№ 644/9720/16-ц

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 644/9720/16-ц

провадження № 61-3950 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представник відповідача - адвокат Равницька Лариса Степанівна;

третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Індустріальному районі м. Харкова,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про визнання факту батьківства.

Позовна заява мотивована тим, що з 2013 року по 2015 рік він проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрацією шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила сина - ОСОБА_4 , при реєстрації народження якого прізвище та ім`я по батькові дитини записано відповідно до частини 1 статті 135 СК України за вказівкою матері.

У 2015 році їх стосунки погіршилися, відповідач з сином виїхала із квартири, в якій вони усі разом проживали.

Вказував, що постійно спілкувався з дитиною та проводив час, цікавився особистим життям сина, брав участь у його вихованні, надавав матеріальну допомогу. Але останнім часом ОСОБА_3 перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, на неодноразові звернення до відповідача з проханням надати можливість спілкуватись з дитиною та надалі брати участь у її вихованні, матеріальному забезпеченні ОСОБА_3 відмовляє.

Вважав такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують його права як батька дитини, він не може повноцінно виконувати свої батьківські обов`язки щодо виховання дитини, на має ніяких прав стосовно дитини, у зв`язку з чим виникла необхідність у встановленні батьківства.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати Орджонікідзевський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківської області внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині запису про батька; зобов`язати Орджонікідзевський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківської області видати нове свідоцтво про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про походження малолітнього ОСОБА_4 від нього. Ухилення ОСОБА_3 від участі у проведенні судово-генетичної експертизи за відсутності будь-яких інших доказів, які б могли свідчити про походження дитини від позивача, не дає суду достатніх підстав визнати факт батьківства в порядку статті 109 ЦПК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 травня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у частині запису щодо відомостей про батька, вказавши батьком останнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок експерта має суттєве значення для встановлення факту наявності чи відсутності кровного споріднення між позивачем та дитиною. Проте ОСОБА_3 належним чином не довела причини особистої неявки разом із дитиною до експерта з метою відібрання зразків для проведення експертизи для встановлення біологічного батьківства.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що справа знаходилася на розгляді в суді тривалий час, розгляд неодноразово відкладався за заявами ОСОБА_3 з різних причин, в яких вона заперечувала проти розгляду справи за її відсутності. Правом надати письмові заперечення проти позову ОСОБА_3 та її представник не скористались.

По справі тричі призначалась судово-генетична експертиза для визначення, чи є ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Справа неодноразово направлялась до експертної установи та поверталась без виконання ухвали про призначення судово-генетичної експертизи з причин неявки до експертної установи саме відповідача, тому апеляційний суд дійшов висновку про ухилення ОСОБА_3 від проведення експертизи. Надані ОСОБА_1 докази та пояснення підтверджують прагнення позивача брати участь у житті та вихованні своєї дитини ОСОБА_4 , піклуватися про неї, матеріально забезпечувати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року й залишити в силі заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 травня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 644/9720/16-ц із Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 761/10732/16-ц (провадження № 61-29614св14), від 06 листопада 2019 року у справі № 757/26284/14-ц (провадження № 61-2871св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17 (провадження № 61-16418св19), відповідно до якого підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути лише висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. Доказова цінність такого висновку переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що за відсутності висновку судово-генетичної експертизи позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту його батьківства. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки причинам неявки відповідача для забору біологічних зразків для проведення судової-генетичної експертизи, безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, встановлений частиною другою статті 129 СК України, відповідно до якої до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Зазначав, що у первинному свідоцтві про народження дитини в графі «по батькові» зазначено « ОСОБА_4 », що свідчить про походження дитини саме від нього. Лише через сім місяців після укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було видано повторне свідоцтво про народження дитини, у якому батьком дитини зазначений ОСОБА_6 , в графі «по батькові» дитини зазначено «ІНФОРМАЦІЯ_4 ». При цьому через вісім днів після видачі цього свідоцтва ОСОБА_6 змінив прізвище на « ОСОБА_6 ».

Вказував, що факт спільного проживання з відповідачем однією сім`єю та період спільного проживання підтверджено долученими до матеріалів справи показаннями свідків, які були допитані у кримінальному провадженні № 12019220530002004 за частиною першою статті 382 КК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2013 року по вересень 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила дитину - ОСОБА_4 , батьком якого у свідоцтві про народження записаний ОСОБА_6 (а. с. 42, т. 2).

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Міський перинатальний центр» Харківської міської ради ОСОБА_1 був присутній ІНФОРМАЦІЯ_5 року при пологах ОСОБА_3 (а. с. 211, т. 1).

Згідно з листом Комунального некомерційного підприємства «Міський перинатальний центр» Харківської міської ради від 29 січня 2020 року № 123 в історії пологів № 3006 ОСОБА_3 (пологи відбулися ІНФОРМАЦІЯ_5 року о 00 год 25 хв) на титульному аркуші вказано незареєстрований шлюб і чоловіком зазначено ОСОБА_1 , 27 років. В історії пологів № 3006 є заява від імені ОСОБА_1 від 18 червня 2014 року про прохання бути присутнім при пологах його дружини ОСОБА_3

07 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб (а. с. 41, т. 2).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, у справі була призначена судово-генетична експертиза, проведення якої доручено експертам комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи». На вирішення експертів було поставлено питання, чи є громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до листа комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 30 січня 2018 року № 108 призначена експертиза не проведена у зв`язку з неявкою громадянки ОСОБА_3 з дитиною до експертної установи (а. с. 92, т. 1).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2018 року у справі вдруге була призначена судово-генетична експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача (а. с. 117, т. 1).

Крім того, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2018 року за клопотанням ОСОБА_3 позивача ОСОБА_1 було зобов`язано внести на депозитний рахунок суду грошову суму в розмірі 3 500 грн в якості забезпечення судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи (а. с. 118, т. 1).

Вимоги вказаної ухвали позивач виконав та вніс на депозитний рахунок суду грошову суму в розмірі 3 500 грн в якості забезпечення судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Проте, проведення експертизи також не відбулося у зв`язку з неявкою ОСОБА_3 з дитиною до експертної установи.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2018 року у справі втретє була призначена судово-генетична експертиза, а ухвалою цього ж суду від 27 грудня 2018 року комунальний заклад «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» визначено як місце відбору біологічних зразків.

Однак і до комунального закладу «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» відповідач не з`явилась.

На даний час відповідач проживає з чоловіком та сином за межами України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі тричі призначалась судово-генетична експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача, проте ОСОБА_3 разом з дитиною ОСОБА_4 неодноразово не з`являлися для забору біологічних зразків для проведення судово-генетичної експертизи, що унеможливило її проведення і це свідчить про їх ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Нез`явлення відповідачка разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про оспорювання батьківства.

При цьому судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-генетичної експертизи та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні.

Судом апеляційної інстанції враховано, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2018 року за клопотанням ОСОБА_3 позивача ОСОБА_1 було зобов`язано внести на депозитний рахунок суду грошову суму в розмірі 3 500 грн в якості забезпечення судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Вимоги вказаної ухвали позивач виконав та вніс на депозитний рахунок суду вказану грошову суму в якості забезпечення судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи. Проте, проведення експертизи не відбулося у зв`язку з неявкою ОСОБА_3 з дитиною до експертної установи.

Крім того, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2018 року комунальний заклад «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» було визначено як місце відбору біологічних зразків, до якого відповідач з дитиною також не з`явилась для забору біологічних зразків для проведення судово-генетичної експертизи.

Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали апеляційному суду можливість визнати факт та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача (стаття 109 ЦПК України).

Визнання ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 відповідає інтересам малолітньої дитини. Негативних наслідків для дитини судом апеляційної інстанції не встановлено.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Судувід 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, (провадження № 61-48029св18). Ця правова позиція є незмінною.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Результат розгляду справи залежить від оцінки досліджених судами доказів, отже висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 761/10732/16-ц (провадження № 61-29614св14), від 06 листопада 2019 року у справі № 757/26284/14-ц (провадження № 61-2871св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17 (провадження № 61-16418св19), не можна визнати такими, що суперечать висновкам, яких дійшов суд апеляційної інстанції у цій справі.

Доводи касаційної скарги щодо пропущення позивачем строку позовної давності, передбаченого частиною другою статті 129 СК України, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на положення статті 128 СК України, яка передбачає можливість визнання батьківства щодо дитини за рішенням суду за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України (спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою).

Згідно зі статтею 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить відповідно до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може поширюватися на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-617цс17.

Таким чином, судом апеляційної інстанції всебічно, повно й об`єктивно з`ясовано обставини справи та оцінено докази у справі, зокрема, що відповідач не заперечувала батьківство позивача, оскільки не подавала до суду письмових заперечень проти позову та встановлення факту батьківства, позивач був присутній ІНФОРМАЦІЯ_5 року при пологах ОСОБА_3 .

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться у значній мірі до переоцінки доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович