем вимог законодавства про працю при прийнятті наказу від 28.04.2017 №985-о, на які посилався позивач, були предметом окремого судового розгляду, за результатами якого судом вжито заходів судового захисту порушених прав позивача - скасовано наказ та поновлено його на роботі.
14. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що правовідносини, які виникли між позивачем та ДФС України у зв`язку з прийняттям наказу про звільнення є такими, що вичерпали свою дію, у зв`язку з чим вони не можуть бути самостійною підставою для звільнення позивача на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки не є такими, що мають місце на момент подання позивачем відповідної заяви про звільнення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
15. 05.09.2022 до Суду від позивача надійшла касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, у якій він просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
16. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в оскаржуваних судових рішеннях судами попередніх інстанцій застосовано частину третю статті 38 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 821/1685/16, від 26.02.2020 у справі №523/13883/17 та від 20.01.2021 у справі №522/18387/17.
17. Як зазначає позивач, у вказаних постановах Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої роботодавець не може самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються.
18. З урахуванням викладеного позивач доводить, що, не визнавши зазначені позивачем у заяві про звільнення, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, порушення трудового законодавства, відповідач не мав правових підстав розцінювати цю саму заяву як заяву про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з чим не міг звільнити позивача з підстав, передбачених частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу».
19. Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
20. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів ОСОБА_2., Шевцової Н.В.
21. У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку (рішення ВРП від 10.08.2023 №815/0/15-23 та обранням судді Шевцової Н.В. до Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 18.07.2023) призначено повторний автоматизований розподіл справи №640/7737/21.
22. За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
23. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
24. Відповідно до частин першої-третьої статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
25. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
26. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
27. Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
28. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому, відповідно до законодавства, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
29. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
30. Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
31. Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
VI. Позиція Верховного Суду
32. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача відповідно до частини першої статті 86 Закону №889-VIII (за власним бажанням) на підставі заяви, у якій позивач просив звільнити його з підстав, передбачених частиною третьою статті 86 Закону №889-VIII та частиною третьою статті 38 КЗпП України, - за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
33. Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості звільнення працівника «за власним бажанням» (відповідно до частини першої статті 86 Закону №889-VIII або частини першої статті 38 КЗпП України) на підставі заяви, поданої відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, якщо роботодавець не визнає зазначені у заяві порушення законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
34. У постанові Верховного Суду від 26.11.2020 №821/1685/16, на яку позивач посилається як на приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 38 КЗпП України, та у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №813/2869/17 зазначено, що звільнення особи, яка є державним службовцем, з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України узгоджуються з положеннями частини третьої статті 5 Закону №889-VIII, відповідно до яких дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом № 889-VIII.
35. Верховний Суд у вказаних постановах дійшов висновку, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. Строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (частина 3 статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
36. Як установили суди попередніх інстанцій, у заяві від 03.02.2021 позивач просив звільнити його на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку із тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 №826/6889/17 встановлено факт невиконання ДФС України частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
37. Водночас оскаржуваним наказом ДФС України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено відповідно до частини першої статті 86 Закону №889-VIII.
38. Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач, не погодившись з існуванням порушень законодавства про працю, самостійно змінив правову підставу для припинення державної служби - з частини третьої статті 38 КЗпП України на частину першу статті 86 Закону №889-VIII.
39. Аргументи судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не повідомлено про будь-які конкретні дії чи бездіяльність, які виходять за межі трудових відносин, порушують трудові права позивача, законодавство України про працю, умови колективного чи трудового договору, у зв`язку з чим подану заяву не можна розцінювати як заяву про звільнення, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, Суд відхиляє.
40. Описаний у судових рішеннях судів попередніх інстанцій зміст заяви позивача дає підстави для висновку, що вона містила правову причину звільнення - посилання на частину третю статті 38 КЗпП України, а як на фактичну причину звільнення позивач посилався на порушення частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2, що були встановлені у справі №826/6889/17.
41. Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №826/6889/17 встановлено порушення відповідачем [ДФС України] вимог пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у справі №826/6889/17, щодо пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби у разі припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, ліквідацією державного органу, реорганізацією державного органу, а також положень частини першої статті 42 КЗпП України щодо забезпечення переважного права працівника на залишення на роботі.
42. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що в спірних правовідносинах відповідач правомірно обрав, як підставу звільнення позивача, частину першу статті 86 Закону №889-VIII ґрунтується на неправильному застосуванні частини третьої статті 38 КЗпП України.
43. Суд також не погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції, якими він доповнив праву позицію суду першої інстанції, які полягають у тому, що правовідносини, що виникли між позивачем та ДФС України у зв`язку з прийняттям наказу про звільнення від 28.04.2017 №985-о, є такими, що вичерпали свою дію, адже обставини порушення ДФС України вимог законодавства про працю при прийнятті вказаного наказу, на які посилався позивач у заяві про звільнення, були предметом окремого судового розгляду, за результатами якого судом вжито заходів судового захисту порушених прав позивача - скасовано наказ і поновлено його на роботі.
44. З огляду на безперервність трудових відносин через поновлення позивача на посаді, встановлені судовим рішенням порушення законодавства про працю не можна кваліфікувати як такі, що не стосуються цих спірних правовідносин.
45. У вже згаданих постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №813/2869/17, від 26.11.2020 №821/1685/16 зазначено, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства, факт усунення таких порушень та відсутність негативних наслідків для працівника від таких порушень не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні його за частиною 3 статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Отже, для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України достатньо самого факту невиконання роботодавцем законодавства про працю.
46. У пункті 61 постанови від 12.02.2020 у справі №813/2869/17 Верховний Суд у контексті вказаних висновків зазначив, що судове рішення у спорі між державним службовцем і суб`єктом призначення, яким встановлені порушення законодавства про працю, є належним доказом для цілей застосування частини третьої статті 38 КЗпП України. Поновлення порушених трудових прав державного службовця за наслідками розгляду судової справи не «вичерпує» значення встановлених під час розгляду справи порушення законодавства про працю.
47. Так, Верховий Суд зазначив, що: « 61. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що факт порушення Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області законодавства про працю встановлено у судовому порядку під час розгляду цієї справи та справи № 813/5855/15. Судами у цих справах встановлено, що позивач у вересні 2015 року був незаконно звільнений з посади начальника відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області, відповідачем тривалий час не виконувалось рішення суду про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню, у справі № 813/5855/15 та винесено протиправний наказ від 18 липня 2017 року № 137/8 «Про відрядження»».
48. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 26.11.2020 №821/1685/16, у якій зазначив, що: «Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що факт порушення Головним територіальним управлінням юстиції у Херсонській області законодавства про працю встановлено у судовому порядку під час розгляду справи № 821/1309/16. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України (в редакції, що була чинною на час виникнення рішень) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів зазначає, що обставини встановлені в адміністративній справі № 821/1309/16, не потребують доказування, а порушення відповідачем трудового законодавства (частина 3 статті 38 КЗпП України) встановлено рішенням суду, що набрало законної сили»».
49. З урахуванням викладеного помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що для цілей застосування частини третьої статті 38 КЗпП України державний службовець не може посилатися на порушення законодавства про працю, встановлені судовим рішенням, яким його порушені трудові права були поновлені.
50. Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
51. Беручи до уваги, що відповідач протиправно змінив причину звільнення позивача, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про визнання протиправним наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у частині формулювання причин звільнення та про зобов`язання відповідача внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням ДФС України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України».
52. Вимоги позивача про зобов`язання відповідача вчинити вказані дії упродовж трьох днів з дня набрання рішенням законної сили задоволенню не підлягають.
53. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
54. Отже, обов`язок виконати судове рішення у відповідача (боржника) настає з моменту набрання ним законної сили (за винятком окремих випадків звернення судового рішення до негайного виконання). Примусове виконання рішень суду, не виконаних боржниками самостійно, забезпечується державою в порядку, установленому Законом України «Про виконавче провадження».
55. Щодо вимог позивача про стягнення вихідної допомоги у розмірі 34 000,00 грн і середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, Суд зазначає таке.
56. Зі змісту статті 44 КЗпП України випливає, що у разі звільнення працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП України) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
57. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
58. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
59. Унаслідок неправильного застосування положень частини третьої статті 38 КЗпП України суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставини, необхідні для вирішення вказаних позовних вимог, а саме: умов колективного договору (щодо розміру вихідної допомоги), а в разі відсутності колективного договору - середньомісячного заробітку позивача; середньоденного заробітку позивача для цілей обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку у порядку, встановленому статтею 117 КЗпП України.
60. Відповідно до меж перегляду судом касаційної інстанції, установлених статтею 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
61. Отже, Суд позбавлений можливості самостійно встановити вказані обставини.
62. Частиною першою статті 351 КАС України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
63. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
64. Таким чином, у частині вимог про визнання протиправним наказу про звільнення у частині формулювання підстав звільнення та про зобов`язання відповідача внести до нього зміни щодо підстав звільнення рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права і підлягають скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
65. У частині вимог про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
66. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, а саме: умови колективного договору в частині розміру вихідної допомоги у разі звільнення працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору; у разі відсутності колективного договору - розмір тримісячного середнього заробітку позивача; розмір середньоденної заробітної плати позивача для цілей обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
67. Керуючись статтями 3 238 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ
68. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
69. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 скасувати.
70. У частині позовних вимог про визнання протиправним наказу Державної фіскальної служби України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та про зобов`язання Державної фіскальної служби України внести до нього зміни щодо підстав звільнення ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково:
- визнати протиправним наказ Державної фіскальної служби України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у частині формулювання причин звільнення;
- зобов`язати Державну фіскальну служби України внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Державною фіскальною службою України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України».
71. У частині позовних вимог про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 34 000,00 грн і середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25.02.2021 по день фактичної виплати такої вихідної допомоги справу №640/7737/21 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
72. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко