Постанова
Іменем України
24 грудня 2021 року
місто Київ
справа № 646/5190/19-ц
провадження № 61-3057св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України,
третя особа - слідчий Прокуратури Харківської області Малінка Володимир Євгенович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року у складі судді Теслікової І. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду із позовом, у якому просив компенсувати йому моральну шкоду, завдану тривалою бездіяльністю під час досудового розслідування кримінального провадження № 42018220000001010, та стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 267 548, 00 грн.
На обґрунтування позову посилався на те, що 16 серпня 2018 року Червонозаводський районний суд м. Харкова постановив ухвалу та зобов`язав внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за заявою ОСОБА_1 від 10 липня 2018 року. 31 серпня 2018 року за зазначеною заявою внесено відомості до ЄРДР за № 42018220000001010 за ознаками злочину, передбаченого частиною другої статті 382 Кримінального кодексу України. У межах цього кримінального провадження слідчим неодноразово ухвалювалися постанови про його закриття, які були скасовані ухвалами слідчих суддів. Тож, на думку позивача, своїми тривалими неправомірними діями відповідач завдав йому моральної шкоди, а тому просить суд позов задовольнити, захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної йому неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача при імітації розслідування кримінальної справи № 42018220000001010.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Прокуратура позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова про задоволення скарг ОСОБА_1 на постанови слідчого свідчать про реалізацію ним передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України права на оскарження процесуальних рішень прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та існуючою заподіяною шкодою. Зазначений правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/741/16-ц (провадження № 61-9250св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 520/3307/16-ц (провадження № 61-6482св18). При цьому самий лише факт винесення ухвал слідчим суддею, згідно з якими за результатами розгляду скарг позивача скасовувалися постанови про закриття провадження, не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що дії та бездіяльність посадових осіб Прокуратури Харківської області заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені ухвали слідчим суддею, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 24 лютого 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:
- судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17 (провадження № 61-48237цс18), відповідно до яких висновок суду апеляційної інстанції, що оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора є реалізацією позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди, не відповідає нормам Конституції України та ЦК України. Також Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, врахував тривале порушення прав позивача, важливість для нього питань, з якими він звертався до прокуратури.
Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 серпня 2018 року Прокуратурою Харківської області внесено відомості до ЄРДР № 42018220000001010 на підставі ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2018 року за скаргою ОСОБА_1 , якою компетентних осіб Прокуратури Харківської області зобов`язано внести до ЄРДР відомості за зверненням ОСОБА_1 від 10 липня 2018 року щодо незаконних, на думку заявника, дій прокурора Прокуратури Харківської області Сороки М. К.
20 листопада 2018 року старшим слідчим першого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Харківської області радником юстиції Малінкою В. Є. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 у зв`язку з відсутністю у діянні прокурора прокуратури області ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України, яка була скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 січня 2019 року.
10 квітня 2019 року старшим слідчим першого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Харківської області радником юстиції Малінкою В. Є. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 у зв`язку з відсутністю у діянні прокурора прокуратури області Сороки М. К. складу кримінального правопорушення, яка була скасована постановою прокурора організаційно-методичного відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної Прокуратури Харківської області Чекіна О. В. від 25 квітня 2019 року.
20 травня 2019 року старшим слідчим першого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Харківської області радником юстиції Малінкою В. Є. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 у зв`язку з відсутністю у діянні прокурора прокуратури області Сороки М. К. складу кримінального правопорушення, яка була скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 червня 2019 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним здійсненням органом досудового слідства в особі слідчого Прокуратури Харківської області Малінки В. Є. розслідування кримінального провадження № 42018220000001010.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині другій статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
За приписами частини першої 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України)
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Враховуючи те, що у цій справі відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини шостої статті 1176 ЦК України.
За приписами частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тож ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження.
За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Отже, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) Прокуратури Харківської області та шкодою, яка, за твердженням позивача, йому заподіяна.
Незгода позивача з постановленими посадовими особами Прокуратури Харківської області рішеннями, які ним були оскаржені в порядку, передбаченому КПК України, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправними діяннями слідчого Прокуратури Харківської області Малінки В. Є. під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000001010, а відтак обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову.
Посилання касаційної скарги на те, що судами не застосовано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17 (провадження № 61-766св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 638/9834/18 (провадження
№ 61-20543св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17 (провадження № 61-48237цс18), є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, встановлені різні фактичні обставини.
Так, на відміну від справи, що переглядається, у зазначених заявником справах встановлений факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача.
У справі, що переглядається, судами не встановлено факт тривалої бездіяльності, на що посилався позивач в обґрунтування позову. За обставинами справи слідчий Малінка В. Є. вперше виніс постанову про закриття кримінального провадження у листопаді 2018 року, а позивач звернувся із позовом у липні 2019 року, що з урахуванням встановлення інших обставин у справі надало суду обґрунтовані підстави для висновку про відмову у позові.
Верховний Суд вважає, що відповідно до положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є вмотивованими.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки доказів щодо завдання позивачу моральної шкоди, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак