Постанова
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 645/3205/17
провадження № 61-40954св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),
Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бровченка І. О., Бурлака І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєди Т. Д., про визнання договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 23 серпня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено договір дарування 935/1200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д.
Позивач вважала договір дарування недійсним, оскільки ОСОБА_2 , будучи її дочкою, навмисно ввела її в оману щодо природи правочину, прав
та обов`язків сторін, оскільки в дійсності між сторонами малась домовленість щодо укладення договору довічного утримання, за яким відповідач зобов`язувалась надавати позивачеві певну матеріальну допомогу взамін
на те, що після її смерті відповідач набуде право власності на нерухоме майно.
Також позивач зазначала, що нотаріус під час посвідчення договору
не роз`яснила їй суті правовідносин, що виникають у зв`язку з договором,
не ознайомила її з нормами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, права та обов`язки сторін та наслідки, в той час, коли відповідач достовірно знала про те, який саме договір буде укладатися і які наслідки реально настануть.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 23 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д. за реєстровим номером 1497. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після укладання оспорюваного правочину фактично передача частки будинку відповідачу не відбулась, позивач й надалі проживає у спірному будинку, відповідач у спірній частині будинку не проживає, її речі у будинку відсутні, комунальні послуги вона не сплачує. Під час укладення договору у позивача було відсутнє волевиявлення безоплатної передачі майна у власність ОСОБА_2 , оскільки будь-яке інше житло у позивача відсутнє, вона є особою похилого віку та сама потребує допомоги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 960,00 грн
у рахунок відшкодування сплачених судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що похилий вік позивача на момент укладення спірного договору сам по собі не свідчить про відсутність волі розпорядитись своїм майном шляхом укладення договору дарування. Ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що саме на момент укладення спірного договору дарування стан здоров`я позивача був таким, що вимагав сторонньої допомоги та догляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не зазначив, який закон порушив чи не врахував суд першої інстанції, висновки якого відповідають статтям 203 229 717 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України). Суд апеляційної інстанції не допитав свідків, переоцінив докази.
У вересні 2018 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 23 серпня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д. посвідчено договір дарування 935/1200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_1 подарувала своїй дочці ОСОБА_2 належні їй 935/1200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Власником інших 235/1200 частин будинку є ОСОБА_4 - друга дочка позивача.
Згідно з поясненнями позивача та даних технічного паспорта, у спільному користуванні співвласників знаходяться приміщення коридору, кухні, ванни
та вбиральні.
ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає в спірному будинку
за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 з 15 серпня 2009 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 та була зареєстрована у спірному будинку до 20 жовтня 2016 року.
20 жовтня 2016 року після укладання договору дарування, ОСОБА_2 знялась з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,
та зареєструвала своє фактичне місце проживання за місцем реєстрації
її чоловіка: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладання оспорюваного правочину мала вік майже 78 років.
Відповідно до пояснень позивача, за своїм станом здоров`я та за віком вона потребує сторонньої допомоги та догляду, тому на час підписання договору дарування була переконана, що підписує договір довічного утримання, оскільки мала попередню домовленість зі своєю дочкою ОСОБА_2 про те, що вона буде її доглядати.
Свідки з боку позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 пояснили, що зі слів позивача їм відомо про те, що позивач уклала з ОСОБА_2 договір дарування частини будинку за умови, що ОСОБА_2 буде нею опікуватись та доглядати. До жовтня 2016 року відповідач її доглядала, потім між ними зіпсувались відносини і з того часу ОСОБА_2 її не відвідує, про неї не піклується.
Не оспорював ці обставини і свідок з боку відповідача ОСОБА_5 , який пояснив, що ОСОБА_2 , як до укладання договору дарування, так і після цього проживала разом з ним за його місцем реєстрації: АДРЕСА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Виходячи зі змісту статей 203 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір,
що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна
у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги наявність в матеріалах справи копії рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 квітня 1983 року, яким ОСОБА_10 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. У рамках цієї справи позивач ставила питання про визнання договору дарування недійсним, оскільки вона мала намір укласти договір довічного утримання.
Цей доказ свідчить про те, що позивачеві у справі, що переглядається, - ОСОБА_1 достеменно відомо про правову природу договорів дарування та довічного утримання, що виключає наявність помилки у правовій природі оспорюваного правочину.
Посилання представника ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції відхилив за безпідставністю, оскільки для встановлення наявності або відсутності факту введення позивача в оману необхідно встановити наявність вільної волі сторін на укладення саме визначеного правочину.
У даному випадку похилий вік позивача на момент укладення спірного договору сам по собі не свідчить про відсутність волі розпорядитись своїм майном шляхом укладення договору дарування.
Також позивач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надала доказів того, що саме на момент укладення спірного договору дарування її стан здоров`я був таким, що вимагав сторонньої допомоги та догляду.
Сторони не заперечували, що спірне житло є єдиним у позивача. Однак наявність зазначеної обставини не свідчить про відсутність у позивача наміру подарувати це майно, оскільки частка житлового будинку була подарована
її рідній дочці, тому після переходу права власності за позивачем зберігається законодавчо закріплене право користування цим майном відповідно
до частини першої статті 160 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до якої члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають
з договору найму.
Тобто, укладення спірного договору не позбавило позивача права
на проживання. Доказів на спростовування цього висновку матеріали справи не містять.
ОСОБА_2 надала суду апеляційної інстанції копії квитанцій про сплату комунальних послуг, що є доказом несення тягаря утримання майна відповідно до положень статті 322 ЦК України та свідчать про
те, що відповідачем переоформлено особові рахунки зі сплати комунальних послуг. Зазначені докази не спростовані позивачем. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що не відбулось фактичного переходу права власності є такими, що не відповідають обставинам справи.
Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Відповідачем суду апеляційної інстанції надано копії квитанцій на придбання медичних препаратів та медичного устаткування, а також копії квитанцій
на грошові перекази на ім`я позивача.
Зазначене узгоджується з твердженням позивача про надання добровільної матеріальної допомоги матері, що свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що спірний договір не відповідає інтересам позивача, оскільки іншого житла позивач не має й дарувати єдине житло
та залишатися без місця проживання і майна в безпорадному стані вона наміру не мала.
Намір позивача добровільно подарувати належну їй частину житлового будинку засвідчений нотаріально у тексті спірного договору дарування.
Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією
із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у справі відсутні допустимі докази на підтвердження того, що позивач під час укладення спірного договору помилилася щодо змісту умов дарування.
Суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судом апеляційної інстанції правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції
не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
А. А. Калараш
Є. В. Петров