Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 661/2657/19
провадження № 61-11166св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області у складі судді Матвєєвої Н. В. від 18 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А., від 27 травня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 15 грудня 1990 року він перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 16 травня
2017 року. Позивач зазначав, що під час шлюбу за спільні кошти ними було набуте нерухоме майно - 95/1000 частин громадсько-торгівельного центру по АДРЕСА_1 . Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2018 року вищезазначене нерухоме майно було визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнано за кожним із подружжя по 95/2000 частин зазначеного приміщення. 12 лютого 2019 року він зареєстрував за собою право власності на 95/2000 частин приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Стверджував, що відповідачка зазначене нежитлове приміщення використовувала на свій розсуд, а саме здавала в оренду третім особам, в тому числі належну йому частину, а також отримувала у період з 01 січня 2018 року по 01 червня 2019 року дохід від оренди.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 1/2 частину отриманого відповідачкою доходу у розмірі
539 163,35 грн, 3 % річних в розмірі 22 866 грн, інфляційні втрати в розмірі
77 377,10 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти,
як частину доходу від використання майна - 95/2000 частин нежитлового приміщення громадсько-торгівельного центру у будинку АДРЕСА_1 , у розмірі
206 234, 16 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, що відповідачкою від здачі в оренду 95/1000 частин громадсько-торгівельного центру за період з 01 січня 2018 року по 01 червня 2019 року отримано прибуток у розмірі 412 468,32 грн, 1/2 частина якого належить позивачу. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позову, суд першої інстанції виходив із того, що за вказаний період відповідачкою також понесені витрати на утримання зазначеного майна у сумі 665 857,75 грн, які також мав нести і позивач.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що дохід
ОСОБА_3 , отриманий нею від використання спірного нерухомого майна, підлягає розподілу між співвласниками лише після визначення чистого прибутку, 1/2 частина якого обґрунтовано стягнута судом першої інстанції з відповідачки на користь позивача. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не заперечував під час здійснення відповідачкою відповідних дій, спрямованих на утримання та поліпшення спірного майна.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Новокаховського міського суду Херсонської області
від 18 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду
від 27 травня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача частини отриманого відповідачкою доходу у розмірі 539 163, 35 грн.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та від 08 травня
2020 року у справі № 635/516/18 (пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не встановили у повному обсязі фактичні обставини справи та не надали належну правову оцінку наданим відповідачкою доказам на підтвердження її витрат, пов`язаних з утриманням спільного майна. На думку позивача, виходячи із принципу змагальності, саме відповідачка повинна була довести обґрунтованість витрат на утримання спільного майна, а також надати докази на підтвердження своїх заперечень. Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що позивач не надавав свою згоду на здійснення будь-яких витрат у спільному майна, а відповідачка не дотрималась обов`язку узгодження своєї поведінки щодо користування спільним майном.
Судові рішення оскаржуються лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 15 грудня 1990 року, який розірвано рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 16 травня 2017 року у справі № 661/1052/17.
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2018 року у справі № 661/1663/17 визнано, зокрема, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 майно, що придбане у період шлюбу, а саме - 95/1000 частин нежилого приміщення громадсько-торгівельного центру, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 по 95/2000 частин вказаного нежитлового приміщення.
09 квітня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 95/2000 частин нежилого приміщення громадсько-торгівельного центру, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацієюГоловного управління Державної фіскальної служби Україниу Херсонській області від 07 лютого 2018 року № 327/10/21-02-17-01 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 з 01 січня 2016 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 3 групи.
Під час розгляду справи сторони визнали той факт, що ОСОБА_3 як фізична-особа підприємець у період з 01 січня 2018 року по 01 червня
2019 року здавала нежиле приміщення громадсько-торгівельного центру, що знаходиться по АДРЕСА_1 , в оренду третім особам та отримала від цього дохід в сумі
1 078326,07 грн.
Сторони не заперечували, що утримання майна уперіод з 01 січня 2018 рокупо 01 червня 2019 року ОСОБА_3 здійснювала самостійно, а
ОСОБА_1 не висловлював будь-яких заперечень щодо її дій, спрямованих на утримання цього майна.
Згіднозвіту про дебетові і кредитні операції по рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період з 01 січня 2018 року по 01 червня
2019 рокуздійснила оплату податків та обов`язкових внесків до Державного бюджету на загальну суму 93335, 87 грн.
У відповідності до цивільно-правових договорів та актів наданих послуг фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснила розрахунки за надані послуги з ОСОБА_5 на загальну суму 85 тис. грн.
Також встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 як замовник будівельних робіт уприміщенні громадсько-торгівельного центру, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 , здійснювала розрахунки за виконану роботу в період з жовтня 2018 року по травень 2019 рік на загальну суму 60 294,00 грн з виконавцем Гикавчук М. М., що підтверджується цивільно-правовими договорами та актами прийому наданих послуг.
Уперіод з 01 січня 2018 року по 01 червня 2019 року ОСОБА_3 була здійснена оплата різного виду послуг,наданих за адресою: АДРЕСА_1 ,на загальну суму
427 227,88 грн, що підтверджується письмовими доказами,наявними в матеріалах справи (звіт про дебетові і кредитні операції по рахунку підприємця ОСОБА_3 , видаткові накладні, товарні чеки, рахунки-фактури).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За змістом статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Стаття 322 ЦК України передбачає обов`язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 359 ЦК України доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина від суми отриманих нею від здачі в оренду спірного нежитлового приміщення доходів з урахуванням понесених відповідачкою витрат на утримання зазначеного майна, які підтверджені належними та допустимими доказами. Розмір понесених ОСОБА_3 витрат позивачем не спростований, а аргументи позивача про те, що відповідачка не погоджувала з ним зазначені витрати є безпідставними, оскільки під час розгляду справи встановлено, що позивач не висловлював свої заперечення щодо здійснення відповідачкою господарської діяльності, і сам участі в утриманні нежитлового приміщення не приймав.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 27 травня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович