№ 648/4937/16-ц

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 648/4937/16-ц

провадження № 61-44306св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Сімоненко В. М.,

суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 01 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Радченко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Батанцева А. М. про визнання зобов`язання припиненим.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 серпня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2007157.

04 жовтня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк», ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір переведення боргу (про заміну боржника у зобов`язанні) за умовами якого первісний боржник, ФОП ОСОБА_3 передав, а новий боржник, ФОП ОСОБА_2 прийняв на себе зобов`язання перед кредитором за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157, у тому числі щодо погашення заборгованості, яка станом на дату укладення цього договору складала 5 999 779,02 грн.

04 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір іпотеки, за умовами якого він з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язання за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

01 серпня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило позивача про можливість вирішення питання щодо виведення з-під застави предмету іпотеки за умови погашення до 15 вересня 2014 року основної заборгованості за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157 в сумі 1 500 000 грн.

Однак, незважаючи на своєчасне погашення основної заборгованості у сумі 1 500 000 грн ПАТ «Дельта Банк» не виконало взятих на себе зобов`язань та не вивело з-під застави належний йому житловий будинок.

Заборгованість ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором станом на 16 лютого 2015 року складала 4 499 779,02 грн.

11 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ОСОБА_2 набув право вимоги грошових коштів на загальну суму 4 462 237,25 грн з ПАТ «Дельта Банк» за договорами банківського вкладу.

16 лютого 2015 року ФОП ОСОБА_2 повідомив ПАТ «Дельта банк» про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У зв`язку із чим, в силу вимог частини першої статті 598 та частин першої, другої статті 601 ЦК України зобов`язання ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк» на загальну суму 4 462 237,25 грн за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157 є припиненими з 16 лютого 2015 року внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Посилаючись на те, що право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою, ОСОБА_1 просив: визнати припиненими у повному обсязі з 16 лютого 2015 року зобов`язання ФОП ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157; визнати припиненим іпотечний договір від 04 серпня 2014 року, укладений між ним та ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Лубянським А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 663; припинити обтяження і заборону в державному реєстрі стосовно іпотечного майна - житлового будинку по АДРЕСА_1 , зареєстрованих на підставі іпотечного договору від 04 серпня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Лубянським А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 663.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано припиненим у повному обсязі з 16 лютого 2015 року у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, зобов`язання ФОП ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157.

Визнано припиненим іпотечний договір від 04 серпня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Лубянським А. В., та зареєстрований в реєстрі за № 663.

Припинено обтяження і заборону в державному реєстрі стосовно іпотечного майна - житлового будинку по АДРЕСА_1 , зареєстрованих на підставі іпотечного договору від 04 серпня 2014 року, посвідченого Лубянським А. В., приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 663.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог, зобов`язання ФОП ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157 відбулося на підставі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року. Право на укладання даного договору без погодження з банком у його учасників є беззаперечним, згідно з вимогами статті 601 ЦК України і погодження банку не є обов`язковою вимогою. У зв`язку із припиненням 16 лютого 2015 року зобов`язання за договором кредитної лінії від 19 серпня 2011 року № ВКЛ-2007157, тому з цього часу припинена і іпотека за договором від 04 серпня 2014 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 01 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за договором банківського рахунка грошове зобов`язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму. ОСОБА_4 з розпорядженням про переведення коштів з належних йому рахунків на погашення заборгованості ФОП ОСОБА_2 за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007175 від 19 серпня 2011 року у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року до банку не звертався, та не надавав ОСОБА_2 право розпорядження належними йому рахунками.

А тому укладення лише договору відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не призвело до виникнення грошового зобов`язання банку перед ОСОБА_2 на суму коштів, розміщених на рахунках, оскільки банк не мав визначених законодавством повноважень виконувати розпорядження ФОП ОСОБА_2 за поточними та вкладними (депозитними) рахунками, власником яких є ОСОБА_4 , внаслідок чого у ФОП ОСОБА_2 не виникло грошових вимог до банку за договором про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року та заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також суд зазначив, що відсутні підстави для припинення іпотеки та припинення обтяження і заборони в державному реєстрі стосовно нерухомого майна переданого позивачем в іпотеку, зокрема, оскільки основне зобов`язання не припинене.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 01 серпня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 вересня 2018 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Пророку В. В.

У зв`язку з обранням судді Пророка В. В. до Великої Палати Верховного Суду 18 червня 2019 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

01 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року зупинено касаційне провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 381/3165/17 (провадження № 61-44458св18).

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року поновлено провадження у справі.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 76 89 ЦПК України, статей 92 514 515 601 ЦК України, а також неправильно застосував норми статей 203 514 515 601 1058 1066 1068 1071 ЦК України та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

Висновки апеляційного суду суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, висловленим у постановах від 18 вересня 2013 року справі № 6-65цс13 та від 09 квітня 2014 року у справі № 6-12цс14.

Висновок апеляційного суду про те, що грошове зобов`язання перед ОСОБА_2 не виникло є неповним, оскільки окрім договору про відступлення прав вимоги, суду було надано як доказ письмову вимогу ОСОБА_4 від 05 лютого 2015 року з моменту отримання якої у банку і виникло грошове зобов`язання, право вимоги, за яким було правомірно передано ОСОБА_2 .

Висновок апеляційного суду про недоведеність факту звернення ОСОБА_2 16 лютого 2015 року до банку із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог з посиланням на наявність на заяві відбитку штампу, який не передавався працівнику банку зроблений з порушенням вимог процесуального права.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 19 серпня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ФОП ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2007157, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 6 000 000,00 грн, який зменшується рівними частинами відповідно до встановленого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості зі сплатою плати за користування грошовими коштами в розмірі 22 % річних з кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2014 року включно (Т. 1, а.с. 5-9).

04 жовтня 2013 року між ПАТ «Дельта банк» (кредитор), ФОП ОСОБА_3 (первісний боржник) та ФОП ОСОБА_2 (новий боржник) укладений договір переведення боргу (про заміну боржника у зобов`язанні) за умовами якого первісний боржник передав, а новий боржник прийняв на себе зобов`язання перед кредитором за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007175 від 19 серпня 2011 року, в тому числі щодо погашення заборгованості, яка станом на дату укладення цього договору складає 5 999 779,02 грн (Т. 1, а.с. 10-11).

04 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язання, що випливає з договору кредитної лінії № ВКЛ-2007175 від 19 серпня 2011 року, укладений договір іпотеки, за умовами якого позивач передав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 12-18).

В той же день приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Лубянським А. В., у зв`язку з посвідченням вказаного договору іпотеки, накладена заборона відчуження зазначеного в договорі майна, житлового будинку, який належить ОСОБА_1 до припинення дії договору іпотеки.

Станом на 17 лютого 2015 року сума заборгованості ФОП ОСОБА_2 за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007175 від 19 серпня 2011 року становила 4 549 794,19 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості від 19 вересня 2017 року.

11 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги за:

- договором на відкриття карткового рахунку та обслуговування дебетної картки від 21 квітня 2010 року № 003-21501-210410 на суму 1 592,82 Євро;

- договором про відкриття та обслуговування поточного рахунку, операцій за якими можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів від 28 січня 2015 року № 003- 21503-280115 на суму 13 0545,64 доларів США;

- договором про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки від 21 квітня 2010 року № 007-21501-210410 на суму 58 084,58 грн;

- договором на відкриття карткового рахунку та обслуговування дебетної платіжної карти від 21 квітня 2010 року № 006-21501-210410 на суму 5 788,98 доларів США;

- договором на надання комплексних банківських послуг від 19 липня 2013 року № 007-21503-190713 на суму 117 242,93 грн;

- договором на відкриття та обслуговування поточного рахунку операцій за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів від 28 січня 2015 року № 002-21503-280115 на суму 42 505,94 Євро;

- договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий багаторічний» у доларах США від 19 липня 2013 року № 008-21503-19713 на суму 2 230,68 доларів США;

- договором банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» у гривнях від 04 червня 2014 року № 005-21503-040614 на суму 178 827,50 грн.

За умовами зазначеного договору ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 право вимоги грошових коштів на рахунках відкритих у ПАТ «Дельта Банк» у загальній сумі 4 462 237,25 грн (Т. 1, а.с. 20).

ОСОБА_4 з розпорядженням про переведення коштів з належних йому рахунків на погашення заборгованості ФОП ОСОБА_2 за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007175 від 19 серпня 2011 року у зв`язку з ускладненням договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року до банку не звертався, та не надавав ОСОБА_2 , в порядку визначеному Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 (далі - Інструкція), право розпорядження належними йому рахунками.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін за одночасної наявності трьох умов: вимога про зарахування є зустрічною; вимога є однорідною; строк виконання за зустрічною вимогою або настав, або невстановлений договором, або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Встановивши, що 05 лютого 2015 року ОСОБА_4 подав заяву про повернення грошових коштів за договорами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказана заява не може вважатися розпорядженням про переведення коштів з належних йому рахунків на погашення заборгованості іншої особи.

Проте, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною четвертою статті 110 ЦК України особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Статтею 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок здійснення ліквідатором заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, якою передбачено, зокрема, складання переліку акцептованих банком вимог кредиторів для затвердження Національним банком України.

Після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється в порядку, встановленому статтею 96 вищевказаного Закону.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації банків, а також у питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Цим Законом передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

При вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 602 ЦК України, статей 92-96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

За змістом частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції Закону № 629-VIII від 16 липня 2015 року) з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачено статтею 52 цього Закону, зокрема частиною першою передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано (крім фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.

Отже, в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку, визначеного статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не допускається.

Вказаним Законом встановлений певний порядок погашення вимог до банку, який ліквідується, а тому зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_1 подано 16 грудня 2016 року, тобто під час дії процедури ліквідації банку, а чинним законодавством не передбачено зарахування однорідних вимог під час проведення процедури ліквідації банку, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, висловленим у постановах від 18 вересня 2013 року справі № 6-65цс13 та від 09 квітня 2014 року у справі № 6-12цс14, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі та у справах, які були предметом перегляду Верховним Судом України було встановлено різні фактичні обставини справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду слід змінити на підставі статті 412 ЦПК України, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 01 серпня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання зобов`язання припиненим змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик