ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 641/2211/23
провадження № 61-14219 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,
представника ОСОБА_2 - адвокат Бабій Лідія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабій Лідії Володимирівни, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2024 року
у складі судді Маньковської О. О. та постанову Харківського апеляційного суду
від 01 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності його та ОСОБА_2 ;
- визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири;
- вирішити питання понесених ним судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 квітня 2017 року між ним
та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2022 року (справа № 553/2977/22).
Від шлюбу спільних дітей вони не мають.
Перебуваючи у шлюбі, ними на підставі договору купівлі-продажу набуто у власність квартиру, загальною площею 42.8 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . За їхньою спільною згодою договір купівлі-продажу квартири був оформлений на ОСОБА_2 . Купівля квартири відбулася за грошові кошти, які були частково надані батьками ОСОБА_2 (близько третини вартості квартири), а кошти у розмірі 1/3 частини вартості квартири він позичив у товариша, іншу частину коштів надала його мати - ОСОБА_3 .
Вказана квартира на момент її купівлі перебувала у поганому технічному стані,
у зв`язку з чим він більше року займався її ремонтом.
За цей час відносини між ними погіршилися. У 2022 році вони розлучилися.
Він пропонував ОСОБА_2 поділити квартиру добровільно, на що отримав відмову.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву
до ОСОБА_1 , в якій просила суд:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю;
- визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру
АДРЕСА_3 ;
- у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_3 ;
- вирішити питання понесених нею судових витрат.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що квартира АДРЕСА_1 , хоча
й була придбана у період шлюбу з ОСОБА_1 , проте за її особисті кошти,
так як вона працювала і заощаджувала грошові коши для її придбання, а частину грошових коштів отримала від батьків. Цей факт підтверджується й показаннями свідків, зокрема її батьків та брата.
Крім того, за час шлюбу, у листопаді 2019 року, ними була придбана квартира АДРЕСА_3 , вартість якої становила
302 500,00 грн. ОСОБА_1 є власником цієї квартири, так як на його ім`я було укладено договір купівлі-продажу квартири. На цю квартиру поширюється презумпція спільної власності подружжя й вона належить кожному з них у рівних частинах.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд її зустрічний позов задовольнити.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2023 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1
та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 841,14 грн.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1
та ОСОБА_2 квартиру
АДРЕСА_3 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 420,00 грн.
В іншій частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не спростувала презумпція спільності права власності подружжя на квартиру
АДРЕСА_1 . Зазначена квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто сторін у справі, так як придбана за час шлюбу та за спільні кошти подружжя.
ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того,
що квартира
АДРЕСА_3 , придбана ним за особисті кошти, він не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на зазначену квартиру.
Ця квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вона придбана за час шлюбу й за їхні спільні кошти.
Суд указав, що факт того, за ким саме зареєстровані вказані квартири, не має правового значення при вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Районний суд застосував норми ЦК України СК України, урахував відповідну судову практику Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.
Розподіл судових витрат здійснено судом на підставі статті 141 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабій Л. В. залишено без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2024 року
у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору, правильно встановив фактичні обставини справи та надав вірну оцінку наданим сторонами доказам.
ОСОБА_2 не довела, що придбала квартиру
АДРЕСА_1 , за свої особисті кошти. Тому на цю квартиру поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бабій Л. В., звернулася
до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог первісного позову та в частині відмови
у задоволенні вимог зустрічного позову, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , а вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає наступне: судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права
у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку
не оскаржив. Отже, у силу положень статті 400 ЦПК України предметом касаційного перегляду є вимога щодо поділу квартири
АДРЕСА_1 .
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу з районного суду. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бабій Л. В., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки в частині вирішення вимог первісного позову ОСОБА_1 , а також у частині відмови у задоволенні зустрічного позову
ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 спростувала поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на вищевказану квартиру. Факт придбання квартири у шлюбі не вказує,
що на квартиру поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Судами не надано правової оцінки доказам, які підтверджують факт придбання квартири
за особисті кошти ОСОБА_2 . При цьому на час придбання квартири ОСОБА_1
не мав власних коштів і заощаджень, він не працював.
Судами попередніх інстанцій не враховано показання свідків, не з`ясовано джерело походження грошових коштів, за які було придбано спірне майно. ОСОБА_1
не довів, що він витратив власні чи позичені грошові кошти для придбання квартири.
Вирішуючи спір, суди виходили виключно з того, що спірне майно було придбано сторонами у шлюбі, а тому на нього поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Проте, суди не з`ясували, яка участь кожного з подружжя у придбанні майна, за які кошти відбулося його придбання.
Посилається на судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ, яку безпідставно не враховано судами попередніх інстанції.
Відзив касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 26 квітня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 5, т. 1).
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2022 року
(справа № 553/2977/22)шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Квартира АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 13 лютого 2018 року.
Згідно з указаним договором продавець - ОСОБА_4 , передав у власність,
а покупець - ОСОБА_2 , прийняла у власність вищевказану квартиру. Ринкова вартість квартири становила 284 114,00 грн (а. с. 13-16, т. 1).
У пункті 5 даного договору вказано, що покупець здійснює придбання квартири
за згодою чоловіка - ОСОБА_1 , про що свідчить його заява від 13 лютого
2018 року.
Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Я. В.
Відповідно до умов договору вартість квартири була сплачена двома частинами.
Із заяв, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коссе Л. М., вбачається, що ОСОБА_4 13 лютого 2018 року за договором купівлі продажу від 13 лютого 2018 року одержав гроші
в сумі 176 754,00 грн, а 10 липня 2018 року - в сумі 107 360,00 грн (а. с. 17, 18, т. 1).
Квартира АДРЕСА_3 , набута ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада
2019 року.
Відповідно до вказаного договору продавець - ОСОБА_5 , передала у власність, а покупець - ОСОБА_1 , прийняв у власність зазначену квартиру. Ринкова вартість квартири становила 302 500,00 грн (а. с. 195-196, т. 1).
У пункті 4.2 вказаного договору зазначено, що дружина покупця надала згоду чоловіку на купівлю нерухомого майна, вказаного у цьому договорі, за спільні кошти подружжя.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бабій Л. В., задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій
в оскаржуваній частині відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується майна, набутого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час їх перебування у шлюбі. Сторони звернулися
до суду з відповідними позовом та зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя.
Суд першої інстанцій, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив первісний позов і частково задовольнив зустрічний позов, визнав об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто сторін у справі, обидві спірні квартири та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя,
з урахуванням заявлених вимог первісного та зустрічного позовів, визнав
за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_3 .
З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.
Верховний Суд ураховує, що спірні правовідносини стосуються поділу нерухомого
майна подружжя.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям
за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17
та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі
№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права
на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно
від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,
що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними
або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини,
що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності
на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку,
що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
При цьому ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки
у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач
(див.: постанови Верховного Суду: від 29 квітня 2020 року в справі № 210/4854/15-ц, провадження № 61-30421св18 та від 03 червня 2020 року в справі
№ 487/6195/16-ц, провадження № 61-46326св18).
ОСОБА_2 посилалася на те, що квартира
АДРЕСА_1 , хоча й була придбана у період шлюбу з ОСОБА_1 , проте за її особисті кошти, тому на вказану квартиру,
на її думку, не поширюється рижим спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81
ЦПК України).
Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку вимогам первісного та зустрічного позовів, наявним у справі доказам, вірно встановили обсяг спільного сумісного майна подружжя і вирішили спір відповідно до заявлених вимог.
Вирішуючи питання про поділ квартири
АДРЕСА_1 , суди вірно виходили з того,
що вказана квартири була придбана сторонами за час шлюбу, за спільні кошти подружжя, а тому вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_2 в силу вимог процесуального закону не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вказане нерухоме майно.
Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя,
який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18; постанову Верховного Суду
від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18).
Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Тобто тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя,
хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_2 не надала належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана нею за особисті грошові кошти, вона
не спростувала презумпцію спільності майна подружжя на вказану квартиру. Вказане є її процесуальним обов`язком. Суду заборонено ухвалювати рішення
на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Вирішуючи питання про поділ вказаного спільного сумісного майна подружжя, суди надали оцінку поданим сторонами доказам, встановили фактичні обставини справи і вірно вирішили спір.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вищевказане нерухоме майно, яке набуто сторонами за час шлюбу, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи
й враховано доводи сторін.
Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції
є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.
У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій по суті спору у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам
в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів
і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 400 401 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабій Лідії Володимирівни, залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2024 року
та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року
залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець