Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 644/1566/19
провадження № 61-5955св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чепурна Дар`я Вікторівна
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлов Єгор Олегович, на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б., від 16 березня
2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що після отриманої у березні 2018 року травми він потребував сторонньої допомоги та догляду, а тому 04 серпня 2018 року між сторонами було укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого відповідач взяла на себе зобов`язання повністю утримувати позивача, забезпечувати його, щоденним триразовим калорійним харчуванням, доглядом, надаючи йому все необхідне для існування, медикаментами, одягом, ремонтом квартири та забезпечувати належний догляд та необхідну допомогу, натомість позивач передав відповідачу у власність свою квартиру АДРЕСА_1 .
Стверджував, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором довічного утримання не виконує, не звертає уваги на його потреби і стан здоров`я, не забезпечує харчуванням, медикаментами, не сплачує вартість житлово-комунальних послуг, відмовляє у наданні відповідного догляду. Крім того, відповідач зареєструвала місце свого проживання у спірній квартирі та вселилася до неї разом із своїм чоловіком, зайнявши частину житлової площі, а у період із жовтня 2018 року по лютий 2019 року відповідач заволоділа документами на спірну квартиру, належними позивачу грошовими коштами та його особистими речами.
З урахуванням викладеного, на підставі пункту 1 частини першої статті 755 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просив достроково розірвати договір довічного утримання, укладений 04 серпня 2018 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області
Чепурною Д. В. та зареєстрований в реєстрі за № 469, повернути сторони у первинний стан та у власність позивача квартиру АДРЕСА_1 , зобов`язавши нотаріуса внести рішення про розірвання спірного правочину до реєстру речових прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, у складі судді Саркісян О. А., від 27 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання, укладений 04 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 04 серпня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чепурною Д. В., за реєстровим номером № 459. Скасовано вжиті судом заходи забезпечення позову та вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що умови договору довічного утримання ОСОБА_1 виконані у повному обсязі, натомість відповідач не надала доказів виконання нею умов цього правочину.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду не заперечував здійснення відповідачем догляду (приготування їжі, супровід на прогулянках, прибирання житла, надання допомоги у здійсненні позивачем гігієнічних процедур та відвідуванні лікувальних закладів тощо) та понесення витрат на оплату вартості житлово-комунальних послуг спірної квартири, придбання продуктів харчування, що свідчить про належне виконання ОСОБА_2 умов спірного договору довічного утримання. Колегія суддів вважала, що намір розірвати спірний договір довічного утримання виник у позивача після реєстрації шлюбу, що в силу вимог статей 755 756 ЦК України не може бути підставою для дострокового розірвання цього правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 квітня 2021 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Павлов Є. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 644/1566/19 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 644/1566/19 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції, який, приймаючи оскаржену постанову, застосував положення статей 755 756 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Крім того, суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові виклав твердження, що не відповідають обставинам справи, помилково пов`язавши розірвання договору довічного утримання із укладенням позивачем шлюбу, та не врахував, що ОСОБА_2 не надано жодного належного та допустимого доказу виконання умов спірного правочину, що є обов`язком саме відповідача.
Вважає правильними висновки суду першої інстанції, що з моменту укладення 04 серпня 2018 року спірного договору довічного утримання і до січня 2019 року мало місце часткове виконання його умов відповідачем, а із лютого 2019 року умови спірного правочину відповідачем не виконуються взагалі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.
Вважає, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а зводяться переважно до необхідності переоцінки доказів у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 серпня 2018 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та
ОСОБА_2 (набувач) укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чепурною Д. В. та зареєстрований в реєстрі за № 459 (далі - договір довічного утримання), згідно пункту 1.1 якого відчужувач передає у власність набувача належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а набувач зобов`язується забезпечити відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я також довічним його доглядом.
Набувач приймає у власність квартиру, зобов`язується повністю утримувати відчужувача, забезпечувати його харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, доглядати за внутрішнім та зовнішнім технічним станом відчужуваної за цим договором квартири, а також надати можливість безкоштовного довічного користування квартирою. Ціна матеріального забезпечення (продуктів, одягу, необхідної допомоги) встановлена сторонами в розмірі однієї мінімальної заробітної плати в місяць, встановленої законодавством України.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_3 (сусід позивача) пояснив суду, що ОСОБА_1 проживав один і сам себе доглядав до 2018 року, коли зламав шийку стегна і став потребувати сторонньої допомоги. Сусіди до позивача ставилися добре, ходили за його дорученням по продукти харчування, ліки, іншим побутовим справам, вивозили на вулицю, однак доглядати його постійно ніхто з сусідів не мав можливості та наміру. Тому в серпні 2018 року позивач уклав договір довічного утримання із своєю далекою родичкою ОСОБА_2 , яка з чоловіком переїхала до нього проживати, вони жили разом, хоча всі витрати ніс позивач, відповідач допомагала тільки фізично - прибрати квартиру, приготувати їжу, тощо. В подальшому ОСОБА_1 почав скаржитися на відповідача, що вона погано ставиться до нього, не виводить із квартири, не дає можливості спілкуватися із сусідами, вкрала гроші. Із 23 лютого 2019 року відповідач виїхала з квартири позивача і з того часу з ним не спілкується, та не допомагає йому.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили суду, що ОСОБА_1 часто скаржився на ОСОБА_2 , щодо невиконання нею належним чином умов договору довічного утримання, стверджуючи, що його погано годують, не купують продукти, до яких він звик, а його пенсію відповідач витрачає на свої потреби.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимог закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
Судом установлено, що згідно з пунктом 2.1 договору довічного утримання відповідач прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 та взяла на себе зобов`язання повністю утримувати позивача, забезпечувати його харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, доглядали за внутрішнім та зовнішнім технічним станом відчужуваної за цим договором квартири, а також надати можливість безкоштовного довічного користування квартирою.
Ціна матеріального забезпечення (продукти, одяг, догляд, необхідна допомога) визначена сторонами в розмірі однієї мінімальної заробітної плати в місяць, встановленої чинним законодавством України (пункт 2.2 договору довічного утримання).
Отже у договорі довічного утримання від 04 серпня 2018 року обов`язки набувача ( ОСОБА_2 ) визначені та мають грошовий еквівалент встановлений сторонами, а саме один розмір мінімальної заробітної плати на місяць.
При цьому місячний мінімальної заробітної плати встановлений законом та у 2018 році становив 3 723 грн, а у 2019 році 4 173 грн (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Такі висновки щодо застосування положень статей 755 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі
№ 755/1750/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Звертаючись до суду ОСОБА_1 вказував на часткове виконання відповідачем умов спірного договору довічного утримання до січня
2019 року,натомість відповідач стверджувала про належне виконання нею у повному обсязі обов`язків набувача за договором від 04 серпня 2018 року.
При цьому ОСОБА_2 не повідомила чи вівся нею облік надання матеріального забезпечення позивачу за договором від 04 серпня
2018 року, які матеріальні витрати нею понесені, які послуги надавались нею позивачу щомісячно та який грошовий еквівалент цих послуг.
За змістом частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ухвалюючи рішення про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надала суду доказів належного виконання умов цього правочину.
Натомість апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, послався на те, що ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не заперечував того факту, що відповідач придбавала для нього продукти харчування та речі, готувала їжу та здійснювала прибирання житла, надавала допомогу у здійсненні гігієнічних процедур та супроводжувала його на прогулянках та при відвідуванні медичних закладів.
Разом із тим, обмежившись вказаними загальними висновками, апеляційний суд не врахував положення статті 751 ЦК України та передбачену договором від 04 серпня 2018 року грошову оцінку матеріального забезпечення відчужувача, не перевірив яким чином послуги, які надавала відповідач, та із наявністю яких погоджувався позивач, співвідносяться із ціною матеріального забезпечення встановленою у договорі.
Без дослідження та оцінки вказаних обставин, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для розірвання договору довічного утримання є передчасними та не можуть бути визнані обґрунтованими.
Колегія суддів не заперечує можливість застосування у розглядуваній справі положень частини першої статті 82 ЦПК України згідно яких обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Однак з огляду на предмет доказування, правове регулювання спірних правовідносин та умов договору від 04 серпня 2018 року, судам, у разі визнання певних обставин ОСОБА_1 необхідно було з`ясувати, які саме послуги/витрати надані/понесені відповідачем та у які періоди позивач визнає, після чого з урахуванням визнаних сторонами обставин та наданих ними доказів робити висновки про наявність або відсутність підстав для задоволення позову, у тому числі щодо невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання.
Також поза оцінкою апеляційного суду залишились доводи ОСОБА_1 про те, що із лютого 2019 року відповідач взагалі припинила виконувати умови договору довічного утримання.
При цьому висновки суду апеляційної інстанції про те, що необхідність розірвати договір довічного утримання пов`язана із укладенням позивачем шлюбу, є суперечливими, з огляду на те, що із позовом до суду у розглядуваній справі ОСОБА_1 звернувся у 2019 році, а шлюб уклав у 2020 році.
З урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, не в повній мірі встановив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, не врахував висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі
№ 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та
від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного розгляду та свідчать про наявність підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Питання про розподіл судових витрат, у тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлов Єгор Олегович, задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович