Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
м. Київ
справа № 643/15706/15-ц
провадження № 61-14743св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тимофєєва Олена Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2020 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Котелевець А. В., Кругової С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тимофєєва О. В., про визнання правочину недійсним.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_4 є його матір`ю та матір`ю відповідачки ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. У шестимісячний строк він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , після чого дізнався, що 05 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який є внуком ОСОБА_4 , укладений спадковий договір.
За умовами спадкового договору в разі смерті ОСОБА_4 до ОСОБА_2 переходить право власності на 1/2 частину житлового будинку із надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_4 на праві власності.
Як спадкоємець першої черги цим спадковим договором він фактично позбавлений права на спадщину та єдине житло.
На момент підписання спадкового договору ОСОБА_4 виповнилося 81 рік, вона мала захворювання, зокрема, серцево-судинної системи, у неї були головні болі та запаморочення. У 2002-2003 роках ОСОБА_4 взята на диспансерний облік у психоневрологічний диспансер № 3 (далі - ПНД № 3) та з 2001 року до 2010 року періодично проходила лікування у психіатричній лікарні у зв`язку із депресивним психічним розладом.
Вважає, що на час укладання спадкового договору ОСОБА_4 знаходилась у стані, коли не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі.
Просив визнати спадковий договір недійним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час укладення оспорюваного спадкового договору ОСОБА_4 мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31 серпня 2021 року ОСОБА_1 поштовим зв`язком направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили позивачу у проведенні повторної судової посмертної психолого-психіатричної експертизи, оскільки висновки проведених у справі експертиз про неможливість ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними під час укладання спадкового договору є суперечливими та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про судову експертизу».
Водночас судові експерти Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи (далі - ХОБСМЕ) дійшли висновку про наявність у ОСОБА_4 хронічних захворювань, у тому числі деменції, і висловили сумнів щодо можливості хворої усвідомлювати свої дії і керувати ними під час укладання 05 лютого 2010 року спадкового договору. Цей висновок не спростований експертами.
Висновок комплексної судово психолого-психіатричної експертизи від 21 травня 2020 року № 19, проведений КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, містить істотні недоліки та неузгодженості, які викликають сумнів у його об`єктивності, достовірності та допустимості як доказу.
Суди не врахували посилання представника позивача, що за межами дослідження експертів у вказаному висновку залишилися медичні дані, що вказують на виражений, стійкий та тривалий характер психічних розладів у ОСОБА_4 , індивідуально-психологічні особливості, риси характеру, провідні якості особистості ОСОБА_4 , мотивотвірні чинники її психічного життя і поведінки, емоційні реакції та стани, закономірності перебігу психічних процесів, рівень їхнього розвитку та індивідуальних властивостей, що потребує проведення повторної експертизи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про повторне призначення експертизи та не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року, провадження № 6-9цс12, суд встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у грудні 2021 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Асауленко В. В. заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Відзив обґрунтовано тим, що під час проведення КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради посмертної комплексної судово-психіатричної експертизи (висновок від 21 травня 2020 року № 19) експертна комісія вивчала усі матеріали цієї цивільної справи, у тому числі медичну документацію та висновки інших призначених та проведених експертиз. У висновку відображені лише ті дані, які мають значення для обґрунтування відповідей на поставлені судом питання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також бабою ОСОБА_2
ОСОБА_4 на праві власності належала 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2002 року № 7-634 після смерті її чоловіка ОСОБА_5 .
Іншими співвласниками житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 (свідоцтво про право на спадщину від 27 червня 1990 року № 1-5191) та ОСОБА_7 (свідоцтво про право на спадщину від 27 червня 1990 року № 1-5191), яким належить по 1/4 частині будинку.
05 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, який посвідчений приватним нотаріусом, згідно з яким ОСОБА_2 , як набувач, зобов`язується виконувати передбачені в договорі розпорядження ОСОБА_4 , як відчужувача, та у разі її смерті набуває право власності на належне відчужувачу майно, яке складається із 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . У разі смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 зобов`язаний, серед іншого, сплатити одноразово протягом одного календарного року з дати смерті ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 29 922,00 грн її спадкоємцеві - сину ОСОБА_1 .
Договір підписаний сторонами та посвідчений нотаріусом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла внаслідок хронічної серцевої недостатності, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причини смерті, виданим Комунальним підприємством «Харківська міська поліклініка № 6».
Встановлено, що на момент смерті ОСОБА_4 була зареєстрована на АДРЕСА_1 , однак фактично проживала разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується сторонами та допитаними під час судового розгляду свідками.
Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_8 перейменовано на Ново-Віринську.
Згідно із висновком судово-психіатричної експертизи від 20 березня 2017 року № 232, проведеної комісією лікарів судово-психіатричних експертиз Комунального закладу охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» (далі - КЗОЗ «ХОКПЛ № 3») ОСОБА_4 у період часу, якому відповідає підписання спадково договору 05 лютого 2010 року, хронічного, стійкого психічного розладу, що позбавляє можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не виявляла.
На момент підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року ОСОБА_4 здатна була усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до висновку комісії лікарів ХОБСМЕ від 10 липня 2017 року
№ 261-КЕ/2017/пп ОСОБА_4 , 1929 року народження, у 2003-2004 pоках діагностовано низку хронічних захворювань: тривожний розлад особистості органічного генезу на тлі церебрального атеросклерозу з грубим інтелектуально-мнестичним зниженням; дисциркуляторна енцефалопатія 2-3 ст. з вестибуло-атактичним синдромом, F 06.4; ішемічна хвороба серця, 2 функціональний клас; атеросклеротичний кардіосклероз, недостатність кровообігу II А, які прогресували в своїй клінічній течії та із часом сприяли погіршенню її стану, зокрема пам`яті, розумової та інтелектуальної діяльності, що вказує на наявність у неї на той час деменції (недоумства), яка проявляється порушенням вищих функцій кори головного мозку: пам`яті, орієнтування, мислення, розуміння, здатність до навчання і суджень, що об`єднуються в загальне зниження інтелекту і рівня раніше отриманих знань до втрати елементарних навичок і здатності до самообслуговування. Прогресування хронічних захворювань у ОСОБА_4 за період з 2004 року до 2010 року із погіршенням її загального стану зумовило виникнення у експертної комісії сумнівів щодо можливості хворої усвідомлювати свої дії і керувати ними на момент складання спадкового договору 05 лютого 2010 року.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 21 травня 2020 року № 19, проведеної комісією експертів судово-психіатричної експертизи за участю експерта судово-психологічної експертизи КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги», на момент складання та підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року ОСОБА_4 будь-якими психічними розладами не страждала. На той час за своїм психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (стаття 1302 ЦК України).
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16 (провадження № 61-1461св21).
Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для встановлення психічного стану спадкодавця в момент складання заповіту (укладення спадкового договору), який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2022 року у справі № 554/7289/19 (провадження № 61-13635св21).
Психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц (провадження № 61-18092св21).
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи вказаний спір, суди виходили з того, що на виконання процесуальних обов`язків, передбачених статтями 12 81 ЦПК України, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного правочину - спадкового договору була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
У цій справі за клопотанням ОСОБА_1 було призначено та проведено три судові експертизи.
Згідно із висновком судово-психіатричної експертизи від 20 березня 2017 року № 232, проведеної комісією лікарів судово-психіатричних експертиз КЗОЗ «ХОКПЛ № 3» ОСОБА_4 на момент підписання спадково договору 05 лютого 2010 року хронічного, стійкого психічного розладу, що позбавляє можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не виявляла.
Під час проведення цієї експертизи комісія лікарів вивчала медичну документацію, відповідно до якої до 22 вересня 2003 року ОСОБА_4 не перебувала на обліку в лікаря-психіатра.
Комісія лікарів встановила, що 22 вересня 2003 року ОСОБА_4 звернулася за психіатричною медичною допомогою через зміну настрою, безсоння, роздратованість після психотравмуючої ситуації.
Вперше ОСОБА_4 знаходилась на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні з 30 вересня 2003 року до 31 жовтня 2003 року, її стан супроводжували афективні порушення, зниження загальної активності, психотичної симптоматики, однак інтелектуально-мнестичного зниження не відбувалося.
З 22 січня 2004 року до 24 лютого 2004 року ОСОБА_4 повторно перебувала на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «ХОКПЛ № 3» після чергової психотравми. У медичній картці за цей період марення, галюцинацій, грубого інтелектуально-мнестического зниження, слабоумства не описано.
З 20 травня 2008 року до 29 травня 2008 року ОСОБА_4 перебувала у відділенні серцевосудинної хірургії у зв`язку з оперативним втручанням. У цьому відділенні її консультував лікар-психіатр та рекомендував подальше спостереження після виписки.
Встановлено, що після 24 лютого 2004 року ОСОБА_4 до психіатричних установ не зверталася. З 26 лютого 2010 року психотичної симптоматики, недоумства не зафіксовано, лише 02 вересня 2013 року її стан оцінено як тяжкий, зазначено, що вона недоступна продуктивному контакту.
Водночас рекомендацій про необхідність надання їй психіатричної медичної допомоги після 2008 року не зафіксовано.
З 12 травня 2015 року спостерігалось погіршення загального стану ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 констатовано її смерть, причиною якої вказано хронічну серцево-судинну патологію.
Відповідно до висновку комісії лікарів ХОБСМЕ від 10 липня 2017 року
№ 261-КЕ/2017/пп ОСОБА_4 , 1929 року народження, у 2003-2004 pоках діагностовано низку хронічних захворювань, які прогресували в своїй клінічній течії та з часом сприяли погіршенню її стану, зокрема пам`яті, розумової та інтелектуальної діяльності, що вказує на наявність у неї на той час деменції (недоумства). Прогресування хронічних захворювань у ОСОБА_4 за період з 2004 року до 2010 року з погіршенням її загального стану зумовило виникнення у експертної комісії сумнівів щодо можливості хворої усвідомлювати свої дії і керувати ними на момент укладання спадкового договору 05 лютого 2010 року.
Під час проведення експертизи у розпорядження комісії лікарів ХОБСМЕ надано ті ж самі медичні документи ОСОБА_4 , як і під час проведення експертизи КЗОЗ «ХОКПЛ № 3».
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 21 травня 2020 року № 19, проведеної комісією експертів судово-психіатричної експертизи за участю експерта судово-психологічної експертизи КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги», на момент укладання та підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року ОСОБА_4 будь-якими психічними розладами не страждала, за своїм психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Під час судового розгляду суд допитав члена комісії - експерта Вепренцеву І. В., яка підтвердила висновки експертизи та зазначила, що на момент укладання та підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року ОСОБА_4 на будь-який психічний розлад не страждала, за своїм психічним станом на той час могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Наявність у ОСОБА_4 встановленого у 2004 році діагнозу «церебральний атеросклероз, тривожно-депресивний і іпохондричним синдромом і грубим інтелектуально- мнестичним зниженням» не вказує про наявність у неї 05 лютого 2010 року хронічного психічного захворювання або слабоумства. Під час проведення експертизи залучено психолога, однак до нього питань в ухвалі суду про призначення судово-психіатричної експертизи не було.
Також суд допитав члена комісії експерта-психолога ОСОБА_9 , який підтвердив відсутність до нього питань, зазначив, що усі питання є компетенцією психіатрів, внаслідок чого його дослідження в експертизі відсутнє.
Таким чином, за результатами висновків двох комісій у складі експертів судово-психіатричної експертизи різних установ встановлено, що у ОСОБА_4 на момент складання та підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року відсутній будь-який психічний розлад. За своїм психічним станом на той час, 05 лютого 2010 року, вона могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Встановивши, що жодна із судових експертиз не підтвердила той факт, що на момент підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у визнанні вказаного правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.
Висновки судів про те, що на момент підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року ОСОБА_4 здатна була усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними узгоджуються з іншими матеріалами справи, показаннями свідків, є чіткими, зрозумілими, категоричними, не ґрунтуються на припущеннях, спростовують доводи позивача про абсолютну неспроможність спадкодавця на укладення оспорюваного правочину.
Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки доказів у справі, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Суди дотрималися правила оцінки доказів (стаття 89 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неналежність та недопустимість цих доказів, зокрема висновків посмертних судово-психіатричних експертиз від 20 березня 2017 рокута від 10 липня 2017 року,є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони не містять неповноти або неясності, доказів складення висновків з порушенням чинного законодавства не надано.
Отже, позивач не довів позовні вимоги, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили йому у позові, детально виклавши відповідні мотиви в оскаржуваних судових рішеннях.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, є необґрунтованими та зводяться до непогодження з ухваленими у справі судовими рішеннями, а також до необхідності переоцінки досліджених судами доказів.
Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Разом з тим, при встановленні обставин справи та дослідженні доказів судами попередніх інстанцій не допущено порушення процесуальних норм.
Доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили позивачу у проведенні повторної судової посмертної психолого-психіатричної експертизи, не спростовують висновку суду першої інстанції, який виклав мотиви відмови у задоволенні вказаного клопотання в ухвалі від 28 грудня 2020 року, зазначивши, що у справі проведено три судові експертизи, допитані експерти, тому підстав для призначення четвертої експертизи як повторної посмертної комплексної судової медичної психолого-психіатрічної експертизи немає.
Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року, провадження № 6-9цс12, є необґрунтованими.
У вказаній справі Верховний Суд України виходив з того, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
За встановлених обставин у справі, яка переглядається у касаційному порядку, суди виходили з того, що позивач не надав суду доказів абсолютної неспроможності спадкодавця на укладення оспорюваного правочину. Водночас висновками судово-психіатричних експертиз, які є допустимими доказами у справі, підтверджено, що на момент підписання спадкового договору 05 лютого 2010 року ОСОБА_4 здатна була усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Висновки у справі, яка переглядається у касаційному порядку, не суперечать висновкам постанови Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року, провадження № 6-9цс12.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко