Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 676/2065/18
провадження № 61-3361св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року у складі судді Шевцової Л. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 02 серпня 2011 року № № 3-400 та 3-402 вони є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 .
Після оформлення всіх правовстановлюючих документів на будинок з`ясувалось, що з 09 грудня 1970 року у вказаному будинку зареєстрований та проживає їх дядько ОСОБА_3 , який на їх неодноразові звернення будинок не звільняє та знятися з реєстрації не бажає.
Позивачі мають намір зробити реконструкцію та проживати у спадковому будинку, проте проживання та реєстрація відповідача, який не є членом їх сім`ї перешкоджає їм в повній мірі розпорядитись та користуватись своїм майном.
Посилаючись на те, що права відповідача, як члена сім`ї колишнього власника були похідними від прав самого власника, і з припиненням у колишніх власників права власності на спірний будинок, припинилось право на житло і у відповідача, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом позбавлення ОСОБА_3 права на житло у житловому будинку на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року позов задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 11 430,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки припинилось право власності на спірний будинок у колишнього власника спірного будинку ОСОБА_4 , ОСОБА_3 як член сім`ї останнього втратив право користування цим житловим будинком, однак продовжував проживати у будинку зі згоди нового власника ОСОБА_5 . Разом з тим, при переході права власності на спірний житловий будинок до позивачів, останні заперечують щодо проживання відповідача у цьому будинку, який не є членом їхньої сім`ї.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач проживав у спірному будинку з народження, зареєстрований зі згоди усіх членів сім`ї як член сім`ї власника, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє права користування займаним приміщенням; вже є рішення суду про відмову у позові у справі між тими ж сторонами, з тих же підстав, а тому провадження у справі слід закрити.
У березні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки у справі № 2208/8192/12 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, позов було заявлено з інших підстав та у позові відмовлено з посиланням на те, що до правовідносин щодо виселення не застосовуються положення статей 316-319 321 325 328 ЦК України. Спір між сторонами залишився не вирішеним, тому позивачі звернулися до суду з цим позовом про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом позбавлення ОСОБА_3 користування житлом на підставі статті 391 ЦК України. На час розгляду справи у суді відповідач знятий з реєстрації у будинку та добровільно виселився.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом № 3-400 та № 3-402 від 02 серпня 2011 року належить по Ѕ житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який останні успадкували після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 проживав та з 18 листопада 1967 року був зареєстрований у спірному житловому будинку за згодою колишнього власника ОСОБА_4 до 23 вересня 2010 року, як член його сім`ї (а. с. 46).
23 вересня 2010 року ОСОБА_4 подарував зазначений будинок ОСОБА_5 і відповідач продовжував у ньому проживати зі згоди нового власника ОСОБА_5 .
Власниками зазначеного будинку є позивачі, які заперечують щодо проживання у ньому відповідача, адже мають намір використовувати зазначене майно для власних потреб.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).
У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги (далі - ЦПК України 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги про виселення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право користування спірним будинком відповідача було похідним від прав колишнього власника будинку, який помер, а тому слід усунути перешкоди у користуванні належним позивачам на праві власності будинком шляхом виселення з нього відповідача, оскільки право останнього припинилося зі зміною власника.
Зазначений висновок є передчасним.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.
Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.
Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Вирішуючи справу суд має визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права та правильно застосувати її.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).
Так, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві, та не оцінив таке виселення відповідачів на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Лише після цього можливо вирішити справу відповідно до вимог закону.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з офіційними даними з Єдиного державного реєстру судових рішень спірні правовідносини вже були предметом розгляду в судах і рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2013 року були встановлені фактичні обставини утворення спірних правовідносин між сторонами.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме період проживання відповідача у спірній квартирі та чи проживав ОСОБА_3 у квартирі після 2010 року та на якій підставі, чи було укладено договір найму та чи не встановлювався для нього договірний сервітут із попереднім власником, тобто не встановлено чи не є відповідач особою, яка займає жиле приміщення без законних на те підстав.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров