ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №675/2290/17
провадження №К/9901/59070/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
розглянув попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання протиправним рішення, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року (суддя Король О.В.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року (судді Залімський І.Г., Смілянець Е.С., Сушко О.О.)
І. Суть спору
1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовною заявою до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» та з врахуванням заяви від 08 січня 2018 року просив визнати протиправним рішення профілактичної комісії від 24 листопада 2017 року та стягнути моральну шкоду в розмірі 50000, 00 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що внаслідок словесної перепалки під час перебування в Хмельницькому СІЗО 16 травня 2016 року його поставили на профілактичний облік як особу, схильну до нападу. Відповідне рішення було прийнято 17 травня 2016 року, але як зазначив позивач, жодних обґрунтованих підстав для цього не було. Позивач вважає такі дії працівників установи виконання покарань свавіллям. Відповідач мав підстави переглянути зазначене рішення, натомість 24 листопада 2017 року (протокольним рішенням) продовжив строк його (позивача) перебування на оперативно-профілактичному обліку.
3. Позивач вважає, що розгляд вказаного питання відбувся формально, без дослідження матеріалів профілактичного обліку. Наголосив, що такі дії здійснюються упереджено з метою погіршення умов відбування ним покарання. У цьому зв`язку зазначив, що після прибуття до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» до нього почали застосовувати обмеження і заходи суворого режиму. Зокрема незаконно використовують наручники при виведенні з камери в положенні «руки перед собою».
4. Позивач вважає, що такий спосіб застосування наручників є неправомірним, не відповідає вимогам Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 (далі - Правила; чинній на дату звернення до суду). Крім того, застосування наручників у положенні «руки перед собою» ускладнює перенесення речей до іншої камери, створює фізичні незручності і така процедура є принизливою. Перенесення в такий спосіб предметів, особливо важких і габаритних, є неприродною з огляду на фізіологію людини. Це своєю чергою негативно впливає на стан здоров`я.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
5. ОСОБА_1 відбуває покарання (довічне позбавлення волі) в Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)».
6. Профілактична комісія Хмельницького СІЗО з метою посилення нагляду прийняла рішення поставити на профілактичний облік засудженого ОСОБА_1 , засудженого до довічного позбавлення волі, як схильного до нападу, що зафіксовано у протоколі № 15 від 17 травня 2016 року, витяг якого знаходиться в матеріалах справи.
7. На підставі матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_1 № 2-К-15 суд першої інстанції встановив, що рапортом від 16 травня 2016 року старший лейтенант внутрішньої служби доповів начальнику Хмельницького СІЗО про неправомірну поведінку вказаного засудженого. Зокрема повідомив, що 16 травня 2016 року приблизно о 14:10 год. ОСОБА_1 вступив з ним в словесну перепалку, принижуючи його людську гідність, з використанням ненормативної лексики та погрожував фізичною розправою при першій нагоді як йому, так і членам його сім`ї.
8. За рапортом, ОСОБА_1 на зауваження з приводу такої поведінки не реагував, також нецензурно висловлювався до капітана внутрішньої служби ОСОБА_2. , погрожував йому розправою при першій нагоді та намагався розірвати наручники.
9. Аналогічні обставини виклав капітан внутрішньої служби ОСОБА_2. у рапорті начальнику Хмельницького СІЗО від 16 травня 2016 року.
10. ОСОБА_1 категорично відмовився надати письмові пояснення з приводу зазначених подій, про що оформлено відповідний акт від 16 травня 2016 року, підписувати який засуджений теж відмовився.
11. За вказаним фактом поведінки засудженого проведено також службове розслідування, за результатами якого складно висновок, затверджений начальником Хмельницького СІЗО від 23 травня 2016 року.
12. За порушення встановлених режимних вимог засудженого ОСОБА_1 , притягнули до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани постановою від 25 травня 2016 року.
13. Суди попередніх інстанцій констатували, що протокольне рішення Хмельницького СІЗО № 15 від 17 травня 2016 року, яким засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 взято на профілактичний облік як схильного до нападу, є чинним та не оскаржувалося.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
14. Ізяславський районний суд Хмельницької області рішенням від 15 березня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
15. Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 10 липня 2018 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
16. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що при прийнятті рішення про продовження перебування засудженого ОСОБА_1 на оперативно-профілактичному обліку як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення заручників, відповідач діяв правомірно.
17. На думку судів, немає підстав вважати, що відповідач не дотримується порядку застосування до позивача наручників.
18. Відтак суди дійшли висновку, що за відсутності протиправних дій відповідача, підстав для відшкодування моральної шкоди теж немає.
V. Касаційне оскарження
19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, не передаючи справи на новий розгляд.
20. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не взяли до уваги положень пункту 1 розділу ХІХ Правил, тож не з`ясували причин відсутності в особовій справі позивача (на чому він наполягав) довідки-орієнтування чи інших письмових доказів, у яких було б зазначено про підстави і строк перебування засудженого на профілактичному обліку. Окрім того, суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу, мали б взяти до уваги також вимоги статті 53 Європейських пенітенціарних правил і через призму цих положень та у зіставленні з положеннями пункту 1 розділу ХІХ Правил надати оцінку діям і рішенню відповідача щодо взяття позивача на профілактичний облік.
21. ОСОБА_1 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій поверхово дослідили обставини цієї справи, в їхніх рішеннях немає мотивів щодо правомірності рішення про постановлення на оперативно-профілактичний облік в аспекті наявності фактичних, об`єктивних підстав для такого рішення.
22. Зауважив також, що не надано належної правової оцінки діям відповідача щодо застосування наручників, водночас висновок судів про недоведеність позивачем таких звинувачень ґрунтується на помилковому застосуванні процесуальних норм, зокрема щодо обов`язку доведення правомірності своїх рішень/дій в адміністративному судочинстві.
23. Щодо застосування наручників, то на думку позивача, такі дії адміністрації установи вказують на застосування до нього певного виду покарання, що в розумінні п. 60.6 Європейських пенітенціарних правил заборонено.
24. У підсумку позивач зауважив, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без його участі, хоча перед тим постановив ухвалу від 18 червня 2018 року про розгляд справи в режимі відеоконференції, проведення якої доручив Ізяславському районному суду Хмельницької області. Суд апеляційної інстанції не прослідкував за виконанням цієї ухвали, натомість у своїй постанові від 10 липня 2018 року (за наслідками апеляційного розгляду) зазначив, що позивач не забезпечив участі свого представника, відтак розглянув справу у письмовому провадженні. Такими діями суд апеляційної інстанції позбавив позивача, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, можливості взяти участь у судовому засіданні і реалізувати свої процесуальні права.
Оцінка Верховного Суду.
25. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
26. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX; далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
27. Постанову від 10 липня 2018 року у цій справі (яка є предметом касаційного перегляду в цій справі) Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалив у порядку письмового провадження.
28. У цій постанові апеляційний суд зазначив, що позивач не направив у судове засідання (10 липня 2018 року) свого представника, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи.
29. Водночас, у справі є ухвала цього суду від 18 червня 2018 року, постановлена на підставі статті 195 КАС, якою задоволено клопотання ОСОБА_1 та Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про розгляд цієї справи в режимі відеоконференції. Відповідно до цієї ухвали, розгляд справи призначено на 10 липня 2018 року на 14:00 год. і доручено Ізяславському районному суду Хмельницької області забезпечити проведення цього засідання в режимі відеоконференції.
30. З приводу належного повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, то у справі немає належних доказів, які відповідно до частини шостої статті 126 КАС свідчать про вручення ОСОБА_1 судової повістки та інших документів щодо розгляду цієї справи.
31. Позивач відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Замкова виправна колонія (№58), тобто не може самостійно з`явитися в судове засідання. Надавши можливість, зокрема, позивачу брати участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції апеляційний суд, з огляду на передбачені у частині шостій статті 126 КАС особливості повідомлення про розгляд справи таких осіб як позивач, водночас мав би передбачити за установою, де засуджений відбуває покарання, обов`язок доставити засудженого до суду, якому доручено забезпечити проведення відеоконференції.
32. Суд апеляційної інстанції не врахував усіх цих аспектів, відтак задовольнивши клопотання Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) про розгляд справи в порядку письмового провадження, не пересвідчившись у тому, чи належно повідомлений позивач про розгляд справи і чи мав він реальну можливість взяти у ньому участь (в режимі відеоконференції відповідно до ухвали від 18 червня 2018 року), ухвалив згадану постанову від 10 липня 2018 року по суті спору.
33. За описаних обставин є достатні підстави вважати, що апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в цій справі відбувся з істотним порушенням норм процесуального права, внаслідок чого позивача безпідставно позбавлено права особисто надавати пояснення і брати участь в дослідженні доказів в суді апеляційної інстанції.
34. Відповідно до частини четвертої статті 343 КАС суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
35. За змістом пункту 3 частини третьої статті 353 КАС порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує цим свою касаційну скаргу такою підставою.
36. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
37. З огляду наведене, позаяк постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року ухвалена з порушенням норм процесуального права, таку треба скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3 341 343 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року в цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич