Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 641/1187/18-ц
провадження № 61-1586св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова у складі судді
Курганникової О. А. від 30 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б., від 17 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -
ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів.
Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2012 року шляхом підписання письмової заяви він уклав з банком договір про відкриття та обслуговування карткового рахунку, за умовами якого йому відкрито картковий рахунок
№ НОМЕР_1 та видана відповідна платіжна картка.
Зазначив, що за період з 01 січня 2012 року по 16 вересня 2015 року він вніс на картковий рахунок кошти у сумі 115 211,64 грн, однак без його відома частина грошових коштів банком була привласнена (списана) на у порядку погашення його простроченої заборгованості за іншими правовідносинами - кредитним договором від 10 серпня 2006 року, зокрема, 20 листопада
2013 року на суму 13 770 грн та 12 листопада 2013 року на суму 10 000 грн,
а всього 23 770 грн.
Вказав, що зазначені банківські операції щодо списання грошових коштів з його карткового рахунку здійснювались банком самовільно, без погодження та інформування про їх проведення.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти на загальну суму 316 909,39 грн, з яких 23 770,00 грн - сума незаконно списаного вкладу, 29 780,99 грн - інфляційні втрати, 3076,90 грн - 3% річних, 260 281,50 грн - пеня, розрахована за період одного року до дня подання позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у розмірі 316 909,39 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при списанні грошових коштів позивача з його рахунку банк порушив вимоги статті 1073 ЦК України, Умов та Правил надання банківських послуг, а тому сума списаних коштів підлягає стягненню у повному обсязі із урахуванням інфляційних втрат,
3% річних та пені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за можливе задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що списання коштів з рахунку позивача відбулося у зв`язку із наявністю у нього кредитної заборгованості за договором від 10 серпня 2006 року. При цьому дозвіл на списання банком коштів з рахунку передбачений пунктом 1.1.3.1.6 Умов та Правил надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною договору рахунку від 24 квітня 2013 року, укладеного між сторонами. Таким чином банк правомірно здійснив списання коштів з рахунку позивача на погашення кредитної заборгованості, а тому суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову. Вказує, що розмір пені значно більший суми здійсненого банком списання. Крім того, позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено банком у суді першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 серпня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит розмірі 7818,80 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом зі строком повернення до 09 серпня 2007 року.
У зв`язку з невиконанням умов цього договору ОСОБА_1 , у липні
2015 року банк подав позов про стягнення заборгованості у розмірі 86 355,94 грн.
24 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
На підставі цього договору ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та він отримав картку № НОМЕР_1 .
Судами установлено, що з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 12 та 20 листопада 2013 року було списано 23 770 грн на погашення кредитної заборгованості за договором
від 10 серпня 2006 року.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2016 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову
ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 серпня 2006 року у зв`язку із пропуском банку позовної давності.
Цим рішенням установлено, що списання вказаних коштів у розмірі
23 770 грн банком проведено з порушенням правил ведення банківських операцій, без погодження з особою власником картки, оскільки списання будь-яких коштів банком можливо лише при наявності згоди ОСОБА_1 на проведення банківської операції. Крім цього, використання коштів, які знаходяться на рахунку можливо лише власником картки на визначені ним цілі. При цьому зазначено, що банком не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на погашення заборгованості за кредитом.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до
08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (пункт 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів»).
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції).
Згідно з пунктом 6.4 Інструкції договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; назву отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).
Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Установивши, що розпорядження щодо списання коштів у розмірі
23 770 грн з карткового рахунку № НОМЕР_1 позивач не видавав, відповідного рішення суду матеріали справи не містять, а договором карткового рахунку сторони не передбачили таке списання банком коштів в односторонньому порядку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначених коштів, а також інфляційних втрат у розмірі 29 780,99 грн і три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3 076,90 грн, що передбачено частиною другою статті 625 ЦК України.
Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідач не спростував.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на Умови та правила надання банківських послуг як на правомірність списання коштів з рахунку позивача є помилковими, оскільки надані банком Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позивача, а тому відсутні підстави вважати, що саме ці Умови та Правила розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до них (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
Аргументи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності є необґрунтованими, оскільки клопотання про застосування позовної давності відповідачем, який був належним чином повідомлений про розгляд справи (а. с. 40, 43, 103, 191), у суді першої інстанції не заявлялось, тоді як за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки судом першої інстанції були створені умови для реалізації відповідачем своїх прав, і у останнього не було перешкод заперечувати позов з підстав пропуску позивачем позовної давності, суд апеляційної інстанції правильно відхилив таку заяву.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму списаних коштів у розмірі 23 770 грн, інфляційних втрат у розмірі
29 780,99 грн і трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі
3 076,90 грн ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Разом із тим, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо розміру пені колегія суддів дійшла таких висновків.
За змістом пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Установлено, що сума неправомірно списаних банком з рахунку позивача коштів складає 23 770 грн, а нарахована позивачем пеня - 260 281,50 грн (за період з 26 лютого 2017 року до 26 лютого 2018 року).
Отже, висновок судів про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 260 281,50 грн, який більше ніж у десять разів перевищує розмір списаної банком суми, не можна вважати законним і обґрунтованим, тобто таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судові рішення в частині стягнення відповідача на користь позивача пені підлягають зміні зі зменшенням її розміру з 260 281,50грн до 23 770 грн (що становить розмір неправомірно списаної банком суми коштів).
Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 400 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня
2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня
2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» пені змінити, зменшивши її розмір з 260 281,50 грн до 23 770 грн.
В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова
від 30 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 17 грудня 2018 року залишити без змін.
Поновити рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова
від 30 серпня 2018 року у незміненій судом касаційної інстанції частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович