№ 645/9227/15-ц

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 645/9227/15-ц

провадження № 61-22445св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова Ангеліна Володимирівна,

заінтересована особа - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової Ангеліни Володимирівни - адвоката Яценка Андрія Олексійовича на ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 липня 2019 року у складі судді Іващенко С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2019 року Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В. звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність органу державної виконавчої служби, посилаючись на те, що ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2018 року у справі № 645/9227/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на спадкове майно було стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 2 000 грн за надання професійної правничої допомоги. На виконання вказаної ухвали 12 лютого 2019 року видано виконавчий лист, який 16 березня 2019 року вона направила до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова). Однак, в порушення статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», орган державної виконавчої служби не направив їй постанову про відкриття виконавчого провадження. Враховуючи викладене, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В. просила визнати протиправною бездіяльність державного виконавця МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова щодо ненаправлення на її адресу постанови про відкриття виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 12 лютого 2019 року Фрунзенським районним судом міста Харкова у справі № 645/9227/15, а також зобов`язати державного виконавця направити на її адресу постанову про відкриття виконавчого провадження.

10 травня 2019 року Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В. подала до суду заяву про непідтримання скарги внаслідок її задоволення порушником з одночасною заявою про розподіл судових витрат, в якій просила закрити провадження за скаргою у зв`язку з її повним задоволенням та стягнути з МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова на її користь судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 2 000 грн.

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 липня 2019 року скаргу Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. залишено без розгляду.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що заявник подала до суду заяву про непідтримання скарги, тому скарга підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Стосовно заяви щодо стягнення із МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова судових витрат, понесених заявником на оплату правової допомоги, то виходячи з аналізу частини другої статті 142 ЦПК України, ця норма не може бути застосована за аналогією при розгляді скарги на бездіяльність органу державної виконавчої служби, оскільки останній не є учасником процесу і така вимога виходить за межі вимог скаржника в даному провадженні.

У вересні 2019 року представник Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. - адвокат Яценко А. О. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 липня 2019 року в частині незадоволення вимог заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн та стягнути з МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова на користь Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. вказані витрати.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. залишено без задоволення, а ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 липня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що статтею 452 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги. Отже, стаття 452 ЦПК України є нормою прямої дії, якою чітко визначено, що в разі задоволення скарги судові витрати покладаються на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця. Оскільки скаргу Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. було залишено без розгляду, то підстави для стягнення з МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова витрат на професійну правничу допомогу відсутні. Що стосується посилань скаржника на положення частини третьої статті 142 ЦПК України, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ця норма не може бути застосована, так як стосується розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, тобто розгляду справи по суті.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

13 грудня 2019 року представник Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. - адвокат Яценко А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в частині незадоволення вимог заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн та ухвалити нове рішення про задоволення вказаної заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували положень статей 2 10 142 452 ЦПК України, проявили надмірний формалізм у тлумаченні зазначених норм, що призвело до помилкової відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, суди не звернули уваги на правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 27 березня 2019 року у справі № 2-66/2006 (провадження № 61-3851ск19), якою було підтримано висновки судів попередніх інстанцій про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з державної виконавчої служби у зв`язку з правильним застосуванням до спірних правовідносин частини третьої статті 142, статті 452 ЦПК України. Про необхідність застосування статті 452 ЦПК України під час розгляду скарг на бездіяльність органів державної виконавчої служби також вказано в постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 638/1841/14-ц (провадження № 61-5676св18), від 30 січня 2019 року у справі № 757/33127/14-ц (провадження № 61-10248св18), від 26 червня 2019 року у справі № 2604/23372/12 (провадження № 61-34335св18).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Фрунзенського районного суду міста Харкова.

18 лютого 2020 року справа № 645/9227/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині незадоволення вимог заяви Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються касаційним судом тільки в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 10 травня 2019 року Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В. подала до суду заяву про непідтримання скарги внаслідок її задоволення порушником з одночасною заявою про розподіл судових витрат, в якій просила закрити провадження за скаргою у зв`язку з її повним задоволенням та стягнути з МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. Обґрунтовуючи вимоги заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В. вважала за можливе застосувати до спірних правовідносин аналогію закону, а саме положення частин третьої статті 142 ЦПК України.

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 липня 2019 року скаргу Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої, пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, дев`ятою, десятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої, частиною третьою статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Загальне правило щодо розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачено частиною третьою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи у стягненні понесених заявником витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд дійшов висновку, що виходячи з аналізу частини другої статті 142 ЦПК України, ця норма не може бути застосована за аналогією при розгляді скарги на бездіяльність органу державної виконавчої служби, оскільки останній не є учасником процесу і така вимога виходить за межі вимог скаржника в даному провадженні.

Однак при цьому суд першої інстанції не звернув уваги на те, що правовою підставою стягнення понесених судових витрат заявник зазначила не частину другу статті 142 ЦПК України, а частину третю цієї статті, якою врегульовано інші процесуальні правовідносини і аналіз якої судом не здійснено.

Висновок суду про те, що орган державної виконавчої служби не є учасником процесу, взагалі ніяким чином не обґрунтований і суперечить дійсним обставинам справи. В оскаржуваному судовому рішенні зазначено, що Дегтярьова А. В. оскаржила до суду бездіяльність саме органу державної виконавчої служби, і саме в такому процесуальному статусі цей орган брав участь у справі.

Також безпідставним є висновок суду про те, що вимога заявника про стягнення витрат на правову допомогу виходить за межі вимог в даному провадженні.

Як зазначалося вище, 10 травня 2019 року Дєгтярьова А. В. подала до суду заяву про непідтримання скарги внаслідок її задоволення порушником з одночасною заявою про розподіл судових витрат, в якій просила закрити провадження за скаргою у зв`язку з її повним задоволенням та стягнути з МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. Тобто вимога про стягнення понесених судових витрат була заявлена в межах судового провадження в цій справі.

Будь-якого логічного обґрунтування свого висновку про неможливість застосування вказаної заявником норми процесуального права за аналогією закону місцевий суд взагалі не навів, хоча при ухваленні оскаржуваного судового рішення керувався пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України, яким передбачено можливість залишення без розгляду позову (а не скарги на дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби) за відповідною заявою позивача (а не заявника).

Погоджуючись з вищевказаними висновками суду першої інстанції, апеляційний суд керувався статтею 452 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Оскільки скаргу Дегтярьової А. В. було залишено без розгляду, то підстави для стягнення понесених нею витрат на правову допомогу відсутні. На думку апеляційного суду, положення частини третьої статті 142 ЦПК України не можуть бути застосовані, оскільки стосуються розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, тобто розгляду справи по суті.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій зроблені з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат з огляду на таке.

Подана Дєгтярьовою А. В. до суду 10 травня 2019 року заява про непідтримання скарги обґрунтована тим, що її вимоги були повністю задоволені МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова після пред`явлення цієї скарги до суду. Фактів, які спростовували б зазначені доводи заявника, судами попередніх інстанцій не встановлено і в оскаржуваних судових рішеннях не наведено.

За змістом статті 2 ЦПК України одним із завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ, а однією з основних засад - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Положеннями статті 452 ЦПК України не врегульоване питання щодо стягнення з органу державної виконавчої служби понесених заявником судових витрат у випадку усунення вказаним органом порушення прав заявника після подання ним скарги до суду і непідтримання ним у зв`язку з таким усуненням вимог скарги.

Разом з тим подібні за змістом відносини врегульовані вищенаведеною частиною третьою статті 142 ЦПК України.

Системний аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку про необхідність застосування до спірних відносин статті 142 ЦПК України за аналогією закону, що помилково не було зроблено судами попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, що: згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач не заявляв та відповідних доказів не подавав, розмір витрат на правничу допомог не спростовав. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що у зв`язку із задоволенням позову понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом із заявою про про непідтримання скарги внаслідок її задоволення порушником з одночасною заявою про розподіл судових витрат Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В. подала до місцевого суду укладений між нею та адвокатським бюро «Анрій Яценко» договір про надання правової допомоги від 15 листопада 2017 року, акт приймання-передачі виконаних робіт/послуг з надання професійної правничої/правової допомоги з детальним описом робіт/послуг від 04 травня 2019 року, за яким загальна вартість наданих послуг складає 2 000 грн, квитанцію від 05 травня 2019 року про оплату вказаної вартості наданих послуг.

Однак апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не дослідив надані заявником докази та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення апеляційної скарги Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. без задоволення, а ухвали Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 липня 2019 року - без змін.

У ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду Верховний Суд дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової Ангеліни Володимирівни - адвоката Яценка Андрія Олексійовича задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук