Постанова
Іменем України
18 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 645/3775/18
провадження № 61-13117св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Інститут проблем машинобудування імені А. М. Підгорного Національної академії наук України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 08 січня 2019 року в складі судді Горпинич О. В.та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року в складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлака І. В., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту проблем машинобудування імені А. М. Підгорного Національної академії наук України (далі - Інститут), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 80-к Інституту про його звільнення у зв`язку з порушенням керівництвом Інституту норм КЗпП України; поновити його на посаді художника-конструктора І категорії в науково - організаційному відділі Інституту; стягнути з підприємства відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн завдану незаконним звільненням з займаної посади, протиправними діями керівництва Інституту по відношенню до нього, що призвело до різкого погіршення його стану здоров`я і стало причиною душевних і фізичних страждань.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 23 лютого 1987 року він був прийнятий на роботу до Інституту на посаду інженера. Згідно наказу № 38-К від 01 березня 2017 року його було переведено на посаду художника - конструктора І категорії в науково - організаційний відділ з неповним робочим часом з режимом роботи відповідно до щомісячних графіків по 31 грудня 2017 року (30%). 31 липня 2017 року його було звільнено з посади художника - конструктора І категорії у зв`язку з скороченням штату (пункт 1 статті 40 КЗпП України) на підставі наказу № 19 від 25 травня 2017 року «Про внесення змін до наказу № 14 «Про скорочення штату працівників від 05 квітня 2017 року».
З приводу незаконного звільнення з роботи він звертався за захистом його порушених прав зі скаргою до прокуратури Харківської області, Національної академії наук України та Головного Управління Держпраці у Харківській області. У квітні 2018 року отримав копію постанови про накладення штрафу на Інститут у розмірі 3 200,00 грн у зв`язку з порушенням посадовими особами Інституту вимог трудового законодавства при звільненні його з посади. Платіжним дорученням № 558 від 21 листопада 2017 року Інститутом було сплачено штраф у розмірі 3 200,00 грн. Таким чином, на його думку, керівництвом Інституту було визнано вину у порушенні законодавства про працю при звільненні його з займаної посади, але не зважаючи на це, не скасовано наказ про його звільнення та не поновлено на посаді, трудову книжку не видано.
Після вищевказаних подій у нього погіршився стан здоров`я, йому декілька разів викликали швидку медичну допомогу, він неодноразово проходив стаціонарне і амбулаторне лікування. Вважає, що діями відповідача йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку зі звільненням з роботи.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 08 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, оскільки лист Інституту з наказом про звільнення отримано позивачем 09 серпня 2017 року, листом від 31 жовтня 2017 року Головне Управління Держпраці повідомило позивача про наслідки перевірки за його зверненням, а з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 09 липня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення по задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, неповно з`ясували обставини справи, висновок судів щодо пропуску ним строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, є необґрунтованим, оскільки він намагався врегулювати спірне питання у досудовому порядку (стаття 265 КЗпП України). Суди формально розглянули справу, не дали оцінки порушенню при його звільненні керівництвом Інституту норм трудового законодавства. Вважає, що право на звернення до суду з позовними вимогами виникло у нього з моменту, коли він дізнався, що керівництво Інституту, всупереч приписам Головного управління Держпраці, не буде поновлювати його на посаді, а відлік місячного строку для вимоги про відшкодування моральної шкоди починається з часу, коли його буде поновлено на посаді.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду інженера в галузеву лабораторію теплових двигунів, згідно наказу від 25 лютого 1987 року № 15-к.
Згідно наказу від 01 березня 2017 року № 38-К позивач переведений на посаду художника - конструктора І категорії в науково-організаційний відділ
31 липня 2017 року згідно наказу № 80-К ОСОБА_1 звільнено з посади художника-конструктора І категорії науково-організаційного відділу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (за скороченням штату).
Згідно наказу від 05 квітня 2017 року № 14 «Про скорочення штату працівників» адміністрацією Інституту вказано перелік посад, які підлягають скороченню з 05 липня 2017 року, а саме:
- художника-конструктора-дизайнера І категорії - 1 штатна одиниця (науково-організаційний відділ);
- провідного наукового співробітника - 1 штатна одинця, старшого наукового співробітника - 2 штатні одинці, провідного інженера - 1 штатна одиниця (відділ надійності і динамічної міцності);
- головного інженера - 1 штатна одиниця (відділ вібраційних і термоміцнісних досліджень).
У наказі № 19 від 25 травня 2017 року «Про внесення змін до наказу № 14 «Про скорочення штату працівників» від 05 квітня 2017 року зазначалося, що у зв`язку неодноразовим перенесенням дати засідання профспілкового комітету з питання скорочення посад в інституті пункт 1 наказу № 14 змінено в наступній редакції: з 31 липня 2017 року скоротити наступні посади:
- художника-конструктора-дизайнера І категорії - 1 штатна одиниця (науково-організаційний відділ);
- провідного наукового співробітника, старшого наукового співробітника, провідного інженера (відділ надійності і динамічної міцності);
- головного інженера (відділ вібраційних і термоміцнісних досліджень).
Станом на час звільнення позивача в Інституті діяв штатний розпис, затверджений 15 лютого 2017 року, в якому значиться посада «художника-конструктора І категорії», а посада «художника-конструктора-дизайнера І категорії» в штатному розписі підприємства відсутня.
На підставі наказу від 25 травня 2017 року № 19 «Про внесення змін до наказу від 05 квітня 2017 року № 14 «Про скорочення штату працівників» позивача звільнено 31 липня 2017 року з посади «художника-конструктора І категорії у зв`язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Посада, яку обіймав позивач, а саме: «художника-конструктора І категорії», не була зазначена в переліку посад, які згідно наказу від 25 травня 2017 року № 19 підпадали під скорочення.
Позивач не був попереджений за два місяці про скорочення посади «художника-конструктора І категорії», яку він обіймав, тоді як було позивача повідомлено листом попередженням від 29 травня 2017 року про скорочення посади «художника-конструктора-дизайнера І категорії».
Листом від 04 серпня 2017 року № 52/541 Інститутом на адресу позивача направлено наказ № 80-К від 31 липня 2017 року про його звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, який отримано ним особисто 09 серпня 2017 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яка знаходиться в матеріалах справи.
З акту від 11 серпня 2017 року вбачається, що 11 серпня 2017 року в 11.30 ОСОБА_1 прийшов отримати трудову книжку, але з невідомих причин відмовився отримувати трудову книжку та ознайомитись з наказом № 80-К від 31 липня 2017 року про його звільнення у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
31 жовтня 2017 року за вихідним № С-838/02.02./12-14/11552 Головним управлінням Держпраці у Харківській області на адресу ОСОБА_1 направлено листа щодо розгляду його звернення, скерованого до прокуратури Харківської області. З даного листа вбачається, що Головним Управлінням Держпраці у Харківській області встановлені порушення КЗпП України підприємством відповідача щодо звільнення позивача.
Постановою Головного управління Держпраці у Харківській області від 27 жовтня 2017 року № 20-01-4406/2032-0575 відповідно до вимог пп. 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 та на підставі статті 265 КЗпП України накладено на Інститут штраф у розмірі 3 200,00 грн, який був сплачений відповідачем 21 листопада 2017 року.
До суду ОСОБА_1 звернувся 06 липня 2018 року.
Виходячи із встановлених обставин, суди дійшли висновку про незаконність звільнення позивача і обґрунтованість позовних вимог, водночас відмовили в позові через пропуск позивачем встановленого 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Строки, встановлені наведеною нормою трудового права, застосовуються незалежно від заяви сторін.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Встановивши, що позивач отримав наказ про своє звільнення з роботи 09 серпня 2017 року, а звернувся в суд з позовом, що розглядається 06 липня 2018 року (більше ніж через 10 місяців після звільнення), тобто після спливу встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі, який пропущений ним без поважних причин, суди обґрунтовано відмовили в позові.
Оскільки суди дійшли висновку про відмову в задоволенні основної вимоги про поновлення на роботі, ними обґрунтовано відмовлено в позові в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, які є похідними вимогами від вимоги про поновлення на роботі.
Звернення позивача з приводу незаконного його звільнення з роботи до прокуратури, інспекції праці і очікування ним результатів розгляду цих звернень, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Арґументи касаційної скарги про необхідність обчислення початку перебігу вказаного строку з часу настання інших подій (сплати відповідачем адміністративного штрафу за допущені ним порушення трудового законодавства при звільненні позивача, часу, коли останній довідався, що відповідач не буде поновлювати його на посаді всупереч приписам Головного управління Держпраці тощо) є неприйнятними, оскільки стаття 233 ЦПК України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення з днем вручення копії наказу про звільнення або днем видачі трудової книжки, а не з будь-якими іншими обставинами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої та постанови апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 08 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Журавель