Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 656/447/18
провадження № 61-6642св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2018 року у складі судді Ковальчук Т. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання права оренди земельної ділянки та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди, посилаючись на те, що 02 лютого 2006 року між Іванівською районною державною адміністрацією Херсонської області та її батьком ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за умовами якого в оренду передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 560,9 га, з яких: 395,1 га із земель резервного фонду (земельна ділянка площею 218,7 га, кадастровий номер 6522986500:05:011:0001 та земельна ділянка площею 176,4 га кадастровий номер 6522986500:05:013:0001), а також 165,8 га із земель запасу (не витребувані паї), з яких: 144,20 га ріллі зрошувальної із земель Української сільської ради Іванівського району, з цільовим призначенням - вирощування товарної сільськогосподарської продукції, строком на 15 років. Договір було зареєстровано в Іванівському відділені «Херсонського центру ДЗК» 23 березня 2006 року за № 040672300105. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після його смерті відкрилася спадщина. Вона є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 і 27 квітня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно, яке належало її батькові. Однак до складу спадщини не було включене право оренди земельної ділянки, яку орендував її батько за договором оренди від 02 лютого 2006 року. Вона набула право оренди земельної ділянки відповідно до статті 7 Закону України «Про оренду землі», тобто це право перейшло до неї як до спадкоємця після смерті фізичної особи - орендаря. 14 травня 2018 року ГУ Держгеокадастру відмовило їй в укладенні додаткової угоди до договору оренди від 02 лютого 2006 року щодо переходу до неї як спадкоємця після смерті її батька ОСОБА_4 (орендаря) права на оренду земельної ділянки (заміну орендаря в договорі). Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила: визнати за нею, право оренди земельної ділянки площею 560,9 га, в тому числі 395,1 га із земель резервного фонду та 165,8 га із земель запасу (не витребувані паї), з них 144,20 га ріллі зрошувальної із земель Української сільської ради Іванівського району Херсонської області, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_4 , на умовах договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладеного 02 лютого 2006 року між Іванівською районною державною адміністрацією Херсонської області та ОСОБА_4 ; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 02 лютого 2006 року такого змісту: «Додаткова угода до договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 02 лютого 2006 року, зареєстрованого в Іванівському відділенні «Херсонського центру ДЗК» 23 березня 2006 року № 040672300105 м. Херсон, Орендодавець Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, в особі начальника Шапрана Ігоря Анатолійовича, з однієї сторони, та громадянка України ОСОБА_1 , що є спадкоємцем орендаря - громадянина України ОСОБА_4 , з другої сторони, надалі разом поіменовані «Сторони» відповідно до положень частини першої статті 7, статті 16 Закону України «Про оренду землі», у зв`язку з тим, що до громадянки України ОСОБА_1 як до спадкоємиці перейшло право на оренду землі уклали цю додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 02 лютого 2006 року зареєстрованого в Іванівському відділенні «Херсонського центру ДЗК» 23 березня 2006 року № 040672300105 (далі - договір) про таке: 1. Сторони домовилися замінити орендаря за договором - громадянина України ОСОБА_4 на нового орендаря - громадянку України ОСОБА_1 на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього орендаря. 2. Заміна орендаря за цією додатковою угодою не тягне за собою жодних інших змін умов Договору, окрім тих, що пов`язані з такою заміною. 3. Строк дії цієї додаткової угоди відповідає строку дії Договору. 4. Ця додаткова угода складена при повному розумінні Сторонами її умов та термінології українською мовою у трьох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із Сторін. Реквізити Сторін: Орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, в особі начальника Шапрана Ігоря Анатолійовича, місцезнаходження: вул. Університетська. 136-а. м. Херсон. 73036, код ЄДРПОУ: 39766281. Підпис: __. Орендар: ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Мелітопольським МВ ГУМВС України в Запорізькій області 05 квітня 2012 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , Підпис: __».
Ухвалою Іванівського районного суду Херсонської області від 11 листопада 2018 року залучено до участі у справі як співвідповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є спадкоємцями ОСОБА_4 .
Рішенням Іванівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_4 право оренди земельної ділянки площею 560,9 га, в тому числі 395,1 га із земель резервного фонду та 165,8 га із земель запасу (не витребувані паї), з них 144,20 га ріллі зрошувальної із земель Української сільської ради Іванівського району Херсонської області, на умовах договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладеного 02 лютого 2006 року між Іванівською районною державною адміністрацією Херсонської області та ОСОБА_4 , зареєстрованого в Іванівському відділенні «Херсонського центру ДЗК» 23 березня 2006 року за № 040672300105. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що невизнання ГУ Держгеокадастру за позивачем права оренди земельної ділянки після смерті ОСОБА_4 - орендаря за договором оренди землі від 02 лютого 2006 року - порушує права позивача як спадкоємця ОСОБА_4 , тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню. Разом з тим відмова відповідача в укладанні додаткової угоди полягає саме у ненаданні позивачем документів, що підтверджують перехід до неї прав на оренду земельної ділянки після смерті ОСОБА_4 (орендаря за договором оренди). Оскільки позовні вимоги щодо визнання в порядку спадкування за законом права оренди земельної ділянки після смерті ОСОБА_4 підлягають задоволенню, то позивач має право повторно звернутися до ГУ Держгеокадастру з пропозицією щодо укладення відповідної додаткової угоди.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року (повний текст якої складено 21 лютого 2019 року) апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру залишено без задоволення, а рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обґрунтовуючи правильність висновків суду першої інстанції, апеляційний суд застосував правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-375цс15.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
26 березня 2019 року ГУ Держгеокадастру подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих вимог.
Касаційна скаргу ГУ Держгеокадастру мотивована тим, що пред`явивши позов, ОСОБА_1 ввела в оману відповідачів і суд, оскільки вона не повідомила про існування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 08 червня 2018 року та не додала відповідного документа до позову. На час розгляду звернень позивача ГУ Держгеокадастру не володіло інформацією про юридично значимі факти у спірних правовідносинах та діяло в межах наданих законом повноважень. Водночас до повноважень ГУ Держгеокадастру не входить дослідження документів, пов`язаних з визначенням кола спадкоємців та прийняття ними спадщини, тому вказаний факт повинен бути встановлений уповноваженими на те посадовими особами - нотаріусами та підтверджений відповідним документом, а саме - свідоцтвом про право на спадщину. Оскільки серед наданих позивачем документів була відсутня належним чином засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину, то відсутні підстави вважати, що позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .
27 травня 2019 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 і до неї перейшло право оренди спірної земельної ділянки. Доводи касаційної скарги про відсутність у неї свідоцтва, яким підтверджується факт спадкування права оренди спірної земельної ділянки, є безпідставними, тому що видача свідоцтва про право на спадщину щодо користування земельною ділянкою за договором оренди законодавством України не передбачено.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іванківського районного суду Херсонської області.
16 травня 2019 року справа № 656/447/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що згідно з договором оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 02 лютого 2006 року, укладеним між Іванівською районною державною адміністрацією Херсонської області (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар), останньому була передана строком на п`ять років в оренду земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 560,9 га, з яких: 395,1 га - землі резервного фонду та 165,8 га - землі запасу (не витребувані паї), з яких - 144,20 га ріллі зрошувальної із земель Української сільської ради Іванівського району Херсонської області. Вказаний договір було зареєстровано в Іванівському відділенні «Херсонського центру ДЗК», про що вчинено запис від 23 березня 2006 року за № 040672300105.
За додатковою угодою від 30 березня 2009 року, укладеною між сторонами вказаного договору оренди, були внесені зміни, зокрема строк оренди збільшено до 15 років та надано згоду на укладання договору суборенди із Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Росія», а також переглянуто питання орендної плати. Вказану додаткову угоду було зареєстровано в Іванівському відділенні «Херсонського центру ДЗК» 02 червня 2009 року за № 040972300105/1.
Стосовно частини спірної земельної ділянки (395,1 га) наявні два витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформовані 18 червня 2018 року. Зазначено про їх оренду: орендар ОСОБА_4 , строк оренди - 15 років, суборендар - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Росія».
У пункті 39 договору оренди землі від 02 лютого 2006 року передбачено, що право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду, переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.
Згідно із заповітом від 03 вересня 2009 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 нежиле приміщення, розташоване по АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Мелітополі Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 25 жовтня 2016 року.
За свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії НМО № 400131 від 27 квітня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О. О., спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 є його дочка ОСОБА_1 .
З листа приватного нотаріуса Чудської О. О. від 17 жовтня 2018 року № 667/01-16 вбачається, що 02 березня 2017 року була заведена спадкова справа № 8/2017 після смерті ОСОБА_4 . Окрім позивача, спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є: його син ОСОБА_3 , 1975 року народження, та його дружина ОСОБА_2 , 1958 року народження (відповідачі у справі). ОСОБА_2 відмовилася від належної їй частки у спадщині на користь дочки спадкодавця - ОСОБА_1 (позивача у справі).
13 квітня 2018 року та 11 червня 2018 року ОСОБА_1 зверталася до ГУ Держгеокадастру з листами-пропозиціями щодо укладення додаткової угоди, якою запропонувала внести зміни до договору оренди землі від 02 лютого 2006 року в частині зміни орендаря земельної ділянки у зв`язку із смертю ОСОБА_4 .
За результатами розгляду вказаних листів-пропозицій ГУ Держгеокадастру відмовило в їх задоволенні (листи від 14 травня 2018 року та від 11 липня 2018 року) у зв`язку з тим, що позивач не надала необхідних документів, зокрема: свідоцтва про право на спадщину із зазначенням складу спадщини, що підтверджує перехід всіх прав, які належали ОСОБА_4 за життя, в тому числі права на орендовану земельну ділянку.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08 червня 2018 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О. О. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право оренди земельної ділянки площею 560,9 га на території Української сільської ради Іванівського району Херсонської області, право оренди якої належало її батьку ОСОБА_4 , з тих підстав, що у ОСОБА_1 відсутній документ, що посвідчує право оренди спірної земельної ділянки у спадкодавця.
Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 781 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір оренди землі припиняється, зокрема в разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки (частина перша статті 31 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.
Судами також встановлено, що договором оренди земельної ділянки від 02 лютого 2006 року, укладеним між Іванівською районною державною адміністрацією Херсонської області та ОСОБА_4 , не передбачено заборони переходу права на оренду в порядку спадкування.
ОСОБА_1 реалізувала передбачене частиною першою статті 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки після смерті свого батька. В матеріалах справи відсутні докази того, що інший спадкоємець ОСОБА_4 також реалізував вказане право.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди входить до складу спадщини і не припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
При цьому апеляційний суд правильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-375цс15, про те, що за змістом частини першої статті 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону. Отже, якщо умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного сторонами, не передбачається заборона переходу права на оренду в порядку спадкування, то спадкоємці орендаря (фізичної особи-підприємця) після смерті останнього можуть успадкувати право на оренду земельної ділянки, яка є предметом цього договору».
Викладений правовий висновок був підтверджений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня 2020 року у справі № 615/724/17.
Встановивши, що ОСОБА_1 реалізувала передбачене частиною першою статті 7 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки, а невизнання ГУ Держгеокадастру за нею такого права оренди після смерті її батька ОСОБА_4 - орендаря земельної ділянки за договором оренди землі від 02 лютого 2006 року, порушує її права як спадкоємця, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 права оренди спірної земельної ділянки.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що в розпорядженні ГУ Держгеокадастру була відсутня належним чином засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину, що підтверджувало б перехід до позивача права на оренду спірної земельної ділянки, не заслуговують на увагу, оскільки таке право перейшло до ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про оренду землі». Відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме права оренди земельної ділянки, не свідчить про відсутність у позивача такого права, оскільки відмова нотаріуса була пов`язана з ненаданням позивачем необхідних документів, тобто з процедурними питаннями порядку видачі свідоцтва про право на спадщину.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд перевірив у межах касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і не знайшов підстав для виходу за ці межі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області залишити без задоволення.
Рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко