Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 642/4200/17
провадження № 61-6492св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в складі колегії суддів Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І. за реєстровим № 5369, відповідно до якого він передав ОСОБА_2 позику у розмірі 150 000,0 грн, що еквівалентно 13 000,0 дол США за комерційним курсом, встановленим на день посвідчення договору, зі строком повернення до 23 травня 2015 року.
Договором позики передбачено, що розрахунки здійснюються сторонами у національній валюті України - гривні, але у сумі, еквівалентній доларам США за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками м. Запоріжжя на день розрахунку. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.
Вказав, що після спливу строку повернення позики відповідач не повернув йому отримані 13 000,0 дол США. На неодноразові звернення до нього з приводу необхідності повернення грошових коштів не реагує, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість з повернення суми позики у розмірі 332 670,0 грн, що еквівалентно 13 000,0 дол США за офіційним курсом гривні до іноземної валюти. У зв`язку з чим просив стягнути з ОСОБА_2 332 670,0 грн боргу за договором позики та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 332 670,0 грн боргу за договором позики та 3326,70 грн судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач на виконання умов договору позики передав кошти відповідачу, який у встановлений у договорі строк їх не повернув, що відповідно до статті 1049 ЦК України є підставою для стягнення цих коштів, а відповідач належних і допустимих доказів повернення грошових коштів за договором позики не надав.
Суд першої інстанції не взяв до уваги докази щодо погашення заборгованості на суму, еквівалентну 19 349,0 дол США, та копію чеку Приватбанку від 30 липня 2015 року на суму 39 920,0 грн про переведення на рахунок позивача вказаних коштів, оскільки будь-якого цільового призначення вказані транзакції не мають. Доказів про повернення коштів позивачу, зокрема зазначених у пункті 7 договору позики відповідач не надав.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено; рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що кошти, які ОСОБА_2 протягом трьох років перераховував на рахунок ОСОБА_1 , це виконання інших домовленостей сторін, а не зобов`язань за договором позики від 23 травня 2014 року.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року. Просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2018 року, вирішити питання розподілу судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що виконання зобов`язань за договором позики має бути здійснено готівкою в межах м. Запоріжжя за місцем проживання позикодавця або за іншою адресою, визначеною позикодавцем (пункт 2 договору), та після повернення позики у повному розмірі позикодавець має повернути позичальнику розписку, яка підтверджує виконання ним свого обов`язку, тобто, сторони обумовили в договорі строк та порядок повернення коштів. Висновок апеляційного суду про те, що відповідач щомісячно перераховував на рахунок позивача кошти за договором позики, є безпідставним, оскільки не підтверджений належними і допустимими доказами.
ОСОБА_1 вказує, що у запереченнях на апеляційну скаргу він пояснював апеляційному суду, що займався підприємницькою діяльністю з ОСОБА_2 і кошти останній перераховував на його рахунок у зв`язку з такою діяльністю, тому висновок апеляційного суду про те, що між сторонами не були наявні інші угоди, не заслуговує на увагу.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 травня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І. за реєстровим № 5369, згідно якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 150 000,0 грн, що еквівалентно 13 000,0 дол США за комерційним курсом, встановленим на день посвідчення договору, зі строком виплати боргу до 23 травня 2015 року. Розпискою від 23 травня 2014 року підтверджується факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 позику в розмірі 150 000,0 грн.
Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.
У пункті 2 договору позики сторони домовились про те, що договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 23 травня 2015 року; виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою у межах м. Запоріжжя за місцем проживання позикодавця або за іншою адресою, вказаною позикодавцем; розрахунки здійснюються сторонами у національній валюті України - гривні, але в сумі, еквівалентній доларам США за середнім курсом продажу приватним особам комерційними банками м. Запоріжжя на день розрахунку.
У пункті 7 договору позики передбачено, що після повернення позики у повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Факт укладення договору позики від 23 травня 2014 року та отримання ОСОБА_2 коштів за ним сторонами не заперечується.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг кошти у розмірі 150 000,0 грн, що еквівалентно 13 000,0 дол США за комерційним курсом, строком до 23 травня 2015 року, станом на час розгляду справи грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позову.
У пункті 2 договору позики сторони визначили, що виконання зобов`язання за цим договором має бути здійснено готівкою, у зв`язку з чим висновок апеляційного суду про належне виконання зобов`язання відповідачем шляхом перерахування коштів на рахунок позивача є безпідставним.
У пункті 7 договору позики передбачено, що після повернення позики у повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».
Суд першої інстанції правильно встановив, що з урахуванням пунктів 2, 7 договору позики сторони визначили умови виконання зобов`язаня за договором позики, даних про те, що позикодавець повернув позичальнику розписку, яка підтверджує виконання ним свого обов`язку, матеріали справи не містять, а тому суд дійшов вірного висновку про стягнення заборгованості за договором позики.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 6653,40 грн.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2018 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6653,40 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
Є. В. Краснощоков