№ 646/3412/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 646/3412/23

провадження № 61-18457св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Держава Україна в особі Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ`янського району Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Острицький Андрій Олегович, на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року у складі судді Благої І. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харковаз позовом до Держави Україна в особі Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ`янського району Харківської міської ради про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги та моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилався на те, що він має статус учасника бойових дій та отримує разову грошову допомогу, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України «Про жертви нацистських переслідувань». Позивач вказує, що отримував щорічну разову грошову допомогу в таких розмірах: у 2020 році - 1 390 грн, що відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112; у 2021 році - 1 491 грн, що відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325; у 2022 році - 1 491 грн, що відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 540. Проте розмір виплаченої йому зазначеної грошової допомоги суперечить частині п`ятій статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Таким чином, позивачу була протиправно не виплачена частина разової допомоги до 05 травня 2022 року.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 22 333 грн недоплаченої частини разової грошової допомоги до 05 травня за 2020, 2021 та 2022 років, а також стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду у розмірі 474 937,66 грн.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 липня 2023 року відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою, призначено підготовче засідання у справі.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 з Держави Україна в особі Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ`янського району Харківської міської ради недоплаченої частини разової грошової допомоги до 05 травня за 2020, 2021, 2022 року.

Продовжено строк підготовчого провадження до 13 жовтня включно.

Відкладено судове засідання на 16 годину 00 хвилин 11 жовтня 2023 року.

Роз`яснено порядок та строки апеляційного оскарження ухвали в частині закриття провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що провадження у цій справі в частині вирішення позовної вимоги про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги підлягає закриттю, оскільки за предметною підсудністю відноситься до категорії публічно-правових спорів, на які, відповідно до статті 19 КАС України, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року - без змін.

Перевіривши ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування судового рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 грудня 2023 року ОСОБА_1 . в особі представника - адвоката Острицького А. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

29 січня 2024 року від Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ`янського району Харківської міської ради до Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

22 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Із змісту доводів касаційної скарги позивача вбачається, що ним у касаційному порядку оскаржена ухвала суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі та ухвалена за результатами її апеляційного перегляду постанова апеляційного суду. Тому, в силу вимог статті 400 ЦПК України, ухвала Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року в частині вирішення інших процесуальних питаньне є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року в оскарженій частині та постанова Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист є одним з основоположних прав і свобод, які гарантуються державною, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просив суд про стягнення соціальної виплати, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, відповідачем у цій справі є держава в особі органу державної влади - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір в частині вимог про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до покладених завдань і функцій Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ`янського району Харківської міської ради є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат грошової допомоги, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 31 серпня 2018 року у справі № 643/11023/16-а (провадження № К/9901/30740/18), від 23 жовтня 2018 року у справі № 587/54/17 (провадження № К/9901/45875/18), від 22 червня 2023 року у справі № 520/22027/21 (провадження № К/990/5154/23), від 12 березня 2021 року у справі № 750/3696/20 (провадження № 61-13863св20), від 28 липня 2022 року у справі № 953/12770/21 (провадження № 61-2568св22).

Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 4 березня 2020 року), №520/17342/18 (постанова від 9 лютого 2021 року), №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року)».

Таким чином, зазначена судова практика є усталеною, а тому доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах є необгрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що на цивільно-правовий характер правовідносин вказує те, позивач не заявляв вимоги про вирішення публічно-правового спору також є необґрунтованими, оскільки заявлена позивачем вимога щодо стягнення недоотриманої частини грошової допомоги, на яку претендує позивач як учасник бойових дій, зумовлює вирішення судом надання оцінки діям/бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виплати допомоги позивачу у меншому розмірі, що є вирішенням публічно-правового спору.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку пронаявність правових підстав для закриття провадження у справі у вказаній частині вимог.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатомОстрицьким Андрієм Олеговичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року в оскаржуваній частині та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов