Постанова
Іменем України
22 березня 2021 року
м. Київ
справа № 645/5467/16-ц
провадження № 61-1926св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Кіся П. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненим правовідношення за договором.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 01 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_2 , як інвестором, укладено договір інвестування у розвиток бізнесу № 1 (далі - договір інвестування), за умовами якого відповідач взяв зобов`язання інвестувати у бізнес позивача 100 000,00 дол. США.
Пунктом 2.1 договору інвестування визначено, що інвестор передає інвестиційні кошти у строк до 02 листопада 2014 року. Моментом передачі інвестиційних коштів вважається момент їх перерахування на банківський рахунок, або в касу постачальників сировини для виробництва продукції ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Відповідно до пункту 8.3. інвестиційного договору, він вступає у дію з моменту передачі інвестором інвестиційних коштів.
За своєю правовою природою, інвестиційний договір є квазідоговором, тобто таким, що містить положення кількох договорів щодо передачі та повернення коштів, найближчим до нього є договір позики, положення про який потрібно застосовувати при вирішенні зазначеного спору.
Посилаючись на те, що на виконання умов інвестиційного договору,
ОСОБА_2 інвестиційні кошти на умовах договору не перерахував, відповідно такий договір чинності не набув, а тому у нього (позивача) не виникло зобов`язань перед відповідачем, тоді як ОСОБА_2 вважає, що на підставі зазначеного договору, він має право на отримання частини доходу від його підприємницької діяльності, позивач просив:
- визнати припиненим (припинити) правовідношення за договором інвестування у розвиток бізнесу від 01 листопада 2014 року № 1, укладеним між
ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що вказаний договір є неукладеним;
- визнати припиненими права і обов`язки ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором інвестування у розвиток бізнесу від 01 листопада 2014 року № 1, укладеним між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що вказаний договір є неукладеним.
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ФОП ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору частково недійсним, стягнення заборгованості, повернення майна.
Зустрічні позовні вимоги мотивував тим, що у жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до нього та його дружини ОСОБА_3 (далі - подружжя ОСОБА_2 ) з пропозицією інвестувати грошові кошти у розвиток його бізнесу з виробництва молочної продукції, надавши для ознайомлення бізнес-план, який був розрахований на 100 000,00 дол. США, та передбачав модернізацію вже існуючого виробництва, закупівлю нового обладнання. Оскільки бізнес
ФОП ОСОБА_1 складався з виробництва молочної продукції, а подружжя ОСОБА_2 мало схожий бізнес, така пропозиція їх зацікавила. Підстав недовіряти ОСОБА_1 вони не мали, оскільки на той час він був бізнес-партнером їх зятя.
Зважаючи на те, що на момент отримання пропозиції інвестувати у виробництво молочної продукції ТМ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », вони не мали необхідної суми грошових коштів, такі кошти вони отримали у позику від ОСОБА_5 .
Укладення між сторонами договору інвестування відбулося 01 листопада
2013 року у приміщенні офісу подружжя ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , тоді ж ФОП ОСОБА_1 було передано грошові кошти у розмірі 100 000,00 дол. США. Укладаючи інвестиційний договір сторони досягли згоди про те, що усі інвестиційні зобов`язання будуть виконуватися ФОП ОСОБА_1 у 2014 році. При цьому, у зв'язку з технічною помилкою у договорі інвестування, було помилково вказано, що такий договір укладено
«01 листопада 2014 року».
На прохання ФОП ОСОБА_1 не перераховувати грошові кошти на його рахунок, який на момент укладення інвестиційного договору був заблокований, грошові кошти у розмірі 100 000,00 дол. США були видані йому готівкою у присутності свідків. Після вирішення проблеми з банківським рахунком, ФОП ОСОБА_1 , на виконання пункту 2.1. інвестиційного договору, мав перерахувати на нього отримані від подружжя ОСОБА_2 грошові кошти або в касу постачальників сировини ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1», а тому інвестиційний договір набув чинності.
Крім того, для розвитку бізнесу він передав ФОП ОСОБА_1 металевий контейнер розміром 4,80х4,50хх2,40, який відповідач розташував за адресою: АДРЕСА_2 , здійснив до нього прибудову та у добровільному порядку відмовляється повернути.
Відповідно до умов інвестиційного договору подружжя ОСОБА_2 планувало отримати прибуток у розмірі 2 864 300,20 грн, з якого до кінця 2016 року повернути ОСОБА_5 суму боргу за договором позики.
Однак, отримавши грошові кошти, ФОП ОСОБА_1 умови договору інвестування не виконав, використав, отримані від подружжя ОСОБА_2 , грошові кошти на власні потреби, а саме придбав транспортні засоби та нерухоме майно, яке зареєстрував на третіх осіб.
Посилаючись на неналежне виконання ФОП ОСОБА_1 умов інвестиційного договору, який закінчив свою дію 01 червня 2016 року, ОСОБА_2 , з урахування уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним договір інвестування у розвиток бізнесу № 1, укладений з 01 листопада 2013 року, в частині дати «01 листопада 2014 року»; стягнути з ФОП ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за інвестиційним договором у розмірі 12 572 005,42 грн, з яких: заборгованості за договором - 10 931 898,95 грн, штраф -
1 640 106,47 грн; упущену вигоду у вигляді неотриманого прибутку у розмірі 2 864 300,20 грн; відшкодування витрат на лікування та реабілітацію дружини ОСОБА_3 у розмірі 30 000,00 грн, яка унаслідок стресової ситуації, викликаної неможливістю повернути заборгованість ОСОБА_5 захворіла та була вимушена звернутися за медичною допомогою; витребувати від ФОП ОСОБА_1 на свою користь належний йому металевий контейнер розміром 4,80 м х4,50 м х 2,40 м, розміщений за адресою:
АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором інвестування у розвиток бізнесу від 01 листопада 2014 року № 1 у розмірі 1 216 536,10 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 мотивовано відсутністю підстав для визнання правовідносин (правовідношення) за інвестиційним договором припиненими, визнання припиненими взаємних прав і обов`язків сторін такого договору, оскільки, як встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 дійсно отримав від ОСОБА_2 , як інвестицію у розвиток бізнесу з виробництва молочної продукції,
46 000,00 дол. США, що підтверджено власноручно здійсненим ним 12 квітня 2016 року записом на копії договору інвестування, а тому правовідносин, які виникли між сторонами на підставі вказаного договору, не припинилися та тривають на час розгляду справи.
Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд виходив з того, що позичальник ФОП ОСОБА_1 не виконав свого зобов'язання та не повернув позикодавцю ОСОБА_2 позику у розмірі 46 000,00 дол. США у строк до 30 травня 2016 року, а тому суд вважав наявними підстави для стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , відповідно до положень статей передбачені статтями 1046 1049 ЦК України, зазначеної вище суми заборгованості, що за офіційним курсом НБУ станом на час розгляду справи (100 дол. США = 2 644,6439), становить 1 216 536,10 грн. Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення штрафу, передбаченого пунктом 3.1 інвестиційного договору, вказавши, що умови договору про використання інвестиційних коштів не є деталізованими, що унеможливлює встановлення обставин їх нецільового використання позичальником.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування витрат на лікування ОСОБА_3 у розмірі 30 000,00 грн, суд відмовив у зв`язку із недоведеністю причинно-наслідкового зв`язку між фактом неповернення грошових коштів ФОП ОСОБА_1 та виявленими у дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 захворюваннями.
Суд відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди у розмірі 2 864 300,20 грн унаслідок шахрайських дій ОСОБА_1 , посилаючись на те, що факт шахрайства відносно ОСОБА_2 вироком суду не встановлений, та на відсутність доказів придбання ОСОБА_6 за кошти ОСОБА_2 транспортних засобів та нерухомого майна для власних потреб. За відсутності допустимих доказів на підтвердження знаходження металевого контейнера розміром 4,8 м х 4,5 м х 2,4 м у володінні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , суд відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про витребування від ФОП ОСОБА_1 зазначеного вище металевого контейнера.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 червня
2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким провадження у справі 645/5467/16-ц закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про цивільно-правових характер спору сторін є помилковими. Суд першої інстанції правильно встановив, що умовами договору інвестування передбачено інвестування в підприємницьку діяльність, однак усупереч положенням статті 363 ЦПК України, не звернув увагу на те, що сторони договору інвестування посвідчили свої підписи відбитками мокрих печаток ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Під час розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив той факт, що є фізичною особою-підприємцем. Зазначене, а також підстави та предмет позову, суб`єктний склад сторін - фізичних осіб-підприємців, свідчить про те, що зазначений спір виник у зв`язку із інвестування у підприємницьку діяльність одного підприємця за кошти другого підприємця, що пов`язано із здійсненням господарської діяльності по виробництву молочної продукції, а тому він підлягає розгляду у порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема не урахував, що за змістом статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути також фізичні особи. Виступаючи інвестором у договорі інвестування у розвиток бізнесу № 1, він використав своє право, як громадянина, бути інвестором, у тексті договору інвестування не відображено, що він, як сторона такого договору, виступає саме як фізична особа-підприємець. При підписанні договору інвестування, у пункті 9 договору, він та ОСОБА_1 дійсно скріпили свої підписи мокрими печатками, а саме: «фізична особа-підприємець ОСОБА_1 » та «суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 », однак у реквізитах сторін, у відомостях про нього зазначено: «Инвестор, ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_2 , выдан Фрунзенским РО в г. Харькове ГУГМС Украины в Харковск. обл., 12.09.2013 г», нижче його особистий підпис та ПІБ - «/ ОСОБА_2 /». У розписці, написаній особисто ОСОБА_1 на копії договору інвестування також не вказано, що він виступає суб`єктом господарювання. Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України (далі - ГК України) використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Апеляційний суд також безпідставно не взяв до уваги надані ним пояснення про те, що він не впливав на господарську діяльність
ФОП ОСОБА_1 , не брав участі в управлінні чи веденні його бізнесу.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 25 березня 2019 року .
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 13 вересня 2007 року. Він є засновником та керівником ТОВ «ТМ ІНФОРМАЦІЯ_1» (код ЄДРПОУ 38492797).
Між сторонами укладений договір інвестування у розвиток бізнесу № 1, датований 01 листопада 2014 року, за умовами якого ОСОБА_2 (інвестор) інвестує в Організацію («ТМ ІНФОРМАЦІЯ_1») в особі ОСОБА_1 , що діє на підставі статуту 100 000,00 умовних одиниць (дол. США), а Організація зобов'язується сплачувати інвестору грошові кошти у порядку та на умовах зазначеного договору.
Пунктом 1.2 інвестиційного договору передбачено, що інвестиційні кошти мають бути використані Організацією на розвиток бізнесу.
Згідно з пунктом 1.3 інвестиційного договору, Організація щоденно сплачує інвестору 50 процентів від суми прибутку, отриманого Організацією за рахунок використання інвестиційних коштів, але не менше 1,00 грн з 1 кг готової продукції, реалізованої Організацією. У разі, якщо Організації не вдалось отримати прибуток від використання інвестиційних коштів, отримані нею грошові кошти вважаються позикою і Організація сплачує на вказану суму позики проценти у розмірі 15 процентів щомісяця.
У випадку невиконання Організацією умов щодо цільового використання інвестиційних коштів, інвестор має право вимагати від Організації дострокового повернення інвестиційних коштів та штраф у розмірі 15 процентів на остаточну суму (пункт 3.1 інвестиційного договору).
Відповідно до власноручно здійсненого 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 запису на копії інвестиційного договору, наданій ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов`язався до 30 травня 2016 року повернути 46 000,00 у.о. (дол. США). Доказів на підтвердження повернення ОСОБА_1 станом на зазначену дату ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 46 000,00 дол. США матеріали справи не містять.
Допитаний у суді першої інстанції, як свідок, ОСОБА_9 пояснив, що
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є його колишніми бізнес-партнерами. ОСОБА_1 завжди не вистачало коштів на розвиток бізнесу та будівлю заводу, у зв`язку з чим він шукав інвесторів. У жовтні 2013 року свідок познайомив ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , вони неодноразово приїздили до офісу ОСОБА_2 , де врешті-решт домовились, що ОСОБА_2 інвестує у бізнес ОСОБА_1
100 000,00 дол. США. У перших числах листопада 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали відповідну угоду про інвестування. Договір був виготовлений працівниками ОСОБА_2 , містив багато помилок, але свідок його не читав. ОСОБА_1 ознайомився з умовами договору та підписав два його екземпляри, один з яких залишився у ОСОБА_1 , а інший примірник був переданий ОСОБА_2 . Після підписання договору ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000,00 доларів США, 10 пачок купюрами по 100 доларів США, які ОСОБА_1 оглянув та поклав до себе в сумку. У подальшому, з пояснень ОСОБА_1 , свідку стало відомо, що за інвестовані ОСОБА_2 грошові кошти, він купив автомобіль Toyota Sequoia.
Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що в грудні 2013 році ОСОБА_1 запропонував йому стати компаньйоном та зробити внесок в його діяльність для того, щоб стати співзасновником у його посередницькій діяльності у молочній галузі та повідомив, що ОСОБА_2 інвестував у розвиток його бізнесу 100 000,00 доларів США. Коли саме ОСОБА_1 отримав від
ОСОБА_2 ці грошові кошти свідку не відомо, укладену між ними угоду свідок не бачив. Також йому відомо, що ОСОБА_1 сплачував ОСОБА_11 грошові кошти та особисто він два рази разом з ОСОБА_1 відвозив кошти
ОСОБА_11 , але їх призначення та в якому розмірі, йому не відомо. Також повідомив, що протягом 2014-2015 років, у разі відсутності ОСОБА_1 на виробництві, про фінансову діяльність виробництва подружжю ОСОБА_2 за вказівкою ОСОБА_1 напряму звітувала бухгалтер ОСОБА_12 , а також їм звітували комірник та технолог. ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 під приміщення для ведення бухгалтерії металевий магазин з ролетами (МАФ), розміром приблизно 6 м х 6 м або 7 м х 3 м, який перевезли до АДРЕСА_2 , добудували коридор, зробили ремонт та розташували там працівників бухгалтерії, останній раз він бачив зазначений об'єкт близько трьох років назад.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судудійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 15 ЦПК у редакції, чинній на момент звернення із позовом до суду, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)у редакції, чинній на момент звернення із позовом до суду, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Статтею 1 ГК України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2 3 ГК України).
Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Судами попередніх інстанцій установлено, що між позивачем та відповідачем
01 листопада 2014 року укладено договір інвестування у розвиток бізнесу № 1.
Пунктами 1.1, 1.2. договору встановлено, що інвестор ( ОСОБА_2 ) інвестує в організацію - ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним із засновників ТОВ «ТМ ІНФОРМАЦІЯ_1» є ОСОБА_1 ) грошові кошти у розмірі 100 000,00 дол. США, а організація зобов`язується сплачувати інвестору 50 відсотків від суму прибутку, вирученого організацією за рахунок використання інвестиційних коштів.
Пунктом 1.2 договору визначено, що інвестиційні кошти мають використовуватися організацією на розвиток бізнесу.
Суди встановили, а сторони не заперечували, що ТОВ «ТМ ІНФОРМАЦІЯ_1» здійснює господарську діяльність у сфері виробництва та реалізації молочної продукції, що відповідає видам діяльності зазначеного товариства зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 10.51 Перероблення молока, виробництво масла та сиру (основний); 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.
ОСОБА_2 також зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює діяльність у тій же сфері, що і ТОВ «ТМ ІНФОРМАЦІЯ_1».
У справі, що розглядається спір виник з приводу виконання умов інвестиційного договору, предметом якого є здійснення ТОВ «ТМ ІНФОРМАЦІЯ_1» господарської діяльності із залученням інвестиційних коштів.
Аналізуючи характер спірних правовідносин сторін, а також наявність між сторонами господарських відносин, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а отже підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц (провадження № 14-558цс19).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скаргиОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак