Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 644/3932/18-ц
провадження № 61-6606св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Харківська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2018 року у складі 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.
Позовну заяву мотивовано тим, що Харківською міською радою були здійснені заходи самоврядного контролю з питань використання
та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно
від 21 травня 2018 року № 124626267 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 302,5 кв. м, розташованої по
АДРЕСА_1 , з 26 серпня 2005 року зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2005 року за № 1936.
Згідно із листом відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22 лютого 2017 року № 19-20.08-3-690/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 06 березня 2017 року за № 1420/0/225-17, речові права відповідачки на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , не зареєстровані.
Харківська міська рада вважала, що враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням статей 12, 80, 83 ЗК України, земельна ділянка площею 0,0549 га
по АДРЕСА_1 , перебуває у власності територіальної громади м. Харкова.
Зазначала, що відповідачка у період з 01 травня 2015 року по 30 квітня
2018 року не сплачувала за користування земельною ділянкою плату
за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, унаслідок чого,
як вважала Харківська міська рада, зберегла у себе майно - грошові кошти, які підлягають стягненню відповідно до статей 1212-1214 ЦК України
у судовому порядку.
З урахуванням викладеного, Харківська міська рада просила суд стягнути
з відповідачки на її користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 501 564,36 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова
від 17 грудня 2018 року позов Харківської міської ради задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 501 564,36 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка користується земельною ділянкою, власником або постійним землекористувачем якої вона не є, а тому вона не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідачки є орендна плата. Матеріали справи
не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування спірною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова
від 26 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 507,83 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова
від 17 грудня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування
до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про безпідставне збереження відповідачкою майна (коштів) за рахунок позивача, а саме: використання земельної ділянки без укладення договору оренди, з огляду
на те, що відповідачка є власником нерухомого майна, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року було відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 644/3932/18-ц
із Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року справу
№ 644/3932/18-ц призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На думку ОСОБА_1 , судами попередніх інстанцій
в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня
2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18)
та від 25 червня 2019 року у справі № 629/2701/17 (провадження
№ 12-258гс18) та постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06 лютого 2018 року у справі № 923/921/17,
від 07 лютого 2019 року у справі № 922/3639/17, від 13 лютого 2019 року
у справі № 922/392/18 та від 29 травня 2019 року у справі № 922/955/18.
Оскільки спірна земельна ділянка не має меж, встановлених у передбачений законом порядок, а також спірній земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер, у зв`язку із цим, на її думку, спірна земельна ділянка
не може вважатися сформованою об`єктом цивільних прав,
що унеможливлює укладення договору оренди землі та сплату орендної плати.
Разом із цим, ОСОБА_1 вважає, що якщо земельна ділянка
не сформована як об`єкт цивільних прав, за відсутності витягу з нормативно-грошової оцінки, зазначене виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів за користування нею.
У зв`язку із чим, на думку ОСОБА_1 , для вирішення цього спору встановленню підлягають, зокрема, обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якої позивач просить стягнути з неї безпідставно збережені кошти; та нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.
Щодо клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду
У червні 2022 року надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обґрунтовуючи його тим, що у господарському та цивільному судочинстві існує неоднакове застосування норм права у вирішенні питання стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати із користувачів (фізичних осіб або суб`єктів підприємницької діяльності) несформованих земельних ділянок
як об`єкта цивільних прав у відношенні статті 79-1 ЗК України, тобто відсутня чітка регламентація та єдність правового застосування у цьому земельному питанні у господарському та цивільному судочинстві.
ОСОБА_1 зазначає, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 923/921/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 922/3639/17, від 13 лютого 2019 року
у справі № 922/392/18, від 29 травня 2019 року у справі № 922/955/18,
від 27 вересня 2019 року у справі № 922/2762/18, від 27 вересня 2019 року
№ 920/739/17, від 27 вересня 2019 року № 922/3780/17, від 27 вересня
2019 року № 908/220/18 та від 27 вересня 2019 року № 922/587/18 дійшов висновку про необхідність існування протягом зазначеного у позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, що це неможливо без дотримання процедур реєстрації та внесення відомостей у Державний земельний кадастр
(на підставі відповідної документації із землеустрою). Тобто, межі земельної ділянки, розмір орендної плати неможливо правомірно визначити без дотримання відповідних законодавчо встановлених процедур (у порядку, встановленому статтею 79-1 ЗК України, а також згідно із вимогами
статті 55 Закону України «Про землеустрій» та статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах
від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 24 квітня 2019 року у справі № 642/4792/17 зроблено висновки про неважливість формування земельної ділянки
як об`єкту цивільних прав, у тому числі і для визначення меж земельної ділянки та застосування законодавчо встановлених процедур визначення суми орендної плати, з урахуванням обов`язкової технічної документації про нормативну грошову оцінку для визначення розміру орендної плати,
де головним є посилання та застосування статті 1212 ЦК України.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Аналіз клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Харківської міської ради
до ОСОБА_1 , свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи
на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 травня
2018 року № 124626267 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 302,5 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1
з 26 серпня 2005 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2005 року № 1936 (а. с. 9, 10).
Відповідно до листа відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22 лютого 2017 року
№ 19-20.08-3-690/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 06 березня 2017 року № 1420/0/225-17 речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку по
АДРЕСА_1 не зареєстровані (а. с. 14, 15).
Земельна ділянка, площею 0,0549 га, що знаходиться по
АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади м. Харкова.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради
21 травня 2018 року було здійснено обстеження земельної ділянки
та встановлено, що ОСОБА_1 використовувала земельну ділянку, площею 0,0549 га, по АДРЕСА_1 для експлуатації
та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1», право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 (а. с. 20-24).
Відповідно до розрахунку Харківської міської ради, проведеного Департаментом територіального контролю Харківської міської ради розмір безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів орендної плати
за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій розміщено належний їй об`єкт нерухомого майна, за період із 01 травня 2015 року по 30 квітня 2018 року складав 501 564,36 грн
(а. с. 16-19).
Згідно акта обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , розмір спірної земельної ділянки розраховано виходячи із її меж, визначених відповідно до меж паркану
та зовнішніх меж нежитлової будівлі (а. с. 20-24).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування
в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають
у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої
статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата
за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення
глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право
на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння
і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Згідно із пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Рішенням Харківської міської ради від 03 липня 2013 року № 1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом
на 01 січня 2013 року, у тому числі базову вартість одного квадратного метра землі м. Харкова у розмірі 291,18 грн, яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01 січня 2013 року
та підлягає у подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.
Рішенням Харківської міської ради від 22 лютого 2017 року № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» на території м. Харкова на 2017 рік встановлено ставки плати за землю та пільги з земельного податку
у м. Харкові.
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради від 22 лютого 2017 року № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» ставка земельного податку на земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, становить 1 відсоток від добутку базової вартості одного квадратного метра земель м. Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф),
та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2),
за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, Харківська міська рада вказувала, що з 01 травня 2015 року по 30 квітня 2018 року ОСОБА_1 використовувала земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату
не сплачувала, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення належного їй нерухомого майна.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку, площею 0,0549 га, по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1», право власності на яку зареєстровано за нею.
Разом із цим, договір оренди укладено не було, ОСОБА_1 користувалася земельною ділянкою без оформлення права користування.
Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення із власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою,
на якій цей об`єкт розміщено.
З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення,
а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі
№ 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року
у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження
№ 61-2105св20).
Визначаючи розмір недоотриманого доходу від користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи рішення Харківської міської ради
від 03 липня 2013 року № 1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня
2013 року», Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 та рішення Харківської міської ради від 22 лютого 2017 року № 542/7 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», правильно вважав, що наведений позивачем розрахунок неотриманого доходу підтверджується належними доказами та належним чином обґрунтований.
Разом із цим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування відповідачем, наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилкового застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України не можуть бути прийняті судом, оскільки вказані твердження відповідача спростовуються вищевикладеним.
Посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка не має меж, встановлених у передбачений законом порядку, а також спірній земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер, у зв`язку із цим, на її думку, спірна земельна ділянка не може вважатися сформованою об`єктом цивільних прав, що унеможливлює укладення договору оренди землі та сплату орендної плати не можуть бути прийняті до уваги як такі, що не спростовують доводів позивача про фактичне користування позивачкою земельною ділянкою
у зазначених межах відповідно до акту її обстеження, яка огороджена парканом, та не звільняють відповідача від обов`язку слати земельного податку щодо земельних ділянок, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки, податок на які розраховується
у відсотках від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлові та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території у межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) за один квадратний метр оподаткування, відповідно прийнятих та чинних у спірний період рішень Харківської міської ради «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», наведених вище.
Виходячи із принципів диспозитивності у цивільному процесі
та встановлених обставин у справі, Верховний Суд вважає зазначені відповідачкою доводи касаційної скарги необґрунтованими ураховуючи,
що відповідачкою не спростовані докази, надані позивачем щодо розміру фактичного користування відповідачкою земельною ділянкою у спірний період та про обґрунтованість наведеного позивачем розрахунку неотриманого доходу від фактичного користування відповідачем указаною земельною ділянкою.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 25 червня 2019 року у справі
№ 629/2701/17 (провадження № 12-258гс18) та постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06 лютого 2018 року у справі
№ 923/921/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 922/3639/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 922/392/18 та від 29 травня 2019 року у справі
№ 922/955/18, на які заявник посилався у касаційній скарзі,
є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій
не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої
та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова
від 17 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 05 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович