№ 643/15613/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 643/15613/19

провадження № 61-6585св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Харківська міська рада, Департамент житлового господарства виконавчого комітету Харківської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Харківський радіозавод «Протон»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Костіною Інною Григорівною, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Сугачової О. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 3 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Харківської міської ради, Департаменту житлового господарства виконавчого комітету Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Харківський радіозавод «Протон», про виключення квартири зі складу службової житлової площі.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 1 грудня 2010 року його прийнято на роботу до Державного підприємства «Харківський радіозавод «Протон» (далі - ДП «Харківський радіозавод «Протон») на посаду слюсаря-електрика 3 розряду.

30 березня 2011 року йому видано службовий ордер № 0018 на право зайняття однієї кімнати житловою площею 16,3 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів міста Харкова від 30 березня 2011 року № 237.

Враховуючи рішення Харківської міської ради від 29 квітня 2009 року № 101/09 та згоду адміністрації і профкому ДП «Харківський радіозавод «Протон» від 24 лютого 2009 року № 83, Міністерством промислової політики України 29 липня 2009 року було видано наказ № 511 про передачу у комунальну власність житлового будинку, яким зобов`язано виконуючого обов`язки директора ДП «Харківський радіозавод «Протон» ОСОБА_3. передати у комунальну власність територіальної громади м. Харкова житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_2 та знаходиться на балансі підприємства.

На виконання цього наказу на підставі рішення Харківської міської ради 49 сесії 5 скликання від 27 жовтня 2010 року № 315/10 і розпорядження Управління комунального майна і приватизації № 1166 від 3 листопада 2010 року прийнято до комунальної власності міста та передано в господарське відання Комунального підприємства «Жилкомсервіс» № 34 актом приймання-передачі від 1 листопада 2012 року житловий будинок по АДРЕСА_2 , а 22 березня 2016 року - проведено реєстрацію права власності за територіальною громадою.

Постановою Господарського суду Харківської області від 28 липня 2014 року у справі № 922/4893/13 ДП «Харківський радіозавод «Протон» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

З 27 квітня 2014 року по час звернення до суду підприємство знаходиться в стані припинення.

Вказав, що у квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані він і його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; він неодноразово через своїх представників звертався як до арбітражного керуючого підприємства, так і до Харківської міської ради з метою вирішення питання щодо виключення квартири зі службового житлового фонду.

У відповіді арбітражного керуючого від 1 листопада 2018 року № 01-34/556 зазначено, що житловий будинок передано на баланс Комунального підприємства «Жилкомсервіс», що оформлено актом приймання-передачі від 1 листопада 2012 року. У зв`язку з відсутністю на підприємстві після передачі житлового будинку в комунальну власність службового житлового фонду, облік таких житлових приміщень на підприємстві не ведеться.

Відповіддю від 12 листопада 2018 року Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» повідомило його про те, що спірне житло є службовим ДП «Харківський радіозавод «Протон», для виключення квартири з числа службових необхідно звернутись до Виконавчого комітету Харківської міської ради з клопотанням від підприємства.

Згідно з довідкою № 118.34/1288-О від 10 грудня 2018 року, виданою Харківським обласним управлінням АТ «Ощадбанк», він та його дочка знаходяться у списках громадян України, що мають право на приватизацію житла за адресою АДРЕСА_1 .

У зв`язку із ситуацією, що виникла, він фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію спірної квартири, оскільки квартира фактично перебуває у статусі службового приміщення.

Враховуючи викладене, просив зобов`язати Харківську міську раду виключити квартиру АДРЕСА_1 , з числа службових приміщень ДП «Харківський радіозавод «Протон».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що право позивачів на житло не порушено, оскільки їх не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться питання про виселення із спірної квартири. У чинному законодавстві України відсутні правові норми, які зобов`язували б власника житлового приміщення, яке належить до службового житлового фонду, виключити його із цього фонду, а сам лише факт проживання особи в службовому житловому приміщенні не є підставою для виключення його із числа службових.

Постановою Харківського апеляційного суду від 3 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року - без змін.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

1 квітня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костіна І. Г. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 3 березня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано оцінки доводам позивача щодо неможливості реалізації його права на приватизацію займаного жилого приміщення у зв`язку з неможливістю надання ДП «Харківський радіозавод «Протон» клопотання про виключення квартири з числа службових.

Суди дійшли помилкового висновку про відсутність порушення права позивача на проживання у жилому приміщенні виключно з підстав відсутності вимоги щодо виселення зі службового житла, проігнорувавши встановлені законодавством обмеження, які встановлюють особливий порядок використання службового житла.

Підприємство не має відношення до житлового будинку, в якому знаходиться спірна квартира, у зв`язку з його передачею до комунальної власності Харківської міської ради Харківської області.

У ліквідатора як розпорядника майна ДП «Харківський радіозавод «Протон» відсутні законні повноваження на подання клопотання до Виконавчого комітету Харківської міської ради.

Суди зробили безпідставний висновок про те, що Харківська міська рада самостійно без клопотання не може виключити квартиру з числа службових; також безпідставним є висновок про те, що право позивача на житло не порушено.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 3 березня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо реалізації права особи на приватизацію житла у випадку здійснення ліквідаційної процедури підприємства, яке уповноважене на подання клопотання про виключення жилого приміщення з числа службових, до виконавчого комітету відповідної районної міської, районної в місті Ради народних депутатів, та наявності або відсутності законних повноважень у арбітражного керуючого (ліквідатора) на подання зазначеного клопотання. Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо механізму виключення житла із числа службових безпосередньо виконавчим комітетом у випадку ліквідаційної процедури підприємства (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Рішенням Виконавчого комітету Московської районної в м. Харкові ради № 220/2 від 8 липня 2008 року включено до складу службової житлової площі ДП «Харківський радіозавод «Протон» комунальну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 16,3 кв. м, загальною площею 24,10 кв. м.

Рішенням Харківської міської ради 33 сесії 5 скликання від 29 квітня 2009 року № 101/09 надано згоду на прийняття до комунальної власності міста житлового будинку по АДРЕСА_2 від ДП «Харківський радіозавод «Протон».

Рішенням Харківської міської ради 49 сесії 5 скликання від 27 жовтня 2010 року № 315/10 надано згоду на прийняття до комунальної власності міста житлового будинку по АДРЕСА_2 .

1 листопада 2012 року на підставі рішення Харківської міської ради 49 сесії 5 скликання від 27 жовтня 2010 року № 315/10 та розпорядження Управління комунального майна та приватизації № 1166 від 3 листопада 2010 року ДП «Харківський радіозавод «Протон» та Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» складено акт приймання-передачі, згідно з яким на баланс комунального підприємства прийнято житловий будинок по АДРЕСА_2 , в якому зазначено про передачу, зокрема, технічного паспорта і на квартиру АДРЕСА_1 .

З витягу з протоколу міської громадської комісії з житлових питань № 3 від 16 березня 2011 року судами встановлено, що на засіданні комісії затверджено рішення профспілкової організації ДП «Харківський радіозавод «Протон» від 28 грудня 2010 року про надання ОСОБА_1 , який працював на підприємстві на посаді слюсаря електрика 3 розряду та 28 листопада 2012 року звільнений на підставі частини п`ятої статті 36 КЗпП України (переведення до КСП «Харківгорліфт») (одна особа), службової квартири АДРЕСА_1 та видачі службового ордера в установленому порядку.

30 березня 2011 року Виконавчий комітет Харківської міської ради прийняв рішення № 237, яким затвердив протокол № 3 громадської комісії з житлових питань за заявами громадян та клопотанням організацій від 16 березня 2011 року.

1 квітня 2011 року Виконавчий комітет Харківської міської ради народних депутатів м. Харкова видав ОСОБА_1 службовий ордер № 0018, сім`я якого складається з 1 особи, на право зайняття однієї кімнати житловою площею 16,3 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 . Ордер видано на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів м. Харкова від 30 березня 2011 року № 237.

Із довідок з місця проживання про склад сім`ї та прописку, виданих Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» дільниця № 34 18 липня 2014 року № 1058 та 24 березня 2017 року № 651, судами встановлено, що ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають і зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати житловою площею 16,3 кв. м, що належить територіальній громаді м. Харкова. Квартира не приватизована.

Із відповіді Комунального підприємства «Жилкомсервіс» № 18130/2/0705 від 12 листопада 2018 року судами також встановлено, що, згідно зі службовим ордером № 0018 від 1 квітня 2011 року, рішенням № 237 від 30 березня 2011 року та протоколом № 3 від 16 березня 2011 року Харківської міської ради одна кімната житловою площею 16,3 кв. м в загальній квартирі АДРЕСА_1 є службовою ДП «Харківський радіозавод «Протон». Для виключення вищевказаної квартири з числа службових ОСОБА_1 слід звернутися до Виконавчого комітету Харківської міської ради з клопотанням від ДП «Харківський радіозавод «Протон».

Згідно з відповіддю арбітражного керуючого - ліквідатора ДП «Харківський радіозавод «Протон» Саутенка С. О. № 01-34/556 від 1 листопада 2018 року постановою Господарського суду Харківської області від 28 липня 2014 року у справі № 922/4893/17 ДП «Харківський радіозавод «Протон» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Цією ж постановою суду ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Саутенка С. О. У зв`язку з відсутністю на підприємстві після передачі житлового будинку АДРЕСА_2 в комунальну власність облік службового житлового фонду на підприємстві не ведеться.

Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є ЖК України та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37 (далі - Положення № 37).

У положеннях чинного житлового законодавства відсутнє визначення поняття «службового житла» або «службового житлового приміщення», яке б враховувало усі його істотні ознаки. У законах та підзаконних нормативно-правових актах здебільшого фрагментарно зосереджено увагу на видах службового житла або на окремих його ознаках, наприклад, на меті надання службових жилих приміщень.

Якщо проаналізувати норми зазначених нормативно-правових актів, під службовим житловим приміщенням треба розуміти житлове приміщення, що перебуває у державній чи комунальній власності, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв`язку з характером трудових відносин призначене для проживання працівників.

Службові жилі приміщення призначені для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (пункт 2 розділ I «Загальні положення» Положення). Через це зазначені приміщення повинні знаходитись у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Згідно з частиною першою статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Порядок надання службових жилих приміщень передбачений статтями 121 122 ЖК України, згідно з якими службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, на підставі якого виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для заселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

У зв`язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення № 37 підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Виключення житла з числа службових здійснюється за клопотанням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже, особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв`язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.

Відповідно до частини першої статті 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до пункту 2 Положення № 37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Пунктом 3 Положення № 37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Згідно з пунктом 6 Положення № 37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Зі змісту вказаних положень виходить, що вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.

Встановивши, що виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, а чинним законодавством не передбачені правові норми, які зобов`язували б власника службового житлового приміщення виключити його із цього фонду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що право позивача на житло не порушено, оскільки його не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться питання і про виселення позивача зі спірної кімнати.

Суди правильно застосували до спірних правовідносин норми права, що регулюють спірні правовідносини, тому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вказана обставина є підставою для касаційного оскарження, а не для скасування судових рішень, які ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статте 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо заяви про відмову від позову

До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать, зокрема, диспозитивність, змагальність сторін та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 2 ЦПК України).

При цьому принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, зокрема, право учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з статтею 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про відмову від позову, в якій просив прийняти його відмову від позову та закрити провадження у цій справі.

Оскільки належність підпису ОСОБА_1 на заяві не посвідчено, Верховний Суд на адресу заявника направив лист, в якому, з метою забезпечення належного розгляду справи, запропонував ОСОБА_1 підтвердити намір відмовитися від поданого ним позову шляхом направлення заяви про відмову від позову та закриття провадження у цій справі посвідченої нотаріусом, за місцем роботи заявника тощо.

Однак вказаний лист ОСОБА_1 був залишений без реагування.

Враховуючи те, що заява ОСОБА_1 про відмову від позову не відповідає вимогам статті 206 ЦПК України та в ній не зазначено про повне усвідомлення позивачем наслідків її подання, підстави для задоволення заяви відсутні.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відмову від позову відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Костіною Інною Григорівною, залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 3 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук