№ 676/2489/19

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 676/2489/19

провадження № 61-8930св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Світ інструменту Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Світ інструменту Україна» на постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 травня 2020 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Світ інструменту Україна» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Світ інструменту Україна» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 лютого 2019 року його було прийнято на роботу на посаду агента торговельного відділу регіональних продажів по Хмельницькій та Чернівецькій областях з місцем роботи в м. Кам`янець-Подільському Хмельницької області. З 08 лютого 2019 року в зв`язку з хворобою він був відсутній на роботі та знову приступив до виконання своїх посадових обов`язків 12 лютого 2019 року. 18 лютого 2019 року роботодавець вручив йому повідомлення про необхідність надання документів, які виправдовують його відсутність на робочому місці за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Стешенків, 1 . 05 березня 2019 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин з 08 лютого 2019 року по 05 березня 2019 року.

Звільнення вважав безпідставним, оскільки він не вчиняв прогулу. Його робоче місце не може знаходитись в місці реєстрації відповідача, оскільки за ним був закріплений регіон обслуговування, а саме південь Хмельницької та північ Чернівецької областей. Роботодавець не пропонував йому надати письмові пояснення з приводу відсутності на роботі, не дотримався встановленого законом порядку застосування дисциплінарного стягнення. Відповідачем неправильно проведено розрахунок при звільненні, заборговано 5 852 грн заробітної плати за лютий 2019 року та 3 55,41 грн заробітної плати за березень 2019 року, а всього 6 207,41 грн, а також 356,50 грн заборгованості із заробітної плати, з якої вже утримано податки. Крім того, у зв`язку з прийняттям на роботу роботодавцем не було надано йому належного робочого місця, не доведено планові показники роботи, не забезпечено комп`ютерною та організаційною технікою, засобами зв`язку. Відповідач не передав необхідних документів для ведення перемовин з клієнтами, надав непрацюючий планшетний комп`ютер без відповідних комплектуючих до нього.

З урахуванням викладеного просив поновити його на роботі на посаді агента торговельного відділу регіональних продажів ТОВ «Світ інструменту Україна», стягнути з відповідача 6 207,41 грн заборгованості по заробітній платі без урахування податків та 356,50 грн заборгованості по заробітній платі з утриманими податками, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року у складі судді Бондаря О. О., із урахуванням додаткового рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що ОСОБА_1 з 12 лютого 2019 року та по дату звільнення посадових обов`язків не виконував, уникав спілкування, зокрема, в телефонному режимі з менеджером ТОВ «Світ інструменту Україна», а згодом повідомив товариство про відмову від роботи. На думку суду такі дії ОСОБА_1 свідчать про відсутність у нього наміру працювати у ТОВ «Світ інструменту Україна».

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 травня 2020 року рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року та додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді агента торговельного відділу регіональних продажів у ТОВ «Світ інструменту Україна». Стягнуто з ТОВ «Світ інструменту Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 71 159,88 грн та заробітну плату за відпрацьовані робочі дні у період з лютого по березень 2019 року у загальній сумі 4 500 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. У решті позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що посадовою інструкцією торгового агента не передбачено обов`язку перебувати на визначеному роботодавцем робочому місці, оскільки характер його роботи, відповідні критерії її оцінки та завдання полягали саме у реалізації збутової політики ТОВ «Світ інструменту Україна», тобто відвідування потенційних покупців на ввіреній йому для виконання службових обов`язків території міста Кам`янець-Подільського і Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та пошуку нових клієнтів. Посилання відповідача на відповідні акти про відсутність позивача на роботі та те, що відповідач не відповідав на телефонні дзвінки працівників ТОВ «Світ інструменту Україна», як на підставу своїх заперечень, не є достовірними свідченнями прогулу роботи ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ «Світ інструменту Україна», посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

19 жовтня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що при звільненні позивача не було порушено вимог законодавства.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, відсутній висновок Верховного Суду щодо поновлення на роботі працівника, робота якого має роз`їзний характер, тобто не прив`язана до певного приміщення.

Надаючи оцінку актам про відсутність позивача на роботі, суд апеляційної інстанції вказав, що такі акти не є достовірним свідченням прогулу, однак в чому полягає недостовірність вказаних доказів в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що наказом ТОВ «Світ інструменту Україна» № 29-К від 05 лютого 2019 року прийняло на роботу ОСОБА_1 на посаду торговельного агента відділу регіональних продажів зі строком випробування три місяці тривалістю робочого тижня в 40 год. з окладом 5 500 грн (т. 1 а. с. 8).

Відповідно до штатного розпису ТОВ «Світ інструменту Україна», наказу ТОВ «Світ інструменту Україна» про порядок використання особистого автомобіля в службових цілях № 23 від 07 лютого 2019 року (т. 1 а. с. 149), оклад ОСОБА_1 становить 5 500 грн, а також передбачені компенсація за використання автотранспортного засобу в службових цілях у розмірі 100 грн на місяць (пропорційно до кількості робочих днів, за які надано подорожні листи), доплата в розмірі 100 грн на місяць (одноразово на місяць) за роз`їзний характер роботи (т. 2 а. с. 17).

Згідно колективного договору для працівників підприємства визначено робочий час з 09.00 год. до 18.00 год., із перервою на обід та відпочинок з 13.00 год. до 14.00 год., перервами на відпочинок з 11.00 год. до 11.45 год. та з 16.00 год. до 16.15 год. (т. 2 а. с. 13).

Згідно пункту 1.8 трудового договору № 29-к/2019р від 07 лютого 2019 року, територія здійснення службових обов`язків позивача: м. Кам`янець-Подільський та Кам`янець-Подільський район Хмельницької області (т. 1 а. с. 56 - 57).

Відповідно до пункту 1.6 трудового договору № 29-к/2019р від 07 лютого 2019 року місце роботи позивача не прив`язане до офісу роботодавця, має роз`їзний характер і не виключає відряджень в межах України та поза її межами.

Пунктом 1.7 вказаного договору передбачено, що основні трудові обов`язки позивача визначені у посадовій інструкції.

Відповідно до пункту 2.1 посадової інструкції у закріпленому за торговельним агентом територіальному сегменті регіону останній здійснює активну збутову політику, домагається значного збільшення частки присутності компанії. Відвідує клієнтів та обдзвонює їх за графіком, а потенційних поза графіком (пункт 2.3) (т. 1 а. с. 58 - 60).

Згідно пункту 2.24 посадової інструкції регулярно, згідно з маршрутним листом відвідує кожного клієнта, відповідно до затвердженої схеми. За звітний період відвідує всі торгові точки (активні та потенційні) в районі відповідальності (пункт 2.28).

При поданні заяви про прийом на роботу ОСОБА_1 ознайомився з відповідними правилами трудового розпорядку та колективним договором (т. 1 а. с. 54).

Згідно листка непрацездатності серії АДО № 343855 ОСОБА_1 був звільнений від роботи з 08 лютого 2019 року по 11 лютого 2019 року включно (т. 1 а. с. 34).

Представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції 08 травня 2019 року визнала, що ОСОБА_1 повідомив 08 лютого 2019 року роботодавця про тимчасову відсутність на роботі у зв`язку з хворобою до 11 лютого 2019 року включно.

12 лютого 2019 року за участі працівників ТОВ «Світ інструменту Україна» складено службову записку, згідно якої ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 12 лютого 2019 року (т. 1 а. с. 60).

12 лютого 2019 року позивачу надіслано письмове повідомлення про необхідність надати у відділ персоналу ТОВ «Світ інструменту Україна» документи, що виправдовують його відсутність на робочому місці, за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Стешенків, 1, строком до 22 лютого 2019 року, яке було вручене позивачу 19 лютого 2019 року (т. 1 а. с. 61, 62).

Згідно доповідної записки ОСОБА_3 від 13 лютого 2019 року він отримав від ОСОБА_1 десять каталогів ТОВ «Світ інструменту Україна» (т. 1 а. с. 63).

Згідно акту № 1 від 05 березня 2019 року, складеного за участі працівників ТОВ «Світ інструменту Україна», в період з 08 лютого 2019 року по 05 березня 2019 року ОСОБА_1 не з`являвся на роботу та не виконував посадові обов`язки, передбачені трудовим договором, протягом всього періоду, на телефонні дзвінки на номер телефону, вказаний як контактний в заяві про прийом на роботу до ТОВ «Світ інструменту Україна» не відповідав (т. 1 а. с. 64).

Наказом ТОВ «Світ інструменту Україна» № 53-К від 05 березня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогул без поважних причин, а саме, відсутність на роботі у період з 08 лютого 2019 року по 05 березня 2019 року (т. 1 а. с. 25).

14 лютого 2019 року ОСОБА_1 написав заяву, відповідно до якої він просив відповідача звільнити його з посади торгового агента у зв`язку з відсутністю умов для виконання його службових обов`язків (т. 1 а. с. 67).

Свідок ОСОБА_2 , яка працює у відповідача на посаді начальника відділу по роботі з персоналом ТОВ «Світ інструменту Україна» в суді пояснила, що ОСОБА_1 не приступив до виконання службових обов`язків 12 лютого 2019 року, не відповідав на телефонні дзвінки менеджерів ТОВ «Світ інструменту Україна», проте відповівши на її телефонний дзвінок повідомив, що не має наміру працювати у роботодавця. Крім того, вона повідомила позивача, що на підставі копії листка непрацездатності роботодавець не має можливості виплатити кошти за період перебування на лікарняному, тому просила направити на адресу роботодавця оригінал відповідного листка непрацездатності, який було отримано роботодавцем у березні 2019 року.

Страховий стаж ОСОБА_1 за період з 01 січня 2004 року по 30 березня 2019 року згідно довідки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування становив 1 рік, 11 місяців, 27 днів (т. 1 а. с. 153).

Відповідачем нараховано 361,36 грн допомоги по тимчасовій втраті працездатності, яку з урахуванням податків згодом виплачено позивачу (т. 1 а. с. 203, 248, 251).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України визначено основні обов`язки працівників, відповідно до якої працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

За правилами статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

У відповідності до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 760/7225/16-ц (провадження № 61-35225св18), від 18 березня 2020 року у справі № 484/2962/17 (провадження № 61-3225св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 757/28453/14-ц (провадження № 61-10309св18), від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18).

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким міжнародним договором є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці 1982 року № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Вирішуючи спір апеляційний суд повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що посадовою інструкцією торгового агента не передбачено обов`язку перебувати на визначеному роботодавцем робочому місці, оскільки характер його роботи, відповідні критерії її оцінки та завдання полягали саме у реалізації збутової політики ТОВ «Світ інструменту Україна», тобто відвідування потенційних покупців на ввіреній йому для виконання службових обов`язків території міста Кам`янець-Подільського та Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та пошуку нових клієнтів, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача щодо акту про відсутність позивача на роботі стосуються питання оцінки доказів, яка була зроблена апеляційним судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У оскаржуваній постанові апеляційного суду відсутнє відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, на яку посилається заявник в касаційній скарзі.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Світ інструменту Україна» залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська