№ 664/3284/18

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 664/3284/18

провадження № 61-12177св20

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Корабельний районний у м. Херсоні відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Херсонській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про виключення відомостей про особу, як батька дитини, з актового запису про народження.

Позовна заява мотивована тим, що 18 жовтня 2014 року він із ОСОБА_2 уклав шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Його було записано батьком дитини на підставі свідоцтва про укладення шлюбу. Вважає, що дитина не є його біологічною дочкою, оскільки під час чергової сварки в грудні 2017 року відповідач повідомила йому про це. Згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій він не надавав, про результати лікування дружини ні ОСОБА_2 , ні її мати його не інформували. У вересні 2018 року для підтвердження або спростування інформації щодо свого батьківства звернувся до лікаря андролога, який підтвердив неможливість біологічного батьківства. Посилаючись на наведене, просив виключити відомості про нього як про батька дитини ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 25 лютого 2020 року позов задоволено; виключено відомості з актового запису № 755 від 11 жовтня 2017 року, складеного Корабельним районним у м. Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Херсонській області, про ОСОБА_1 як батька дитини - ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Херсоні.

Рішення районного суду обґрунтоване тим, що ним встановлено відсутність кровного споріднення між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позивач достовірно не знав на час реєстрації народження дитини, що не є її біологічним батьком, згоду на зачаття дитини за допомогою застосування допоміжних репродуктивних технологій не надавав.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 25 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що сторони не заперечували факт відсутності кровного споріднення між позивачем та його дитиною - ОСОБА_3 (дочкою сторін у справі). А тому враховуючи вимоги Сімейного кодексу України (далі - СК України), а також відповідні обставини, предметом доказування при вирішенні цього спору є не доведення відсутності кровного споріднення з дитиною, батьком якої зазначено позивача, а встановлення факту обізнаності позивача в момент реєстрації себе батьком дитини про те, що він не є її батьком. З матеріалів справи вбачається, що неодноразовими лабораторними дослідженнями, проведеними в 2016 році, позивачу було встановлено діагноз, який унеможливлював його біологічне батьківство. Апеляційний суд дійшов висновку, що наданими стороною відповідача доказами беззаперечно підтверджується факт того, що на момент реєстрації народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), позивач був обізнаний, що він не є її біологічним батьком, оскільки про хворобливий стан репродуктивного здоров`я йому було відомо ще з 2016 року, а тому згідно частини п`ятої статті 136 СК України він не має права на оспорювання батьківства; судом також враховано ненадання позивачем доказів протилежного стану його репродуктивного здоров`я у відповідний період часу з 2016 року по дату народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року, не погодившись із постановою Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою суду від 30 березня 2021 року справу 664/3284/18 призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що при розгляді даної справи слід встановити відсутність кровного споріднення між тим із батьків, хто оспорює батьківство, та дитиною. Зазначає про те, що на момент народження ОСОБА_3 він не міг встановити відсутність батьківства та при цьому мав надію, що це його дитина. Позивач вказує про наявність проблем з репродуктивним здоров`ям і у відповідача та зазначає, що наявність відповідних медичних документів у справі щодо його відповідного хворобливого стану у цей період часу не підтверджує неможливість зачаття дитини в майбутньому (коли були зачата ОСОБА_3 ), оскільки особисті стосунки між сторонами тривали з надією народження спільної дитини. Заявник також наголошує на неналежності наданих відповідачем в якості доказів медичних документів про стан його здоров`я, оскільки невстановлено наявність оригіналів цих документів, зокрема, у відповідача. Підставою касаційного оскарження зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного управління юстиції у Херсонській області за актовим записом № 1195.

Після реєстрації шлюбу відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

Відповідно до копій документів щодо проведення лабораторних досліджень від 11 лютого 2016 року, від 17 березня 2016 року та від 21 квітня 2016 року, ОСОБА_1 було встановлено діагноз, який унеможливлював його біологічне батьківство.

У листі № 40 від 15 липня 2019 року, наданого на запит суду ТОВ «Клініка репродуктивної медицини ім. Академіка В. І. Геращенка», міститься інформація, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 жовтня 2016 року зверталися до клініки за консультацією щодо можливості лікування безпліддя, яку отримали, а в подальшому для проведення лікування безпліддя до клініки не зверталися, вартість лікувального протоколу не сплачували, методи допоміжних репродуктивних технологій чи будь-яке інше медичне втручання з метою лікування безпліддя до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цьому медичному закладі не застосовувалися.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження, серія НОМЕР_1 , виданим 11 жовтня 2017 року. Батьками дитини зазначено: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 не має кровного споріднення із позивачем ОСОБА_1 , що не оспорювалося сторонами.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право

на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане

з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

За частиною першою статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124,

126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

Згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.

Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини,

а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

Згідно частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Відповідно, з урахуванням частини третьої статті 12 ЦПК України та частини першої статті 81 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Така правова позиція щодо застосування вищезазначених норм СК України при розгляді подібних справ викладена у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2020 року в справі № 641/2867/17-ц (касаційне провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року в справі № 127/25686/17 (касаційне провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (касаційне провадження № 61-17337св20).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій установлено, на час перебування сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження, серія НОМЕР_1 , виданим 11 жовтня 2017 року. Її батьками зазначено позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Також сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_3 не має кровного споріднення (не є біологічною дочкою) ОСОБА_1 , а тому в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України ці обставини не потребують встановлення.

У матеріалах справи наявні засвідчені копії медичних документів щодо стану репродуктивного здоров`я ОСОБА_1 , а саме: аналіз еякуляту від 11 лютого 2016 року, аналіз сім`яної рідини від 17 березня 2016 року, консультативний висновок від 21 квітня 2016 року та дослідження еякуляту від 21 квітня 2016 року, аналіз еякуляту від 05 жовтня 2016 року, якими підтверджено наявність у позивача діагнозу, що унеможливлював його біологічне батьківство.

Також у справі міститься лист-відповідь від 15 липня 2019 року ТОВ «Клініка репродуктивної медицини ім. Академіка В. І. Геращенка», наданий на запит суду, у якому зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 жовтня 2016 року зверталися до клініки за консультацією щодо можливості лікування безпліддя, яку отримали, а в подальшому для проведення лікування безпліддя до клініки не зверталися, вартість лікувального протоколу не сплачували, методи допоміжних репродуктивних технологій чи будь-яке інше медичне втручання з метою лікування безпліддя до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цьому медичному закладі не застосовувалися.

Разом із цим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зміни стану репродуктивного здоров`я ОСОБА_1 , зокрема, з часу його останнього обстеження та звернення до клініки репродуктивної медицини (жовтень 2016 року) та до часу народження дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Таким чином, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що на момент народження та реєстрації народження ОСОБА_3 , позивач не міг не знати, що він не є її біологічним батьком, оскільки про свій негативний стан репродуктивного здоров`я (що унеможливлював біологічне батьківство) станом на жовтень 2016 року ОСОБА_1 був обізнаний, доказів зміни стану його репродуктивного здоров`я в подальшому ним до суду не надано (у матеріалах справи такі докази відсутні).

Отже, у відповідності до частини п`ятої статті 136 СК України позивач не має права на оспорювання батьківства.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Зважаючи на вищезазначені вимоги процесуального законодавства, за весь час розгляду справи, позивачем не було надано жодних належних доказів щодо підтвердження зміни стану його репродуктивного здоров`я після жовтня 2016 року.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені ним належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також зважаючи на найкращі інтереси дитини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що на момент народження дитини позивач не міг встановити відсутність батьківства, наявність проблем з репродуктивним здоров`ям у відповідача, оскільки належні докази цього у справі відсутні.

Що стосується аргументів про невстановлення апеляційним судом неможливості зачаття ним дитини після жовтня 2016 року (коли були зачата ОСОБА_3 ), то вони також не заслуговують на увагу, дані доводи спростовуються доказами, які наявні у справі (щодо стану репродуктивного здоров`я позивача на жовтень 2016 року), а також не підтверджені іншими доказами у зв`язку із їх відсутністю у справі (щодо зміни діагнозу та стану здоров`я ОСОБА_1 після жовтня 2016 року і до часу народження дитини).

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи щодо неналежності наданих позивачем доказів (медичних документів) стану репродуктивного здоров`я останнього, оскільки ним не доведено ці обставини. Зокрема, враховуючи вимоги статті 95 ЦПК України, під час розгляду справи він не заявляв клопотання про огляд (дослідження) судом оригіналів відповідних документів.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Верховним Судом не встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права апеляційним судом, які є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного судового рішення.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права..

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук