03.02.2024

№ 646/1695/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 646/1695/21

провадження № 61-12477св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року у складі судді Янцовської Т. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову посилався на те, що він є вкладником АТ КБ «Приватбанк» згідно з договорами № SAMDN25000727310784 від 20 липня 2012 року на суму 120 000,00 грн; № SAMD25000733290426 від 22 лютого 2013 року на суму 200 000,00 грн; № SAMD025000734817666 від 24 квітня 2013 року на суму 250 000,00 грн; № SAMD025000734756454 від 22 квітня 2013 року на суму 250 000,00 грн.

Крім того, на поточному рахунку НОМЕР_1 обліковується заборгованість у сумі 451 722,91 грн.

Вищевказані договори укладені позивачем у відділенні № 20 Севастопольської філії банку АТ КБ «Приватбанк» (п. Кача, АР Крим).

Наявність грошових коштів на депозитних та карткових рахунках підтверджується довідкою № 24882893 від 05 травня 2014 року.

З метою отримання власних грошових коштів, які були передані відповідачу, та процентів згідно з умовами укладених між сторонами договорів позивач неодноразово звертався до відповідача щодо їх повернення.

Однак, до теперішнього часу банком не повернуто вкладені позивачем кошти та не надано належних пояснень щодо врегулювання даного питання.

У відповідь на неодноразові звернення відповідач повідомляв, що оскільки кошти вносилися у банківському відділенні на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією, цей факт позбавляє банк можливості перевірити вимоги вкладника та виконати умови договорів.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь заборгованість у загальному розмірі 1 578 730,28 грн, з яких:

1) заборгованість щодо виплати грошових вкладів:

- № SAMDN25000727310784 від 20 липня 2012 року на суму 121 564,93 грн;

- № SAMD25000733290426 від 22 лютого 2013 року на суму 300 845,73 грн;

- № SAMD025000734817666 від 24 квітня 2013 року на суму 370 040,00 грн;

- № SAMD025000734756454 від 22 квітня 2013 року на суму 334 556,71 грн;

2) заборгованість, яка обліковується на поточному рахунку НОМЕР_1 , у розмірі 451 722,91 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727310784 в розмірі 121 564,93 грн, за договором банківського вкладу від 22 лютого 2013 року № SAMDN25000733290426 в розмірі 300 845,73 грн, за договором банківського вкладу від 22 квітня 2013 року № SAMDN25000734756454 в розмірі 370 040,00 грн, за договором банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № SAMDN25000734817666 в розмірі 334 556,71 грн, заборгованість, яка обліковується на поточному рахунку № НОМЕР_1 в розмірі 451 722,91 грн, а всього стягнуто 1 578 730,28 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 15 787,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, що між ним та банком виникли договірні відносини на підставі договорів банківського вкладу та відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання із повернення вкладу та сплати процентів, узв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому суд відхилив доводи відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, зазначивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач, відповідно до вимог статті 520 Цивільного кодексу України, надав свою згоду на переведення боргу товариству. Тому місцевий суд вважав, що саме АТ КБ «Приватбанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, а рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року у частині вирішення питання про судові витрати змінено, зменшено суму судового збору, що підлягає стягненню із АТ КБ «Приватбанк» на користь держави із 15 787,00 грн до 11 350,00 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті вирішення спору, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення стягнутої з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави суми судового збору, зазначивши, що відповідно до вимог підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», максимальний розмір судового збору, який мав бути сплачений станом на день подання цього позову до суду, становив 11 350,00 грн.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21 серпня 2023 року АТ КБ «Приватбанк» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

02 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 20 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений договір № SAMDN25000727310784 на оформлення вкладу «Депозит + 12 міс.» на суму 120 000,00 грн під 17 % річних до 20 липня 2013 року. Відповідачем відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_2 для перерахування вкладу.

На виконання умов договору позивачем 20 липня 2012 року згідно квитанції № 1 від 20 липня 2012 з власного рахунку, відкритого у ПАТ КБ «Приватбанк», перераховано кошти в сумі 120 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_2 , призначення платежу: «до вкладу договір № SAMDN25000727310784».

22 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений договір № SAMDN25000733290426 на оформлення вкладу «Депозит + на 12 міс.» на суму 200 000,00 грн під 18 % річних по 22 лютого 2014 року включно. Відповідачем відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_3 для перерахування вкладу.

Позивачем 22 лютого 2013 року згідно квитанції № 5 від 22 лютого 2013 року з власного рахунку, відкритого в ПАТ КБ «Приватбанк», перераховано кошти в сумі 200 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_3 , призначення платежу: «до вкладу договір № SAMDN25000733290426».

22 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений договір № SAMDN25000734756454 на оформлення вкладу «Депозит Плюс на 12 міс.» на суму 250 000,00 грн під 18 % річних по 22 квітня 2014 року включно. Відповідачем відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_4 для перерахування вкладу.

Позивачем 22 квітня 2013 року згідно платіжного доручення № 2569021870 від 22 квітня 2013 року з власного рахунку, відкритого в ПАТ КБ «Приватбанк», перераховано кошти в сумі 250 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_4 , призначення платежу: «до вкладу договір № SAMDN25000734756454».

24 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений договір № SAMDN25000734817666 на оформлення вкладу «Депозит Плюс на 12 міс.» на суму 250 000,00 грн під 18 % річних по 24 квітня 2014 року включно. Відповідачем відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_5 для перерахування вкладу.

24 квітня 2013 року позивачем згідно платіжного доручення № 2572780633 від 24 квітня 2013 року з власного рахунку, відкритого в ПАТ КБ «Приватбанк», перераховано кошти в сумі 250 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_5 , призначення платежу: «до вкладу договір № SAMDN25000734817666».

Згідно з довідкою № 24882893 від 05 травня 2014 року, виданою начальником департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» Чорним А. В., станом на 05 травня 2014 року сума коштів по договору від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727310784 складає 121 564,93 грн, по договору від 22 лютого 2013 року № SAMDN25000733290426 сума коштів складає 300 845,73 грн, по договору від 22 квітня 2013 року № SAMDN25000734756454 сума коштів складає 370 040,00 грн, по договору від 24 квітня 2013 року № SAMDN25000734817666 сума коштів складає 334 556,71 грн.

Згідно з довідкою № 24882893 від 21 липня 2014 року, виданою начальником департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» Чорним А. В., станом на 21 липня 2014 року сума заборгованості, яка обліковується на поточному рахунку № НОМЕР_1 складає 451 722,91 грн.

17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року Додаткової угоди до цього договору. Відповідно до умов договору електронний Додаток №1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», в тому числі і по договорах які укладалися з позивачем.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Згідно зі статтею 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що укладення договорів банківського вкладу та внесення позивачем грошових коштів на депозитні рахунки АТ КБ «Приватбанк» сторонами не оспорювалось та підтверджується договором від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727310784 та квитанцією № 1 від 20 липня 2012 року, договором від 22 лютого 2013 року № SAMDN25000733290426 та квитанцією № 5 від 22 лютого 2013 року, договором від 22 квітня 2013 року № SAMDN25000734756454 та платіжним дорученням № 2569021870 від 22 квітня 2013 року, договором від 24 квітня 2013 року № SAMDN25000734817666 та платіжним дорученням № 2572780633 від 24 квітня 2013 року.

ОСОБА_1 звертався до банку з вимогою про повернення йому грошових коштів за договорами банківських вкладів.

Доказів повернення банком позивачу спірних коштів матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу, внесення позивачем грошових коштів, врахувавши невиконання банком покладених на нього зобов`язань з повернення коштів за договорами банківського вкладу на вимогу вкладника, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за договорами банківського вкладу № SAMDN25000727310784 від 20 липня 2012 року, № SAMD25000733290426 від 22 лютого 2013 року, № SAMD025000734817666 від 24 квітня 2013 року, № SAMD025000734756454 від 22 квітня 2013 рокута заборгованості, яка обліковується на поточному рахунку № НОМЕР_1 , що у загальному розмірі становить 1 578 730,28 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача про те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним і ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір, за умовами якого останнє стало боржником за договорами банківського вкладу, є безпідставними і необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 згоди на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», тому саме АТ КБ «Приватбанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19, від 12 липня 2023 року у справі № 757/15311/20, від 24 травня 2023 року у справі № 757/53371/20-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 у подібних правовідносинах.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що саме АТ КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

При цьому колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для зміни рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат, оскільки судом першої інстанції не враховано, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовом та заявою про збільшення розміру позовних вимог) судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (11 350,00 грн).

Оскільки 1% від ціни позову у цій справі становить більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то розмір судового збору за подання позовної заяви складає 11 350,00 грн (2 270 грн х 5).

Установивши, що максимальний розмір судового збору, який мав бути сплачений за подання цього позову, становив 11 350,00 грн, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для зменшення суми судового збору, що підлягає стягненню із АТ КБ «Приватбанк» на користь держави.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У жовтні 2023 року від АТ КБ «Приватбанк» до Верховного Суду надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вказане клопотання мотивовано тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати

або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку,

що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна

для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня

2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником

не наведено мотивів та аргументів для такої передачі, наведені заявником обґрунтування у розумінні положень частини п`ятої статті 403 ЦПК України

не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов