ПОСТАНОВА
Іменем України
27 лютого 2020 року
Київ
справа №675/1439/17
адміністративне провадження №К/9901/62163/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №675/1439/17
за позовом ОСОБА_1 до начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» Новосядлова Олександра Володимировича про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області (прийняте головуючим суддею - Трасковським С.Л.), на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Совгири Д.І., суддів: Курка О.П., Матохнюка Д.Б.)
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
1. У cерпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» Новосядлова Олександра Володимировича (далі - відповідач), в якому просив:
-визнати незаконними дії відповідача щодо поміщення ОСОБА_1 у камеру, умови тримання в якій не відповідають вимогам національного законодавства та міжнародним стандартам;
-зобов`язати відповідача перевести його у приміщення, яке відповідає стандартам тримання засуджених, включаючи норму жилої площі, санітарні умови та психологічну сумісність з іншими засудженими, які утримаються в цьому приміщенні.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що площа камери, в якій він утримується, не відповідає встановленій нормі, санвузол не відокремлений від житлової зони приміщення суцільною перегородкою. Також позивач зазначає, що був переведений до камери з іншими засудженими без перевірки на психологічну сумісність з ними.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)».
3. Відповідно до витягу із звіту за результатами моніторингового візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Замкової виправної колонії (№58), вказівок заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури від 23 грудня 2016 року №72-13903 вих-16 та від 28 липня 2016 року №72-8529 вих-16, вказівки Генеральної прокуратури України, висновків, затверджених начальником та в.о. начальника Замкової виправної колонії (№58) 19 січня 2017 року, 07 березня 2017 року та 05 серпня 2016 року було виявлено порушення в окремих камерах сектору довічного ув`язнення норм житлової площі, що припадають на одного засудженого.
4. Не погоджуючись із умовами утримання, посилаючись на документи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів прокуратури, якими здійснювалися перевірки та контроль за дотримання законодавства при виконанні покарань в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)», позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
6. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що питання направлення, переведення засуджених для відбування покарання у виді позбавлення волі вирішується Державною пенітенціарною службою України, а відповідач не наділений повноваженнями приймати рішення щодо направлення, переведення засуджених до позбавлення волі до «Замкової виправної колонії (№58)» та інших установ, а також щодо відмови від розміщення засудженого в колонії, направленого за рознарядкою центрального органу виконавчої влади. При цьому заміна відповідача у справі або залучення співвідповідача - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, потягнуло б за собою зміну підсудності адміністративної справи.
7. Суди вказали на відсутність законодавчого врегулювання питання стосовно необхідних житлово-побутових умов для ув`язнених. Зазначили, що під час розгляду справи не встановлено фактів існування будь-яких конфліктів позивача з іншими засудженими.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
8. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 через свого представника звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
9. У касаційній скарзі представник позивача вказує, що судами попередніх інстанцій безпідставно не враховано письмові докази, що ним подавались, та які свідчать про невідповідність житлової площі у колонії на одного засудженого.
10. Також у касаційній скарзі зазначено, що суди, приймаючи оскаржувані рішення, не врахували наявність конфлікту між позивачем та засудженими, що створює несумісність перебування його в одній камері з цими особами.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
11. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Статтею 86 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) передбачено, що вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
13. Згідно з частиною першою статті 91 КПК України прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
14. Частиною першою статті 115 КВК України встановлено, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.
15. Частинами першою, другою статті 151-1 КПК України передбачено, що зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 цього Кодексу.
Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені, зокрема, з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п`яти років строку покарання.
16. Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України від 23 червня 2005 року N 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон N 2713-IV).
17. Згідно зі статтею 1 Закону N 2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
18. Відповідно до частини першої статті 6 Закону N 2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
19. Статтею 7 Закону N 2713-IV визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, утворюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.
20. Відповідно до положень частини першої статті 24 Закону N 2713-IV фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
21. Згідно з частиною першою статті 25 Закону N2713-IV забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.
22. На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій діяли Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року №2186/5 (далі - Правила №2186/5).
23. Пунктом 1 Розділу І Правил №2186/5 передбачено, що вони регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.
Ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.
24. Пунктом 1 розділу XXVI Правил №2186/5 передбачено, що залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї виправної колонії або шляхом переведення до виправної колонії іншого виду.
25. Згідно з пунктом 5 розділу XXVI Правил №2186/5 засуджені до довічного позбавлення волі залежно від їх поведінки і ставлення до праці у порядку, встановленому статтями 100, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України, можуть бути переведені:
з ПКТ, у яких тримаються дві особи, до багатомісних ПКТ виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки - після відбуття у таких приміщеннях не менше ніж п`яти років строку покарання;
з багатомісних ПКТ до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менше ніж п`яти років строку покарання.
Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі в межах однієї установи виконання покарань здійснюється за постановою про переведення засуджених за формою згідно з додатком 36 до цих Правил.
У випадках, коли у виправній колонії (секторі) максимального рівня безпеки відсутні камери для тримання засуджених до довічного позбавлення волі по дві особи і якщо з дати прибуття до установи засуджений тримався у багатомісному ПКТ, після відбуття у таких приміщеннях не менше ніж п`яти років строку покарання начальник установи виконання покарань зобов`язаний винести постанову про можливість тримання засудженого у багатомісних ПКТ. З дати винесення такої постанови здійснюється відлік строку для подальшого переведення засудженого до довічного позбавлення волі з багатомісних ПКТ до звичайних жилих приміщень.
26. Відповідно до приписів, встановлених в пункті 1 розділу ХХХІІІ Правил №2186/5, чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань.
З метою забезпечення безпеки персоналу установ виконання покарань та засуджених, попередження вчинення з їхнього боку злочинів засуджені до довічного позбавлення волі, які схильні до втечі, нападу на адміністрацію установи виконання покарань та захоплення заручників, можуть переводитися до інших камер з обов`язковим врахуванням психологічної сумісності засуджених.
27. Особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, вид установ виконання покарань, а також механізм направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, до установ виконання покарань та їх переведення визначає Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5 (далі - Положення №680/5).
28. Пунктами 1, 4, 9 розділу III Порядку №680/5 визначено, що направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань здійснюється на підставі запиту на наряд щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі (додаток 1), на підставі якого видається наряд про направлення особи, засудженої до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, із слідчого ізолятора до установи виконання покарань
Запит на наряд та матеріали, необхідні для розгляду питань, визначених пунктом 3 цього розділу, готує підрозділ з контролю за виконанням судових рішень слідчого ізолятора. Запит на наряд підписують керівник цього підрозділу та начальник слідчого ізолятора (особи, які виконують їх обов`язки).
Наряд, підготовлений підрозділом з контролю за виконанням судових рішень Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, підписують керівник цього підрозділу та перший заступник керівника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (особи, які виконують їх обов`язки) за погодженням із заступником Міністра юстиції України, який спрямовує діяльність органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, після чого наряд надсилається ініціатору запиту на наряд, копія наряду - до міжрегіонального управління.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
30. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
31. Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
32. У цій справі спір виник у зв`язку із незадоволенням позивача із житлово-побутовими умовами тримання його у камері довічного утримання, а саме: невідповідність вимогам КПК України жилої площі його камери, незадовільні санітарні умови (санвузол у камері не відокремлений суцільною перегородкою від житлової зони камери), відсутність перевірки, перед поміщенням у камеру, психологічної сумісності позивача із іншими засудженими.
33. Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм права, колегія суддів вважає, що відповідач має повноваження щодо здійснення переміщення засудженого до довічного ув`язнення до камери, в якій утримається більше двох осіб та погоджується із висновками судів попередніх інстанцій стосовно відсутності у відповідача повноважень, передбачених чинним законодавством, спрямованих на поліпшення умов тримання ОСОБА_1 безпосередньо шляхом збільшення жилої площі камери, виходячи з фактичних умов тримання у колонії всіх засуджених.
34. Відповідно до положень статті 86 КПК України та розділу ІІІ Порядку №680/5 вид колонії, в якій той чи інший засуджений відбувають покарання визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
35. Судами попередніх інстанцій встановлено, що керівники «Замкової виправної колонії №58» неодноразово зверталися із листами №2476 від 24 травня 2016 року та №3672 від 28 липня 2016 року до управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області з повідомленнями про перенаповнення сектору довічного ув`язнення установи засудженими та проханням звернутися до Державної пенітенціарної служби України щодо призупинення направлення засуджених до колонії.
36. Отже, саме центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань враховує наявність житлової площі у відповідній виправній установі, яка б відповідала приписам статті 115 КВК України. А тому Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій про відсутність протиправних дій відповідача щодо порушення права ОСОБА_1 на належне утримання в камері з врахуванням норми житлової площі не менше 4 кв.м на одного засудженого.
37. Відповідно до частини третьої статті 48 КАС, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи
38. Враховуючи розмежування предметної юрисдикції, що встановлене статтею 20 КАС України, Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неможливість здійснення заміни відповідача у даній справі без зміни підсудності.
39. Щодо забезпечення належних санітарних умов тримання позивача, враховуючи переповненість «Замкової виправної колонії №58» та відсутність у чинному законодавстві вимог до влаштування санвузлів в камерах колонії засуджених до довічного позбавлення волі, камер штрафних приміщень та інших вимог щодо необхідних житлово-побутових умов таких осіб, які відповідають правилам санітарії та гігієни, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності можливості оцінити в даному контексті дії відповідача стосовно порушення вимог діючого законодавства.
40. Стосовно врахування психологічної сумісності проживання позивача із іншими засудженими, Верховний Суд зазначає наступне.
41. Правилами №2186/5 дійсно передбачається обов`язкове врахування психологічної сумісності проживання засуджених при поміщенні у відповідну камеру.
42. Судами встановлено, що в «Замковій виправній колонії (№58)» засуджені до довічного ув`язнення переводяться з камери в камеру, відповідно до затверджених графіків по камерного переміщення засуджених ізольованого сектора довічного позбавлення волі.
43. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції були допитані в якості свідків засуджені особи, які проживали разом із позивачем, жодних фактів стосовно конфліктів ОСОБА_1 з іншими засудженими не встановлено.
44. Окрім того, роботу стосовно можливості утримання різних засуджених в одній камері виконують працівники оперативного відділу та психолог установи. Також з матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що будь-яких фактів стосовно психологічної несумісності позивача з іншими засудженими, з якими він утримувався в одній камері, психологом не було встановлено.
45. Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність протиправних дій відповідача по відношенню до ОСОБА_1 стосовно поміщення останнього у відповідну камеру.
46. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
47. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в цих рішеннях, тому касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
СУДОВІ ВИТРАТИ
48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
О. В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська
Судді Верховного Суду