№ 645/606/17

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 645/606/17

провадження № 61-4615св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі:товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел профешнл груп», фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

представник відповідачів - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Тревел профешнл груп» та ФОП ОСОБА_3 про захист прав споживача.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що16 жовтня 2014 року з турагентом ФОП ОСОБА_3 , що діє від імені, під контролем та за дорученням туроператора ТОВ «Тревел профешнл груп», було укладено договір № АЕ31104019 про надання туристичних послуг. Згідно вказаного договору турагент зобов`язався забезпечити надання туристу туру, сформованого туроператором до Об`єднаних Арабських Еміратів, на умовах, визначених договором, а турист зобов`язався своєчасно і в повному обсязі оплатити вартість туру в сумі 56 090 грн, що в еквіваленті на час підписання договору становило 4 155 доларів США. Позивач зазначив, що сплатив суму, визначену договором, передав необхідні для відкриття віз документи, а відповідачі своїх зобов`язань за договором не виконали, тур сформований не був, документи, які необхідні для одержання туристичних послуг, передані не були, що згідно умов договору вважається невиконанням туроператором своїх обов`язків по організації туру, при цьому туроператором та турагентом йому не повертаються кошти, які він сплатив за договором, що є порушенням умов договору та Закону України «Про туризм». Позивач також посилався на застосування відповідачами умов договору, які порушують положення Закону України «Про туризм» та Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є підставою для визнання цих умов договору недійсними.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив визнати недійсним з 16 жовтня 2014 року умови пункту 2.2 договору від 16 жовтня 2014 року № АЕ31104019 про надання туристичних послуг, а саме умови, якими встановлений розмір фактичних витрат за строками відмови від туру у відсотковому співвідношенні до вартості подорожі: за 30 днів і більше до початку туристичної подорожі розмір фактичних витрат турагента/туроператора становить 15 % від загальної вартості подорожі; 29-20 днів - 50 % від загальної вартості подорожі; за 19-15 днів - 80 % від загальної вартості подорожі; менше ніж за 14 днів включно до початку туристичної подорожі розмір фактичних витрат турагента/туроператора становить 100 % від загальної вартості подорожі. Також позивач просив стягнути з ТОВ «Тревел профешнл груп» на його користь майнову шкоду в розмірі 106 733,88 грн, а з ФОП ОСОБА_3 - майнову шкоду в розмірі 5 425,77 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 2.2 договору від 16 жовтня 2014 року № АЕ31104019 про надання туристичних послуг з моменту укладання, а саме з 16 жовтня 2014 року. Стягнуто з ТОВ «Тревел профешнл груп» на користь ОСОБА_1 103 713,42 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 272,23 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що умови спірного договору є несправедливими, суперечать положенням Закону України «Про туризм», Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ними встановлені жорсткі зобов`язання для позивача без встановлення права на одержання відповідної компенсації від відповідачів, непропорційно великий розмір штрафу, завуальований під «відшкодування фактичних витрат», без встановлення обов`язку відповідачів документально підтвердити фактично понесені витрати, встановлення обов`язкових умов для туриста, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, що свідчить про існування явного, істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, в зв`язку з чим суд на підставі частини першої статті 215 ЦК України, частини п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визнав вказані умови недійсними.Позовні вимоги у частині стягнення з відповідачів майнової шкоди визнані обґрунтованими, при цьому кошти підлягають стягненню з кожного з відповідачів у розмірі отриманих ними коштів у гривні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ТОВ «Тревел профешнл груп» та ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Тревел профешнл груп» та ФОП ОСОБА_3 про захист прав споживача. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умови укладеного між сторонами договору на туристичне обслуговування від 16 жовтня 2014 року не порушують принцип добросовісності, не створюють істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, ці умови є чіткими та однозначними. У той же час позивачем не надано належних та допустимих доказів вини відповідачів у тому, що він не зміг скористатися туристичними послугами. Відповідачі виконали свої зобов`язання за договором. Відповідно до вимог чинного законодавства турагент не створює туристичний продукт, а лише здійснює функції з його продажу. У зв`язку з цим турагент несе відповідальність виключно за власні дії і не несе відповідальності за надання туристичного продукту та правовідносини під час безпосереднього надання послуг. Матеріали справи свідчать про те, що позивачеві було відмовлено у видачі візи, у зв`язку з чим подорож не відбулася. Туроператор не несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, що сталося з вини третіх осіб, не пов`язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь. Питання відкриття візи або відмови у відкритті візи належить виключно до компетенції уповноважених органів. Туроператор не несе відповідальності за відмову туристу у її видачі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про несправедливість умов пункту 2.2 договору є таким, що відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про туризм». Заявник вважає, що відповідачі не виконали свої зобов`язання за договором, а отже зобов`язані відшкодувати спричинені збитки. Апеляційним судом немотивовано відхилено висновки суду першої інстанції, а також не вирішено питання про постановлення окремої ухвали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_4 посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, ухваленою із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 (турист) та ФОП ОСОБА_3 (турагент), що діяла на підставі агентського договору «Партнерська програма» № 12/2185 від 13 жовтня 2013 року, укладеного з ТОВ «Тревел профешнл груп» (туроператор), від імені, за рахунок та за дорученням туроператора, було укладено договір № АЕ 31104019 про надання туристичних послуг.

Відповідно до умов вказаного договору турагент зобов`язується забезпечити надання туристу туру, сформованого туроператором до Об`єднаних Арабських Еміратів з 31 жовтня 2014 року по 07 листопада

2014 року на трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на умовах, визначених договором, а турист зобов`язується своєчасно і в повному обсязі оплатити вартість туру, з урахуванням послуг турагента в сумі 56 090 грн.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору сума коштів за тур в розмірі 56 090 грн була визначена в еквіваленті до долару США та складала 4 155 доларів США.

Сума коштів за тур своєчасно і в повному обсязі була сплачена позивачем, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру без номеру від 17 жовтня 2014 року, виданою Харківським представництвом ТОВ «Тревел профешенл груп (TPG)», та квитанцією № 01/16.10.14 від 16 жовтня 2014 року, виданою ФОП ОСОБА_3 .

Пунктом 1.5 договору про надання туристих послуг встановлено, що договір є заявкою туриста(ів) на організацію туристичної подорожі.

Відповідно до пункту 2.2 договору турист має право відмовитися від одержання послуг (анулювати тур), в тому числі у випадку відмови посольства країни відвідування у видачі візи або невидачі візи до початку подорожі (крім випадків, передбачених додатком до договору), відшкодувавши фактичні витрати, які вже поніс турагент/туроператор на момент ануляції туру, в тому числі оплату пені, штрафів партнерам туроператора, пов`язаних з анулюванням бронювання туристичних послуг. Сторонами погоджено, що турагент/туроператор здійснює такі фактичні витрати на організацію туру:

- незалежно від строку відмови від одержання туристичних послуг розмір фактичних витрат туроператора на організацію туру становить 50 Євро та відшкодовується туристом у гривнях згідно комерційного курсу туроператора на час відмови туриста від одержання туристичних послуг, а також:

- у випадку відмови від одержання туристичних послуг за 30 днів і більше до початку туристичної подорожі, розмір фактичних витрат турагента/туроператора становить 15 % від загальної вартості подорожі, визначеної цим договором;

- у випадку відмови від одержання туристичних послуг за 29-20 днів до початку туристичної подорожі, розмір фактичних витрат турагента/туроператора становить 50% від загальної вартості подорожі, визначеної цим договором;

- у випадку відмови від одержання туристичних послуг не пізніше ніж за 19-15 днів до початку туристичної подорожі, розмір фактичних витрат турагента/туроператора становить 80 % від загальної вартості подорожі, визначеної цим договором;

- у випадку відмови від одержання туристичних послуг менше ніж за 14 днів включно до початку туристичної подорожі, розмір фактичних витрат турагента/туроператора становить 100% від загальної вартості подорожі, визначеної цим договором.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що турагент зобов`язаний надати тур, сформований туроператором для трьох осіб, який включає в себе наступні туристичні послуги: бронювання авіаквитків, розміщення в готелі, трансфер, екскурсійну програму, медичне страхування, оформлення в`їзної візи до ОАЕ.

Турагент передає туристам всі необхідні документи, які надають йому право на одержання туристичних послуг не пізніше, ніж за 1 день до початку туру або не пізніше, як за 2 години до початку туру. Обов`язок туроператора по організації туру вважається виконаним з моменту передання турагентом туристу повного пакету документів, які дають право на отримання туристичного продукту.

Після укладення між сторонами договору про надання туристичних послуг, турагент підібрав туристу послуги відповідно до його побажань, прийняв від туриста кошти в оплату послуг. Туроператор сформував пакет документів для отримання туристами візи та надіслав їх приймаючій стороні для подальшої передачі документів у міграційну службу ОАЕ, яка здійснює розгляд документів та видає дозвіл на в`їзд на територію ОАЕ у вигляді в`їзної візи; сформував пакет туристичних послуг для позивача шляхом придбання їх у осіб, які безпосередньо їх надають (авіакомпанії, готелю та ін.). Зазначені обставини підтверджуються поданими відповідачами копіями електроних авіаквитків та ваучерів на проживання у готелі на трьох осіб: позивача та членів його родини.

Пунктом 3.16 договору про надання туристичних послуг, укладеного між сторонами 16 жовтня 2014 року, встановлено, що туроператор не несе відповідальності за відмову посольства країни відвідування у видачі візи або невидачу візи до початку подорожі. У випадку відмови посольства у видачі візи або невидачі візи до початку подорожі турагент повертає туристу вартість туру, за вирахуванням витрат, які вже поніс тураператор/турагент на організацію туру, визначених в пункту 2.2 цього договору, та анулювання всіх туристичних послуг на момент такої відмови. Вартість послуги по оформленню візи туристу не повертається.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» туроператори - це юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов`язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов`язання.

Згідно частини десятої статті 20 Закону України «Про туризм» турист вправі відмовитись від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов`язаних із відмовою.

Туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста, невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов`язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь (частина дванадцята статті 20 Закону України «Про туризм»).

Стаття 25 Закону України «Про туризм» передбачає, що турист має право на отримання передбачених договором туристичних послуг, а у разі невиконання чи неналежного виконання туристичною компанією умов договору - на відшкодування матеріальних і моральних збитків у повному обсязі, якщо договором не передбачено відшкодування у меншому або великому обсязі.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої

статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно статтей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтованого виходив із того, що наявності підстав для визнання умов пункту 2.2 договору про надання туристичнихпослуг від 16 жовтня 2014 року, які добровільно погоджені сторонами, недійсними позивачем не доведено. Умови пункту 2.2 договору відповідають положенням частини десятої статті 20 Закону України «Про туризм» та не можуть бути визнані такими, що не відповідають принципу добросовісності.

Апеляційний суд встановив, що відповідачі виконали свої зобов`язання за договором про надання туристичних послуг від 16 жовтня 2014 року. В той же час позивачеві посольством ОАЕ було відмовлено у видачі візи, у зв`язку з чим подорож не відбулася. Туроператор не несе відповідальності за відмову посольства країни відвідування у видачі візи або невидачу візи до початку подорожі, а сплачені кошти підлягають поверненню туристу за вирахуванням витрат, які вже поніс туроператор/турагент на організацію туру, визначених в пункті 2.2 договору, та анулювання всіх туристичних послуг на момент такої відмови.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 346/3533/16-ц, провадження № 61-29868св18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 524/5185/17-ц, провадження № 61-14877св18.

Отже, судом апеляційної інстанції правильно застосовані до правовідносин сторін норми матеріального права та зроблений обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказані вище та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович