ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 645/4190/18
провадження № 51- 4346 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_8.,
суддів ОСОБА_9., ОСОБА_10.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_11.,
прокурора ОСОБА_12.,
та в режимі відеоконференції:
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_13.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220460002241, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді обмеження волі на строк три роки.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст.74 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання за ч. 1 ст. 289 КК у зв`язку зі спливом строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 1 червня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що у другій половині 2013 року, більш точної дати та часу у ході судового розгляду не встановлено, йому після дорожньо-транспортної пригоди був переданий автомобіль марки «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_2 , для ремонту, оскільки він здійснював свою діяльність по ремонту автотранспортних засобів.
У жовтні 2013 року, більш точної дати та часу у ході судового розгляду не встановлено, ОСОБА_1 , діючи від імені ТОВ «Науково-виробничий центр «Промзернокомплект», орендував у ОСОБА_3 гаражний бокс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для здійснення діяльності по ремонту автотранспортних засобів, куди ОСОБА_1 , за погодженням з ОСОБА_4 перегнав автомобіль марки «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , та здійснював його ремонт за рахунок коштів останньої та її чоловіка ОСОБА_5 , починаючи з жовтня 2013 року до початку липня 2014 року.
У липні 2014 року між ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_5 , з одного боку, і ОСОБА_1 , з іншого боку, стався конфлікт, у результаті якого подружжя ОСОБА_6 повідомили ОСОБА_1 про те, що розривають з ним усний договір щодо ремонту належного потерпілій автомобіля «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , та попросили ОСОБА_1 повернути належний потерпілій автомобіль. У відповідь на прохання ОСОБА_4 ОСОБА_1 відповів відмовою, мотивуючи своє рішення тим, що ОСОБА_4 винна йому гроші за здійснення ремонту вищевказаного автомобіля. Після цього
у ОСОБА_1 виник злочинний намір, спрямований на незаконне заволодіння транспортний засобом, а саме автомобілем «Chevrolet Aveo», що належав ОСОБА_4 , реалізуючи який ОСОБА_1 у період з 3 липня 2014 року по 20 серпня 2014 року, точної дати та часу не встановлено, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без відома і дозволу ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_5 вигнав з гаражного боксу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль марки «Chevrolet Aveo», після чого перегнав зазначений автомобіль у гаражний бокс № НОМЕР_2 гаражного кооперативу «Ювілейний», розташованого за адресою: м. Харків, проспект Науки, 75, де 31 січня 2019 року, приблизно о 11 годині, зазначений автомобіль був виявлений та вилучений працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Харківській області.
Своїми діями ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 17659,98 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення щодо нього і закрити кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК. Вказує на відсутність належних та допустимих доказів його винуватості у вчиненні злочину, за який його засуджено. Вважає, що вирок не відповідає вимогам
ст. 374 КПК. Стверджує, що між ним та ОСОБА_4 було укладено договір, який остання перестала виконувати і він вирішив призупинити виконання подальших робіт до компенсації потерпілою затрачених ним власних коштів, а тому вважає, що він відповідно до положень цивільного законодавства мав право як кредитор на притримання у себе речі до отримання від боржника певної суми за виконану роботу. При цьому зазначає, що судом не було враховано те, що автомобіль був переданий йому власницею відповідно до договору, укладеного між ними і перебував у нього значний час з виконанням умов укладеного договору ремонту автомобіля. Крім того вказує, що передача автомобіля була здійснена на підставі волевиявлення самої потерпілої, а не наслідок його неправомірних дій. Також зазначає, що судом не прийнято до уваги, що автомобіль був переміщений в інше місце не з метою незаконного заволодіння ним, а в зв`язку з закінченням строку договору дії оренди гаражного боксу, що належить ОСОБА_3 . При цьому вказує, що автомобіль потерпілої був у такому стані, що його неможливо було використовувати як транспортний засіб, оскільки це була купа запчастин і частина цих запчастин на автомобілі була придбана за його власні кошти, а тому він не міг віддати автомобіль до того часу поки експерт в рамках розгляду цивільного спору за позовом ОСОБА_4 не огляне автомобіль і не зафіксує його технічний стан, не визначить, які він запчастини змінив та їх вартість. На його думку, показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не свідчать про наявність у нього умислу на незаконне заволодіння автомобілем потерпілої ОСОБА_4 , а показання свідка ОСОБА_3 підтверджують його показання про закінчення в 2014 році договору оренди гаражного боксу і необхідність переміщення автомобілю потерпілої в інше місце. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги в якості доказу існування цивільно-правових відносин між ним і потерпілою, що підтверджується судовими рішеннями. Крім того вказує, що до 16 липня 2018 року він не отримував від потерпілої вимоги про повернення їй автомобіля, а автомобіль ним було повернуто потерпілій після проведення судово-товарознавчої експертизи в присутності експерта та співробітників поліції. Також зазначає, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційних скарг подані ним та захисником.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_14. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_15. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги та просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_12., представника потерпілої - адвоката ОСОБА_13., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися статтею 412 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
З огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
Однак, указаних вимог закону при розгляді цього кримінального провадження апеляційним судом не було дотримано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що потерпіла ОСОБА_4 залишила автомобіль «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить їй на праві власності, ОСОБА_1 для ремонту, але останньому не було надано право володіння або користування автомобілем. Проте ОСОБА_1 , розуміючи, що цей транспортний засіб належить потерпілій, свідомо, за допомогою евакуатора транспортував автомобіль самовільно, без згоди власника з первинного місця його знаходження на інше СТО та не повідомив про це потерпілу, тим самим перебрав на себе правомочність володіння транспортним засобом, тобто панування над даною річчю на власний розсуд. Разом з тим, факт звернення потерпілої ОСОБА_4 за захистом порушених прав та свобод в цивільно-правовому порядку про витребування належного їй автомобіля, на думку суду, не свідчив про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_16 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати вирок місцевого суду та виправдати ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 289 КК. При цьому звертали увагу на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено усний договір. Оскільки остання перестала виконувати договір, обвинувачений вирішив призупинити виконання подальших робіт до компенсації потерпілою затрачених витрат та вважав, що він як кредитор мав право на притримання у себе речі до отримання від боржника певної суми за виконану ним роботу. Крім того, вказували про те, що передача автомобіля ОСОБА_1 була здійснена на підставі волевиявлення самої потерпілої, а автомобіль був переміщений в інше місце не з метою незаконного заволодіння ним, а в зв`язку з тим, що в цей час закінчився строк дії договору оренди гаражного боксу, що належить свідку ОСОБА_3 . Також зазначали, що судом безпідставно не було взято до уваги в якості доказу надану стороною захисту постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, в якій зазначено, що суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо виникнення між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 договірних правовідносин, що, на їх думку, свідчить про існування цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_4
Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_16. без задоволення, зазначивши, що судом першої інстанції встановлено наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, надано оцінку тому, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 існують цивільно-правові відносини і вказана обставина не виключає складу кримінального правопорушення.
Проте у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд апеляційної інстанції в повній мірі не проаналізував доводи апеляційних скарг, не надав на них вичерпних відповідей і не мотивував належним чином свого рішення про залишення апеляційних скарг без задоволення.
Разом із тим, наведену позицію апеляційного суду не можна вважати обґрунтованою ще й з огляду на те, що в ході здійснення апеляційного розгляду кримінального провадження не було перевірено правильність з`ясування судом першої інстанції всіх обставин, які в силу ст. 91 КПК належать до предмета доказування і впливають на кваліфікацію діяння.
Так, об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК виражається в незаконному заволодінні транспортним засобом. Пункт 1 примітки до ст. 289 КК визначає його як вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
Вилучення транспортного засобу полягає у сукупності двох дій - встановлення контролю над транспортним засобом і переміщення його в просторі з місця первинного знаходження будь-яким способом. Встановлення контролю над транспортним засобом - це дії, спрямовані на встановлення фізичного панування над ним, коли винний сам або з використанням інших осіб одержує можливості перемістити його. Переміщення транспортного засобу в просторі передбачає дії, за допомогою яких він переміщується з місця первинного знаходження в інше місце будь-яким способом (поїздок на транспортному засобі, штовхання за допомогою фізичної сили людини, буксируванням, завантаження на інший транспортний засіб). При цьому відстань, на яку переміщено транспортний засіб значення не має. Закінченим дане кримінальне правопорушення вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися унаслідок запуску двигуна чи буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі.
З огляду на наведені положення закону і їх тлумачення в усталеній правозастосовній практиці та враховуючи доводи апеляційних скарг обвинуваченого й захисника, апеляційний суд мав ретельно перевірити ці доводи та дати на них вичерпну відповідь, зважаючи на нормативне визначення об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК.
Так, апеляційним судом не в повній мірі перевірено доводи обвинуваченого та захисника про те, що, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 289 КК, суд першої інстанції не встановив, у зв`язку з чим автомобіль «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить потерпілій ОСОБА_4 було переміщено в інше місце.
Водночас апеляційним судом залишились не спростованими й показання обвинуваченого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 , котрі стверджували, що автомобіль «Chevrolet Aveo» потерпілої ОСОБА_4 був переміщений в інше місце, оскільки закінчився строк дії договору оренди гаражного боксу, в якому він знаходився.
Також апеляційним судом не було перевірено доводи обвинуваченого та захисника про існування між ОСОБА_1 та потерпілою саме цивільно-правових відносин, при цьому залишено поза увагою і їх твердження про те, що в рамках розгляду цивільного спору за позовом ОСОБА_4 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договірних правовідносин.
При цьому судом апеляційної інстанції так і не було з`ясовано, чи були обумовлені дії ОСОБА_1 наявністю цивільно-правового спору, що виник між ним та потерпілою на підставі існуючих між ними договірних правовідносин.
Отже, апеляційний суд усупереч вимогам статей 91 94 370 419 КПК належно не перевірив і не проаналізував усіх доводів апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_16., не дав на них вичерпних відповідей та не зазначив належних мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали.
Наведені порушення є істотними і такими, що могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, зокрема, й у частині правильності встановлення фактичних обставин кримінального провадження та їх правової оцінки.
Таким чином, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, а за наявності для цього підстав - шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_19