№ 673/1477/17

Постанова

Іменем України

14 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 673/1477/17

провадження № 61-45875св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Деражнянська районна державна адміністрація Хмельницької області як орган опіки та піклування, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Коричинецька сільська рада Деражнянського району Хмельницької області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Служби у справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року Деражнянська районна державна адміністрація Хмельницької області як орган опіки та піклування (далі - Дережнянська РДА), яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Коричинецька сільська рада Деражнянського району Хмельницької області (далі - Коричинецька сільська рада), про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, внаслідок чого з 02 жовтня 2017 року його діти перебувають у Великоновосілківському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей Донецької області. Під час проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей (далі - АТО) мати неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 виїхала до Російської Федерації і там померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Працівниками служби у справах дітей неодноразово проводилися зустрічі із ОСОБА_3 щодо необхідності завершення ремонту в житловому будинку, приведення його до стану, придатного для проживання родини, але вони не дали позитивних результатів. Відповідач не бажає спілкуватися з працівниками соціальних служб. Батько дітей не вчиняє жодних дій для їх повернення додому. Враховуючи викладене, Дережнянська РДА просила: позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути з відповідача на користь органу опіки та піклування аліменти на дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 27 березня 2018 року у складі судді Дворіна О. С. позов задоволено частково. Відібрано у ОСОБА_3 двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без позбавлення його батьківських прав. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь органу опіки та піклування аліменти на кожну дитину в розмірі по 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ними повноліття.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач ухиляється від виконання обов`язків з виховання та утримання дітей, оскільки не завершив ремонт житла, не створив відповідних умови для проживання, у зв`язку з чим у ОСОБА_3 слід відібрати дітей без позбавлення його батьківських прав. Доводи відповідача про те, що ним вживаються заходи щодо забезпечення належних умов для проживання дітей, суд оцінив лише як позитивний фактор, який не може бути достатньою підставою для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 27 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відібрання дитини від батьків або одного з них є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Застосувавши до спірних правовідносин норму статті 170 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) та відібравши дітей від батька без позбавлення його батьківських прав, місцевий суд не передав нікому дітей та не вказав, на користь якого органу опіки і піклування має проводитися стягнення аліментів. В матеріалах справи відсутні належні докази ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків, наявності загрози життю та здоров`ю дітей. Представники позивача не заперечували, що відповідач виявляє інтерес до дітей та спілкується з ними можливими способами, зокрема він регулярно відвідує їх у центрі соціально-психологічної реабілітації. Допитані в суді першої інстанції неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким на той час вже виповнилося 16 та 14 років відповідно, підтвердили факт постійного спілкування з батьком та наявність добрих стосунків між ними, висловили бажання проживати спільно з ним в селі Коричинці Деражнянського району, де вони всі зареєстровані. Суд першої інстанції не дав належної оцінки акту обстеження житлово-побутових умов від 26 березня 2018 року, за змістом якого стан будинку відповідача дещо поліпшився порівняно з даними попереднього огляду від 04 грудня 2017 року - частково проведено ремонт у житлі. При цьому об`єктивна неспроможність покращити умови проживання не свідчить про свідому винну (умисну) поведінку відповідача та не є ухиленням батька від виконання своїх обов`язків з виховання дітей в розумінні пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Також місцевий суд помилково вважав встановленим факт зловживання ОСОБА_3 спиртними напоями, оскільки ця обставина спростовується сертифікатом про проходження наркологічного обстеження та медичною довідкою психіатричного огляду. За вказаних обставин відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав чи відібрання дітей від нього.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У жовтні 2018 року Служба у справах дітей Деражнянської РДА подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2018 року, а рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 27 березня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи та дав неправильну оцінку доказам, якими підтверджено факт неналежного виховання та утримання відповідачем своїх дітей. Працівниками служби у справах дітей неодноразово проводилися зустрічі із ОСОБА_3 щодо необхідності завершення ремонту в житловому будинку, приведення його до стану, придатного для проживання родини. Крім того, відповідач неспроможний здійснити зазначений ремонт, про що свідчить його заява до депутата Хмельницької обласної ради щодо надання матеріальної допомоги для проведення робіт у будинку. За відсутності заяви майбутнього опікуна (піклувальника) про прийняття на себе відповідних обов`язків місцевий суд не міг вирішити питання про передання дітей іншим родичам, зокрема їх бабі ОСОБА_7 . Після ухвалення апеляційним судом оскаржуваного судового рішення, ОСОБА_3 забрав дітей додому. Однак у серпні 2018 року неповнолітні ОСОБА_8 звернулися до директора дитячого будинку з проханням влаштувати їх до цього закладу у зв`язку з тим, що батько не займається їх вихованням, часто залишає домівку та зловживає алкогольними напоями. Рішення місцевого суду дозволяє дітям перебувати на повному державному утриманні в закладах різного типу до моменту усунення батьком умов, які заважали йому належним чином займатися вихованням дітей.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деражнянського районного суду Хмельницької області.

27 лютого 2019 року справа № 673/1477/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є батьком неповнолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач мешкає у власному житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Мати дітей - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Російської Федерації, куди поїхала проживати під час проведення АТО.

Згідно з ухвалами Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 липня 2016 року неповнолітніх ОСОБА_9 поміщено до приймальника-розподільника для дітей Головного управління Національної поліції в Харківській області на строк, необхідний для передачі їх батькам, особам, які їх заміняють, або працівникам соціальних установ на території України.

Починаючи з 16 серпня 2016 року, діти знаходилися у Великоновосілківському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей Донецької області, а з 27 жовтня 2017 року - перебувають у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей «Подолянчик», куди їх направила служба у справах дітей Хмельницької обласної державної адміністрації. Неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також стоять на обліку у службі у справах дітей як такі, що залишені без батьківського піклування.

Згідно з висновком органу опіки і піклування Деражнянської РДА від 07 лютого 2017 року належний відповідачу цегляний будинок по АДРЕСА_1 складається з трьох житлових кімнат. В будинку розпочато капітальний ремонт, який наразі не завершений. В цілому умов для проживання дітей не створено, тому вирішено за недоцільне не повертати їх батькові.

Працівники служби у справах дітей неодноразово інформували батька про необхідність завершення ремонту в будинку та обладнання кімнат усіма необхідними предметами побуту для проживання двох неповнолітніх дітей.

Висновком органу опіки та піклування Деражнянської РДА від 18 вересня 2017 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, зважаючи на його небажання співпрацювати із службою у справах дітей, неможливість перевірити умови для проживання та невиконання ним до 01 вересня 2017 року письмового попередження про необхідність вирішити всі питання, пов`язанні з улаштуванням житла.

Допитані в суді першої інстанції неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким на той час вже виповнилося 16 та 14 років відповідно, підтвердили факт постійного спілкування з батьком та наявність добрих стосунків між ними, висловили бажання проживати спільно з ним в селі Коричинці Деражнянського району, де вони всі зареєстровані.

Апеляційним судом також встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази щодо перебування відповідача на диспансерному обліку, а висновок місцевого суду про зловживання ним спиртними напоями спростовується сертифікатом про проходження наркологічного обстеження та медичною довідкою психіатричного огляду.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 26 березня 2018 року стан вищевказаного житлового будинку дещо поліпшився порівняно з даними попереднього огляду від 04 грудня 2017 року, ОСОБА_3 частково провів ремонт, намагався покращити умови проживання, але в силу своїх можливостей не зміг цього зробити.

Під час розгляду справи представники позивача не заперечували, що відповідач виявляє інтерес до життя дітей та спілкується з ними можливими способами, зокрема він регулярно відвідує їх у центрі соціально-психологічної реабілітації.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зробила такий правовий висновок.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, врахувавши вищенаведені норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги думку дітей щодо заявленого спору, який безпосередньо стосується питання про подальше їх місце проживання, дійшов обґрунтованого висновку про те, що поведінка батька відносно своїх дітей свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки. В матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідача, зокрема дані про винну поведінку в ухиленні від виховання своїх дітей, у свідомому нехтуванні батьківськими обов`язками, про жорстоке поводження, насильство, застосування недопустимих методів виховання, приниження людської гідності дітей з боку батька, а також відсутні відповідні медичні висновки про його хронічний алкоголізм або захворювання на наркоманію.

За вказаних обставин не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, створює умови, що становлять загрозу для життя дітей.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що працівниками служби у справах дітей неодноразово проводилися зустрічі із ОСОБА_3 щодо необхідності завершення ремонту в житловому будинку, приведення його до стану, придатного для проживання родини, обґрунтовано спростовано судом апеляційної інстанції з посиланням на те, що об`єктивна неспроможність батька покращити умови проживання не є ухиленням його від виконання своїх обов`язків з виховання дітей в розумінні пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Той факт, що діти можуть бути поміщені в середовище, більш сприятливе для їх виховання, не виправдовує примусового відібрання їх від батька. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже вказані проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням. Як зазначено в касаційній скарзі, відповідач звертався до депутата Хмельницької обласної ради із заявою про надання матеріальної допомоги для проведення ремонтних робіт у будинку, тобто у різні способи намагався закінчити ремонт житла.

Аргументи касаційної скарги про те, що після ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення ОСОБА_3 забрав дітей додому, однак у серпні 2018 року неповнолітні ОСОБА_8 звернулися до директора дитячого будинку з проханням влаштувати їх до цього закладу у зв`язку з тим, що батько не займається їх вихованням, часто залишає домівку та зловживає алкогольними напоями, не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки цих обставин не існувало на час вирішення справи судами попередніх інстанцій. У випадку виникнення вказаних обставин після набрання судовим рішенням законної сили позивач не позбавлений права пред`явити у встановленому законом порядку новий позов до відповідача з наданням необхідних доказів на підтвердження своїх вимог.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби у справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов