Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 641/7103/19
провадження № 61-6885св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада,
третя особа - Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Коваленко І. П., Піддубного Р. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Посилалась на те, що з 2000 року вона постійно проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 та в лютому 2000 року вселилася в займане ним житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира була надана ОСОБА_2 на підставі службового ордеру № 267 від 04 квітня 1991 року. Рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної ради в місті Харкові від 19 грудня 2006 року вказану квартиру виключено з числа службових житлових приміщень. 09 лютого 2008 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 та продовжила разом з чоловіком проживати в спірній квартирі як член його сім`ї. Наймачем зазначеної квартири був її чоловік, вона не була в ній зареєстрована, однак постійно там проживала та користувалася нею. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_2 помер, після чого вона продовжила проживати в квартирі АДРЕСА_1 , сплачувати комунальні послуги, зазначена квартира є її постійним місцем проживання, і вона має намір приватизувати її, однак при зверненні до Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради щодо визнання її наймачем житлового приміщення та взяття на облік для поліпшення відповідних умов отримала відмову. З позовом про визнання її наймачем зазначеної квартири вона зверталася до Комінтернівського районного суду м. Харкова, однак в задоволені позову їй було відмовлено.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що проживала з померлим ОСОБА_2 у спірній квартирі з 2000 року, однак не надала жодних належних доказів на підтвердження цієї обставини, а також на підтвердження вселення до зазначеного приміщення у передбачений чинним законодавством спосіб.
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наданими ОСОБА_1 доказами доведено її вселення у спірну квартиру з 2008 року за згодою наймача як члена його сім`ї - дружини. На час її вселення згода інших мешканців квартири не була необхідна, оскільки ОСОБА_2 проживав один. Позивач із наймачем протягом тривалого часу вели спільне господарство, мали спільний побут, дані про наявність інших домовленостей користування квартирою між наймачем та його дружиною в матеріалах справи відсутні.
Реєстрація ОСОБА_1 за іншою адресою не доводить відсутність її фактичного зв`язку з квартирою та не проживання в ній.
Всупереч вимогам статей 12 81 ЦПК України відповідачем не надано будь - яких належних та допустимих доказів на спростування вищезазначених фактів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
10 квітня 2020 року Харківська міська рада звернуласядо Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 рокута закрити провадження у справі.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 640/7778/18 та від 16 січня 2019 року в справі № 199/10302/14-ц.
Вказував, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2017 року в справі № 641/2597/17 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання її наймачем спірної квартири відмовлено. Рішенням Комінтернівського районного суду від 02 квітня 2018 року в справі № 641/7049/17 відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання наймачем за договором найму житлового приміщення. Зазначені судові рішення набрали законної сили. Право користування житловим приміщенням є вторинним та похідним правом від визнання особи наймачем житлового приміщення. Оскільки судом було відмовлено ОСОБА_1 у визнанні її наймачем за договором найму житлового приміщення, визнання її користувачем квартири є неможливим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду м. Харкова.
03 червня 2020 року справа № 641/7103/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив розглянути справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 на підставі службового ордеру № 267 від 04 квітня 1991 року на сім`ю, яка складається з одного чоловіка, надано квартиру АДРЕСА_1 .
19 грудня 2006 року рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної ради в місті Харкові квартиру АДРЕСА_1 виключено із числа службових житлових приміщень.
Відповідно до довідки від 22 вересня 2017 року з місця проживання про склад сім`ї та прописку вказано, що в квартирі АДРЕСА_1 прописаний і проживає ОСОБА_2
09 лютого 2008 року позивач уклала з ОСОБА_2 шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2018 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання наймачем спірної квартири за договором найму житлового приміщення відмовлено. Зазначене рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела факт набуття права користування спірним жилим приміщенням, вселення до нього саме на умовах постійного проживання однією сім`єю з наймачем. Квартира АДРЕСА_1 була надана для вселення лише одній особі - ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 згодом стала членом його сім`ї, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження бажання наймача ОСОБА_2 на вселення до спірного житлового приміщення його дружини. Окрім того, її місце проживання зареєстроване в місті Люботин.
Відповідно до показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 вони знають як сусідку з 2000 року. Вона проживала у спірній квартирі разом з чоловіком ОСОБА_2 з 2000 року та продовжила в ній проживати після його смерті. Хто зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 на теперішній час вони не знають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 12 квітня 2021 року в справі № 127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження № 61-5000св19).
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18).
Оскільки позивач має на праві користування інше житло, в якому зареєстрована, а у зв`язку з тимчасовим користуванням спірною квартирою, наймачем якої був чоловік позивача, в останньої не виникло самостійного права користування спірним житлом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, проте суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, враховуючи висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року в справі № 127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження № 61-5000св19), від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18), з урахуванням того, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 року та залишення в силі рішенні Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги Харківської міської ради, скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 536, 80 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 року скасувати, залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536, 80 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов