№ 642/3626/18

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 642/3626/18

провадження № 61-7770св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

третя особа - прокуратура Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду

м. Харкова від 16 червня 2020 року у складі судді Вікторова В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України(далі - Казначейство) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 вересня 2011 року він працював на посаді начальника Головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у м. Суми, маючи спеціальне звання «майор податкової міліції».

Зазначив, що прокуратурою Сумської області порушено щодо нього та його підлеглих низку кримінальних проваджень за фактами хабарництва та зловживання службовим становищем, у вчиненні яких його в подальшому визнано невинуватим, внаслідок чого йому завдано значної матеріальної та моральної шкоди.

Вказав, що 12 березня 2012 року його незаконно затримали у службовому кабінеті, де було проведено обшук, а потім, на очах у особистого складу працівників, у кайданках вивели із приміщення податкової міліції, після чого помістили до ізолятору тимчасового затримання м. Суми, де він знаходився до 22 березня 2012 року.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 22 березня 2012 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 10 травня 2012 року постановою Зарічного районного суду м. Суми строк тримання під вартою продовжено до чотирьох місяців.

Зазначив, що спочатку він утримувався під вартою у Сумському слідчому ізоляторі та надалі був етапований до Харківського слідчого ізолятору, де знаходився до 29 листопада 2012 року, допоки не був звільнений з-під варти на підставі постанови Ленінського районного суду м. Харкова про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Таким чином, він був незаконно позбавлений волі на 263 доби, протягом тривалого часу був позбавлений можливості зателефонувати своїм близьким та родичам, брати участь у вихованні свого сина, спілкуватися і надавати допомогу своїм батькам, які є пенсіонерами, хворіли і потребували допомоги.

Крім того, він був позбавлений елементарних умов життя. Утримувався в камері, яка була в аварійному стані, розміром 55 кв м, в якій знаходилося 22 особи, з одним невеликим вікном під стелею. Камера не провітрювалась, питна вода була в загальному баку на 15 літрів, яка змінювалася один раз на добу. У камері був один стіл для приймання їжі розмірами 1,5 м х 1,5 м, і, щоб прийняти їжу необхідно було стояти в черзі, оскільки одночасно приймати їжу 22 особи не могли. У камері був гучномовець, через який постійно транслювали одну і ту ж музику великої гучності. У нічний час у камері завжди горіло світло, що заважало сну. Вказав, що коли його вивозили для участі у слідчих діях або судових засіданнях, він був залишений без харчування протягом тривалого часу.

Зазначив, що під час досудового слідства він був незаконно відсторонений від посади та роботи. У його службовому кабінеті незаконно проведено обшук, виїмку документів та його особистих речей, на них накладено арешт, у зв`язку з чим він був позбавлений права розпоряджатися своїм особистим майном. Щодо нього незаконно заведена оперативно-розшукова справа та проводились оперативно-розшукові дії без дозволу судді Апеляційного суду Сумської області.

Вказав, що вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня

2015 року у справі №642/37/15-к він виправданий за всіма статтями звинувачення. Вирок щодо нього залишений без змін судом апеляційної інстанції, а також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 13 грудня 2016 року.

Отже, з 12 березня 2012 року по 13 грудня 2016 року внаслідок незаконного порушення кримінальних справ, пред`явлення обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, взяття і тримання під вартою та перебування під підпискою про невиїзд із постійного місця мешкання, проведення в ході досудового слідства обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади), проведення оперативно-розшукових заходів, порушено його права та завдано моральної (немайнової) шкоди, яку він оцінює у розмірі

5 527 904 грн та яку просив стягнути у судовому порядку з Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 540 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні

(4 723 грн), прийнятій на момент винесення відповідного рішення суду, у загальному розмірі 2 550 420 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом більше ніж чотири роки. Позивача вироком суду визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини, у зв`язку з чим у нього виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Визначаючи розмір моральної шкоди суди попередніх інстанцій виходили із засад виваженості, розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі керівник Сумської обласної прокуратурипросить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, стягнувши на користь ОСОБА_1 241 503,00 грн та в частині розподілу суми судових витрат за проведення експертизи, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що визначений судами розмір моральної шкоди є значно завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості. Наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому, ніж визначено положеннями статті 13 Закону, розмірі належними та допустимими доказами не доведено.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював у системі правоохоронних органів з 23 квітня

2004 року, що відображено у його послужному списку та трудовій книжці. За місцем роботи характеризувався позитивно.

Наказом Державної податкової служби України від 16 вересня 2011 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у

м. Суми.

12 березня 2012 року заступником прокурора Сумської області

винесено постанову про порушення кримінальної справи № 12800034 стосовно начальника ГВПМ ДПІ в м. Суми ОСОБА_1 , його заступника ОСОБА_2 та оперуповноваженого ОСОБА_3 за фактами замахів на одержання хабарів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, повторно, поєднаних з їх вимаганням та перевищення службових повноважень, за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 365 КК України.

05 квітня 2012 року першим заступником прокурора Сумської області винесено постанову про порушення кримінальної справи № 12800053 стосовно першого заступника начальника Державної податкової інспекції в м. Суми - начальника ГВПМ ДПІ в м. Суми майора податкової міліції

ОСОБА_1 , начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ в м. Суми майора податкової міліції ОСОБА_4 та оперуповноваженого ОСОБА_3 за фактом зловживання ними владою та службовим становищем, що завдало істотної шкоди охоронюваним законам правам та законним інтересам громадян та інтересам держави, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України.

23 та 27 квітня 2012 року слідчим в ОВС відділу нагляду за виконанням законодавства в сфері запобігання корупції та досудовим слідством прокуратури Сумської області радником юстиції Гуменним О. В. винесено постанови про порушення кримінальної справи № 12800034/2 та

№ 12800034/3 стосовно начальника ГВПМ ДПІ в м. Суми майора податкової міліції ОСОБА_1 та інших осіб за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 368 КК України.

12 березня 2012 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) у службовому кабінеті у м. Суми, де проведений обшук, після чого його направлено для утримання у камері ізолятора тимчасового утримання Сумського міського управління МВС України в Сумській області, що підтверджується відповідними протоколами.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 15 березня 2012 року продовжено строк затримання ОСОБА_1 до 22 березня 2012 року.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 22 березня 2012 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту на два місяці.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 10 травня 2012 року строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 продовжено до чотирьох місяців.

З 22 березня 2012 року до 22 вересня 2012 року ОСОБА_1 утримувався під вартою у Державній установі «Сумському слідчому ізоляторі». З довідки начальника Державної установи «Сумській слідчий ізолятор» від 26 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 перебував у камерах режимного корпусу: № 8 - житлова площа якої 18,5 кв м на 12 спальних місць; в камері наявне 1 вікно, яке обладнане кватиркою та надає доступ до свіжого повітря, санвузол обладнано водорозбірним краном з подачею холодної води; № 2 - житлова площа якої 18,9 кв м на 12 спальних місць; в камері наявне 1 вікно, яке обладнане кватиркою та надає доступ до свіжого повітря, санвузол обладнано водорозбірним краном з подачею холодної води. Санітарна обробка проводилась 1 раз на 7 днів. Прогулянка здійснювалась щоденно до 1 години згідно з графіком. Харчування організовувалось згідно з нормами, визначеними наказом Державної пенітенціарної служби України № 395 від 22 вересня 2011 року. Кількість осіб, які на той час трималися разом з

ОСОБА_1 , надати немає можливості, так як книга кількісної перевірки знищена. Відомості про надходження скарг на утримання або незаконні дії правоохоронних органів чи суду відсутні (а. с. 113, т. 1).

22 вересня 2012 року ОСОБА_1 етапований до Харківського слідчого ізолятору на підставі постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2012 року.

З довідок, наданих виконуючим обов`язки заступника начальника установи «Харківська установа виконання покарань» з інтендантського та комунально-побутового забезпечення старшим лейтенантом внутрішньої служби Веденьйовим П. С., вбачається, що ОСОБА_1 утримувався в камері № 546 режимного корпусу № 5, загальна її площа складає 21,3 кв. м, та розрахована на утримання 8 осіб. В період з 21 до 29 листопада 2012 року утримувався в камері № 249 режимного корпусу №2, загальна її площа складає 55,0 кв м та розрахована на утримання 22 осіб. Приміщення вказаних камер забезпечено центральним опаленням, водопостачанням та водовідведенням, природною вентиляцією, доступом до денного світла, антенною для телебачення, а також необхідним інвентарем та меблями. Камеру обладнано вікном, шафою особистою металевою, баком для питної води ємністю 15 л. з водорозбірним краном, кришкою, кухлем і тазом, гучномовцем, підставкою під бак для питної води, підставкою під телевізор, столом для приймання їжі, душем, рукомийником, санвузлом, відгородженим цегляною стінкою від спальних місць і столу, електричним освітленням, що відповідає вимогам наказу Міністерства юстиції України від 27 липня 2012 року № 1118/5. Кожен засуджений, який утримується в камері, забезпечений індивідуальним спальним місцем та постільними речами відповідно до затверджених норм.

29 листопада 2012 року постановою Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою в Харківському слідчому ізоляторі на особисте зобов`язання та звільнено з-під варти із зали суду.

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року у справі № 642/37/15-к, який в частині щодо ОСОБА_1 залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року, ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому за частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 368, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 365 КК України обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини; скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, скасовано арешт, накладений постановою слідчого прокуратури Сумської області на майно виправданого ОСОБА_1 , і яке підлягає поверненню; скасовано постанову слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади (а. с. 16-36, 37-61, том 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2016 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Висновком судово-психологічної експертизи від 31 січня 2020 року встановлено, що ситуація, що досліджується за цивільною справою, була для ОСОБА_1 психотравмувальною. ОСОБА_1 внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру, затримання, проведення обшуку, накладення арешту на майно, застосування до нього міри запобіжного заходу - взяття і тримання під вартою з 12 березня

до 29 листопада 2012 року, особисте зобов`язання з 29 листопада 2012 року до 13 грудня 2016 року, відсторонення від посади) спричинені страждання (моральна шкода). Можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 може складати

540 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент винесення відповідного рішення суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).

Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходили з того, що внаслідок повідомлення про підозру, затримання, проведення обшуку, накладення арешту на майно, застосування міри запобіжного заходу, відсторонення від роботи, позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановлення виправдувального вироку суду.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується із визначеним судами попередніх інстанцій розміром завданої позивачу моральної шкоди.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 4 723 грн.

Загальний час перебування позивача під слідством та судом становить

51 місяць, з них 8 місяців він утримувався під вартою в місцях позбавлення волі, де зазнав душевних страждань.

Отже, з урахуванням загального часу перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, гарантований вищевказаним Законом мінімальний розмір моральної шкоди становитиме (51 міс. х 4 723 грн) 240 873 грн.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, належним чином не мотивували свого висновку щодо розміру стягнутої на користь позивача моральної шкоди, не навели аргументів, чому такий розмір повинен складати саме 2 550 420 грн, що призвело до стягнення на користь позивача суми, розмір якої значно перевищує допустимий мінімум відшкодування моральної шкоди у вказаній категорії справ (більше ніж як у 9 разів).

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року у справі № 642/37/15-к, яким виправдано ОСОБА_1 , набрав законної сили 16 червня 2016 року, отже саме з моменту набрання вироком суду законної сили позивач отримав можливість для відновлення попереднього стану у життєвих та суспільних відносинах, однак суди попередніх інстанції, стягуючи моральну шкоди у повному обсязі, не звернули уваги на те, що тривалість моральних страждань є меншою, ніж вказано позивачем, зокрема становила з 12 березня 2012 року до 16 червня 2016 року, а не до 13 грудня 2016 року.

Посилання судів на те, що внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності його було звільнено з органів податкової міліції є помилковими, оскільки позивач звільнився з роботи за власним бажанням, про що свідчить відмітка у трудовій книжці останнього (а. с. 225, т. 1). Отже, доводи позивача про переривання трудових відносин саме внаслідок незаконних дій органів прокуратури не підтверджені доказами, однак суди попередніх інстанцій зазначене залишили поза увагою.

Посилання судів на висновок судової психологічної експертизи від 31 січня 2020 рокуяк на єдиний об`єктивний критерій для визначення розміру моральної шкоди є помилковими.

Частиною першою, другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням наведених норм процесуального права та встановлених фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що висновок експертизи, на який посилаються суди, разом із іншими наявними у матеріалах справи доказами, не дає підстав вважати, що стягнутий судами розмір відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим, з огляду також на те, що у ньому зазначено про можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання, що є оціночним та суб`єктивним критерієм визначення такого розміру експертом.

З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, беручи до уваги тривалість вимушених змін у житті позивача, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне зменшити розмір морального відшкодування до 722 619 грн, який є втричі більшим від мінімального та є в повній мірі достатнім для компенсації спричинених моральних страждань.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні.

Колегія суддів зауважує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в частині розміру моральної шкоди із зменшенням розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 2 550 420 грндо

722 619 грн (сімсот двадцять дві тисячі шістсот дев`ятнадцять гривень).

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 квітня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович