Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 644/6381/19
провадження № 61-1323св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Позов мотивовано тим, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на земельній ділянці на АДРЕСА_1 розташовано нежитлову будівлю літ. «АБ-1», загальною площею 130,8 кв. м, право власності на яку зареєстровано по 1/2 її частки за ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 27 липня 2016 року № 426 та № 2809.
Відповідно до вказаної інформації та листа Управління ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10 квітня 2019 року речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровані.
ОСОБА_1 з 27 липня 2016 року використовує земельну ділянку, площею 0,0164 га, на АДРЕСА_1 , без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до статей 125 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав, земельна ділянка площею 0,0164 га на АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Згідно з інформацією від 27 травня 2019, наданою Східним управлінням ГУ ДФС у Харківській області, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як платник земельного податку на землю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У 2016 році вона сплатила земельний податок у сумі 3 698,40 грн, у 2017 році - 3 920,31 грн, у 2018 році - 3 920,31 грн, у 2019 році - 14 113,11 грн.
Розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів розрахований як різниця між розміром плати за землю, яка повинна була надійти до місцевого бюджету, та фактично здійсненою оплатою за користування земельною ділянкою.
Відповідач свого обов`язку щодо сплати за користування земельною ділянкою у повному обсязі не здійснює, у зв`язку з чим має перед позивачем заборгованість у розмірі 125 055,37 грн.
Посилаючись на вказані обставини та керуючись статтями 1212-1214 ЦК України, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 просив повернути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 125 005,37 грн за використання земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року позов Харківської місцевої прокуратури № 3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 125 055, 37 грн.
Вирішено питання щодо судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем та безпідставно збереженою платою за використання земельної ділянки комунальної власності без укладення договору оренди за період з 01 серпня 2016 року до 31 липня 2019рокуу розмірі 125 055,37 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року скасовано, провадження у справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 саме як з ФОП і цей спір пов'язаний зі здійсненням останньою підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а тому справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
19 серпня 2020 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального законодавства України, зокрема, частини першої статті 19, пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 377 ЦПК України, пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України.
Одними із основних критеріїв розмежування спору між цивільною та іншими юрисдикціями є характер спору про право та те, що однією зі сторін у спорі є фізична особа.
Суд не врахував, що безпідставно збережені кошти стягуються за період з 01 серпня 2016 року до 31 липня 2019 року, тоді як відповідач зареєстрована як ФОП 21 червня 2019 року.
Крім того, рішенням Харківської міської ради від 17 квітня 2019 року № 1546/19 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою саме як фізичній особі.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у липні 2021 року, ОСОБА_2 заперечувала проти доводів заступника керівника Харківської обласної прокуратури, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу № 644/6381/19.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 серпня 2019 року на земельній ділянці на АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля літ. «АБ-1», загальною площею 130,8 кв. м, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 27 липня 2016 року № 426 та № 2809.
Згідно з актом обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 використовує вказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до статей 125 126 ЗК України.
Відповідно до листа Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10 липня 2019 року № 883/116-19 документи, що посвідчують право власності або користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.
Згідно з копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 21 червня 2019 року має статус ФОП.
У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 з червня 2019 року використовує земельну ділянку на АДРЕСА_1 та розташовані на ній нежитлові приміщенні саме для здійснення своєї підприємницької діяльності.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 611/507/18 (провадження № 14-590цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження
№ 14-282цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц(провадження № 14-262цс18). Від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження №14-5цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39 цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до пунктів 1, 5, 10, 14 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Господарського кодексу України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 з 21 червня 2019 року має статус ФОП. З огляду на це суд констатував, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 саме як з ФОП і цей спір пов'язаний зі здійсненням останньою підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а тому справа не підсудна суду загальної юрисдикції, спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
На переконання колегії суддів, такий висновок апеляційного суду є неправильним.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
З огляду на те, що ОСОБА_1 має статус ФОП з 21 червня 2019 року, колегія суддів погоджується з аргументами позивача про те, що 27 липня 2016 року відповідач набула цивільні права на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. «АБ-1», загальною площею 130,8 кв. м, розташовану на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , як фізична особа, тому до моменту державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 саме як фізична особа використовувала земельну ділянку за вказаною адресою.
Фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Користування такою земельною ділянкою саме по собі не свідчить про господарський характер відносин. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18) .
Для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності позивач мав довести суду факт здійснення фізичною особою-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 922/3204/17 (провадження № 12-133гс18).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18) зроблено правовий висновок про те, що наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки.
Тобто факт здійснення фізичною особою підприємницької діяльності у статусі ФОП на земельній ділянці на АДРЕСА_1 потребує доказуванню.
Натомість матеріали справи не містять відомостей про здійснення відповідачем підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці у період з 01 серпня 2016 року до 31 липня 2019 року.
Крім того, у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_1 лише з червня 2019 року використовує земельну ділянку на АДРЕСА_1 та розташовані на ній нежитлові приміщенні для здійснення своєї підприємницької діяльності.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що у позивача виникли спірні правовідносини з відповідачем саме як з фізичною особою у зв`язку з несплатою грошових коштів за користування земельною ділянкою з 01 серпня 2016 року.
Отже, позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, обґрунтовано визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін.
З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок Харківського апеляційного суду про те, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства лише тому, що ОСОБА_1 з 21 червня 2019 року є фізичною особою-підприємцем.
Суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Водночас колегія суддів зазначає, що у разі доведення обставин здійснення відповідачем господарської діяльності на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , починаючи з 21 червня 2019 року, питання стягнення заборгованості, яка утвориться із указаної дати, може бути вирішене у порядку господарського судочинства.
Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або
2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк