Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 641/9667/16
провадження № 61-3069св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління Держкомзему у місті Харкові,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
особа, яка подає касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Тарасенко Дар`я Юріївна, та ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Максимов Микола Ігорович, на постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до Управління Держкомзему у місті Харкові, в якому просила зобов`язати Управління Держкомзему у місті Харкові видати дублікат державного акта від 16 грудня 1996 року серії ХР № 25-94-41740 на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_4 ; визнати за нею право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування позову посилалася на таке. Вона є спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину вона прийняла, оскільки у передбачений законом строк звернулася із відповідною заявою до державної нотаріальної контори. Постановою державного нотаріуса Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області від 22 вересня 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності померлого на земельну ділянку. Відповідно до рішення Пономаренківської сільської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 11 січня 1994 року № 23 її батьку ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку із фонду земель Пономаренківської сільської ради площею 1 400 кв. м на АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального житлового будинку. У зв`язку з переходом с. Горбані до Слобідського (Комінтернівського) району м. Харкова державні акти на право власності на земельні ділянки 25 лютого 2012 року були передані з Міськрайонного управління Держкомзему у м. Люботин Харківського району Харківської області до Управління Держкомзему у місті Харкові. Оскільки правовстановлюючі документи на ім`я спадкодавця ОСОБА_4 загублені, вона позбавлена можливості оформити свої спадкові права.
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка своєчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності померлого на земельну ділянку. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати дублікат правовстановлюючого документа на земельну ділянку, вона не може оформити свої спадкові права в позасудовому порядку. Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про зобов`язання Управління Держкомзему у місті Харкові видати дублікат державного акта від 16 грудня 1996 року серії ХР № 25-94-41740 задоволенню не підлягають, оскільки відповідні правовідносини регулюються нормами глави 84, 86 книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 24 лютого 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, задоволено, заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року скасовано, ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу, від 08 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченком О. В. за реєстровим № 3032, зареєстрованого 08 вересня 2004 року у Державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 886861. Тому правові підстави для визнання права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 відсутні. Оскільки на момент смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , його право власності на спірну земельну ділянку не було зареєстровано у передбаченому законом порядку, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат та відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявник не навів детального розрахунку наданих правничих послуг.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Тарасенко Д. Ю., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що сторони договору про надання правничої допомоги, виходячи із принципу свободи договору, встановили фіксований розмір гонорару за надання правничої допомоги у справі. Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 283/2065/14, від 22 січня 2020 року у справі № 311/2813/17, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 зробив висновки про те, що договір про надання правничої допомоги із визначеним розміром фіксованого гонорару, акт приймання-передачі наданих адвокатом послуг із визначенням переліку наданих послуг та документ про оплату послуг адвоката є достатнім переліком доказів для стягнення зі сторони витрат на послуги адвоката, понесених учасником справи. Водночас апеляційний суд не врахував зазначених висновків Верховного Суду та безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про відшкодування витрат за надання правничої допомоги у справі.
У липні 2020 року ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Максимов М. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що 27 грудня 2018 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1400 га, кадастровий номер 6310136900:10:005:0059, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . У травні йому стало відомо, що рішення суду, за яким ОСОБА_1 визнана власником спірної земельної ділянки, скасоване, внаслідок чого ОСОБА_2 звернувся до нього з позовом про витребування спірної земельної ділянки. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та зазначаючи про порушення прав та інтересів ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, не врахував, що у ОСОБА_2 відсутній державний акт на землю, що унеможливлює визнання його як титульного та законного власника спірної земельної ділянки.
У жовтні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Тарасенко Д. Ю., просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Тарасенко Д. Ю., в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 283/2065/14-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 311/2813/17, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Омельченко Я. М., в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-162цс12 та у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті батька позивачки відкрилась спадщина на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (рішенням 22 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 17 жовтня 2018 року № 1237/18 «Про зміну та впорядкування адрес земельних ділянок» земельній ділянці присвоєний новий номер - АДРЕСА_2 .
Зазначена земельна ділянка площею 1 400 кв. м була безоплатно передана ОСОБА_4 у приватну власність із фонду земель Пономаренківської сільської ради для будівництва індивідуального житлового будинку на підставі рішення Пономаренківської сільської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 11 січня 1994 року № 23, яким ОСОБА_4 зобов`язано оформити технічну документацію, завірити нотаріально договір про право забудови та закінчити будівництво за 5 років.
Відповідно до рішення Харківської міської ради від 24 жовтня 2012 року № 907/12 про впорядкування найменувань Бузковий провулок в с. Горбані переймовано в Горбанівський в`їзд, який включено до меж м. Харкова.
ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
За заявою ОСОБА_1 заведено спадкову справу, яку зареєстровано у Спадковому реєстрі.
Постановою державного нотаріуса Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Ольховської Л. М. від 22 вересня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності померлого на земельну ділянку.
Також апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1400 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08 вересня 2004 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченком О. В. за реєстровим № 3032, зареєстрованого 08 вересня 2004 року у Державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 886861 (а. с. 101 - 104).
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, зазначена норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судовим рішенням вирішено питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси, обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Якщо ж буде з`ясовано, що права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи судом вирішувалися, апеляційний суд повинен переглянути оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку по суті.
Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Звертаючись до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 зазначив, що суд першої інстанції вирішив питання про його права, свободи, інтереси та обов`язки, оскільки заявник є власником спірної земельної ділянки, на підтвердження чого надав договір купівлі-продажу, посвідчений 08 вересня 2004 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченком О. В. за реєстровим № 3032, зареєстрованоий 08 вересня 2004 року у Державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 886861.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими доводами та дійшов висновку, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі.
Верховний Суд з такими висновками апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 657 ЦК України (у редакції, станом на 08 вересня 2004 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 334 ЦК України (у редакції, станом на 08 вересня 2004 року) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України у редакції, станом на 08 вересня 2004 року).
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 126 ЗК (у редакції, станом на 08 вересня 2004 року) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Із системного аналізу зазначених норм можна дійти висновку, що для набуття у власність земельної ділянки у 2004 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору купівлі-продажу, який засвідчено нотаріально, і його реєстрації. Для виникнення такого права ОСОБА_5 мав здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження
№ 14-382цс19).
Апеляційний суд зазначений висновок Верховного Суду не врахував та дійшов передчасного висновку про порушення прав та інтересів ОСОБА_5 рішенням суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_5 не надав належних доказів того, що він здійснив державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та є її власником. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не встановив, хто є власником спірної земельної ділянки на час ухвалення ним рішення по суті вирішення спору.
Зі змісту касаційної скарги випливає, що заявник ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2018 року, укладеного між ним та позивачем у справі у цій справі ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гуменною А. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 1214, набув право власності на спірну земельну ділянку. Про це також свідчить зміст ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2020 року у справі № 645/712/20, якою встановлено, що станом на 03 лютого 2020 року право на спірну земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_3 .
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що вирішення позовних вимог щодо спірної земельної ділянки впливає на права та обов`язки ОСОБА_5 .
Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи, та не з`ясував, хто є власником спірної земельної ділянки, то постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За правилами частини першої статті 389 ЦПК України ОСОБА_3 має право на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 .
Відповідно частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Водночас, оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню у повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з наведених вище підстав, то касаційна скарга ОСОБА_2 , яка зводиться до неправильного вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, підлягає частковому задоволенню, -у частині скасування оскаржуваного рішення. Питання розподілу судових витрат апеляційний суд має вирішити за наслідками нового розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Тарасенко Дар`я Юріївна, та ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Максимов Микола Ігорович, задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко